Чи вчать яйця курку

02.06.2010
Чи вчать яйця курку

Перші президентські вибори, 1991 рік: СУМівці з В’ячеславом Чорноволом. (Фото з архіву Андрія НАТАЛУХИ.)

Якщо зібрати спогади учасників сумської Спілки української молоді, можна видати, певно, не один том. Двадцятиріччя організації увінчане поки однією книжкою — нарисом історії Олега Корнієнка з назвою «Хроніка прапороносців». Вона так детально відображає роки становлення України, відтворює настрої й характери, що мимоволі відчуваєш атмосферу тих років. Коли все починалося. Коли нині поважні чоловіки, які зібралися на ювілейну зустріч, були хлопцями, сповненими романтичних ідей і бажання змінити світ у межах своєї країни.

 

Із СУМом Суми не сумували

Багатьом — як і автору цих рядків — було непросто зрозуміти, звідки з’явилася молода свідома українська парость. Суми виглядали категорично зросійщеними і маргінальними. Це вже пізніше, не без зусиль і тих молодих, стали відкриватися сторінки іншої Сумщини — з патріотичними традиціями, з оунівським антифашистським підпіллям, із потужними постатями земляків, які вирізнилися у національному русі. А тоді здавалося: звідки?

Відразу після першого у Сумах безпрецедентного тоді антикомуністичного мітингу відбувся установчий збір Спілки незалежної української молоді «Сумщина». Пізніше назва зміниться на СУМ, але суть залишиться. Поруч із комсомолом виникла перша альтернативна молодіжна організація. Не згори, не з примусу, а з власної ініціативи, з «душі прекрасних поривів», які властиві молодим людям у наївному віці. І які, на щастя, часом рухають зовсім не наївні ідеї та справи.

Едуард Москаленко, нині — юрист: «Пригадую 1 травня 1990 року. Крім традиційних червоних колон, із членів НРУ, СНУМу, «Меморіалу», «Спадщини» було сформовано окрему демократичну колону, яка вийшла на демонстрацію із синьо–жовтими та червоно–чорними прапорами. На урочистостях ми мали пройти повз трибуну, де стояли керівники обкому КПУ з гаслами «Ганьба!» та «Геть КПРС!». Але шлях колони перекрив ОМОН. Хлопці зі СНУМу вийшли наперед, прорвали перешкоду і зробили коридор для демократичної колони».

Руслан Дейниченко, нині — викладач Києво–Могилянської академії: «Поширення газет, виготовлення та продаж української символіки, організація мітингів — основна робота, яку доводилося виконувати в перші роки. У травні 1990–го організували першу виїзну акцію — поїздку до Полтави. Формальним приводом стало святкування річниці народження Петлюри. Поїхати зголосилося майже 30 людей. Із собою взяли українські прапори, дехто вдягнувся у шаровари і вишиванки. Автобус зупинився у центрі Полтави. Щойно люди вийшли, налетіли міліціонери, запхали всіх назад і повезли під конвоєм у Котельву».

Олег Ольшанський, нині — інженер: «Іспитом для СНУМу­ став вересень 1991 року, спроба державного перевороту. Пам’ятаю, як мені вдома на горищі довелося переховувати архіви не тільки Спілки, а й інших демократичних організацій. 19 серпня ми з Михайлом Наземцем друкували листівки, а потім розклеювали їх разом з іншими членами... Сьогодні ми можемо почути, що у тривожні серпневі дні 1991 року у Львові до народного ополчення записалося близько 200 осіб. Натомість мало хто вже згадає, що за кілька годин стихійного запису до «Національної гвардії», зініційованого Олександром Бербегою, на сумському майдані таких виявилося аж 600».

Бути першими

До національних патріотичних організацій і зараз ставляться неоднозначно. Чи варто пригадувати, як ставилися до них тоді? Бути першим — будь у чому — завжди не просто: спробуй зорієнтуватися на маршруті.

СУМівці із вдячністю пригадують старше покоління, яке давало ті орієнтири, енергійного Володимира Осадчого, голову сумського Руху, вже покійного. Депутатів «романтичної» Верховної Ради, перших від демократичних Сум, — Олександра Піскуна та Олександра Воробйова. Звісно, молоді були радикальнішими та легшими на підйом. І якщо десь з’являвся ще не дозволений жовто–блакитний прапор, а коли його зривали, знов з’являвся і знов, то можна було не запитувати, чиїх то рук справа. Якщо треба було розклеїти листівки, охороняти мітинг, розповсюдити газети...

Вони росли — і роками, і організаційно. І для багатьох уже на грані легенд спогади про поїздку на річницю святкування запорозького козацтва, переписування на магнітофон пісень першого фестивалю «Червона рута». Звісно, й участь у революційних подіях тих років, у «революції на граніті». Пишатися є чим: сумський намет у центрі Києва було встановлено першим. Досвідчений турист Олег Медуниця найшвидше зумів «зачепити» кріплення між гранітними плитами.

Найідейнішим керівником СУМу, визнають «старики», став Віктор Рог. Відтоді хтось пішов у буденне життя. Хтось — як нинішній голова СУМу Георгій Сахнюк чи директор Центру досліджень регіональної політики Олександр Хоруженко — залишилися у громадському русі. Дехто працював у владі, як заступник голови облдержадміністрації часів Ющенка Медуниця, начальник обласного управління молоді та спорту Віктор Бобиренко, один із керівників Краснопільської РДА Юрій Яремчук... Віктор Рог так і лишився ідеологом — публіцистом, письменником, активістом. Вони досить послідовно працювали для того, щоб суспільство змінювалося, щоб нові покоління були готові до нових переконань, а Україна — ставала українською.

Віктор Рог, екс–голова СУМу й Молодіжного націоналістичного конгресу, нині — заступник директора Центру національного відродження: «У жовтні 1990–го відбувалася акція студентського голодування... Виїжджаючи з друзями до Києва на третій полиці загального вагону, я, тоді студент третього курсу історичного факультету СДПІ, голова СНУМ «Сумщина», звичайно, не міг передбачити, чим усе це закінчиться взагалі і для нас зокрема. Такі речі, як страх, непевність, вагання, десь нишком забилися в глухий куток і не нагадували про себе. Уже потім нам розповідали, що готувалися накази про наше відрахування і деякі інші малоприємні для 20–річних юнаків речі... Та кожне покоління має виконати своє історичне призначення. Кожна генерація несе свою відповідальність перед предками і нащадками. Знаковою подією «покоління 90–х» стала «революція на граніті». У жовтні 1990–го хронометр почав відлік хвилин до дня 24 серпня 1991 року».

Cвіт таки змінився. І новий «рейхстаг» теж буде взято

Коли у непростих подіях беруть участь дорослі — то їхній вибір. Коли попереду стають діти, це змушує замислитися багатьох і звірити з ними свої світоглядні координати. Таким орієнтиром для когось була «революція на граніті». Пізніше для інших — сумська студентська «революція на траві».

У ті дні владного тиску напередодні виборів 2004 року чи міг хтось передбачити, що діти здатні перемогти? Але, як і на початку 90–х, вони пішли першими. Хоча, схоже, ні двадцять, ні шість років тому ті юні не мали наміру, аби «яйця вчили курей». Вони просто йшли, бо мали чіткі, правильні ідеали. І слідом мимоволі ставали дорослі.

Коли в Сумах почалися ті літні студентські заворушення 2004–го, у ролі своєрідного щита для молодших виступили й СУМівці. Від дозволу на перший мітинг, який брав Георгій Сахнюк, від почергової ночівлі в наметовому містечку (для захисту) — до пішої ходи на Київ, яку очолив Олег Медуниця.

Тобто СУМ відбувся. Він став не епізодичним проектом, а реальною організацією. Сподіваємося, вона має й успішне майбутнє.

Ростислав Мартинюк, нині київський журналіст: «Феномен Спілки української молоді — в тому, як легко вона лягала на сумський ґрунт, як добре плодоносила. Впевнений: аніскільки не романтизую її з бігом часу. Переконаний: СУМ непомітно, але очевидно виховав нове сумське десятиліття для наступних буремних років, 2000–х. Тепер у Сумах Степан Бандера — своя людина, для кращих — Герой. І навіть не в тому річ — місто змінилося, середовище стало іншим. І ми віримо, що люди, які вийшли з того покоління та стали прикладом для наступної генерації, ще зможуть змінити Україну на краще, пересилять той відкат, який ми бачимо після приходу до влади Януковича та Партії регіонів».

Ростислав обурюється: «Після того, як новим головою Сумської ОДА став «регіонал» Юрій Чмир, в обласній держадміністрації знищили унікальну виставку матеріалів про визвольні змагання — місцеве оунівське підпілля, водночас антигітлерівське й антисталінське. Зникли оригінали знімків і документів, які свідчать про антинацистський характер діяльності ОУН на Сумщині. Ця подія минулого тижня — ні що інше, як акт вандалізму в державній установі. Таким проявам треба давати рішучу відсіч. І ми переконані — й цей «рейхстаг» буде взято».

 

СПРОТИВ–2010

«Не дамо перетворити Україну на Росію!»

Тринадцять молодіжних організацій Сумщини заявили про участь у новоствореному молодіжному рухові «Спротив», який нещодавно було проголошено на столичному рівні. Сумські «молодіжки» підписали декларацію співпраці та меморандум, у яких ідеться: «Дії нинішньої влади є такими, що підривають державність, суверенітет України та її авторитет у світі. Режим Януковича своїми діями демонструє, що є маріонетковим, і продовжує багатовікову війну московської імперії проти українського народу». Відтак молодь заявляє про свій намір захищати Україну й діяти при цьому скоординовано.

Після київського об’єднання Сумщина стала однією з перших областей, де створено регіональний «Спротив», зазначив голова «Молодого Народного руху» Іван Крулько. На прес–конференції у Сумах він підкреслив, що нове об’єднання не підтримуватиме жодної політичної сили — в рамках спільних ініціатив «Спротиву» заборонено використовувати символіку конкретних партій і блоків.

У «Спротиву» обов’язково буде юридичний супровід, запевняє член центрального проводу Молодіжного націоналістичного конгресу Сергій Кузан, сам фаховий юрист. Адже сьогодні студенти почали відчувати явні утиски з боку адміністрацій ВНЗ, зафіксовано порушення прав молодих людей і при сутичках з міліцією.

Як приклад уже зовсім абсурдного порушення прав студентів керівники «молодіжок» навели факт, зафіксований у Києві. Студентку–відмінницю не пустили до аудиторії, де читав лекцію президент Росії Дмитро Медведєв, бо вона була вдягнена у футболку із портретом... Шевченка. Чи не занадто як для університету, що носить ім’я Тараса?