Не в ресторані щастя

22.05.2010

Випускний вечір — одне з найважливіших свят у житті кожної людини, адже символізує закінчення дитинства і початок нового, невідомого, але такого жаданого дорослого життя. Напевно, у кожному сімейному фотоальбомі знайдуться світлини старших членів родини у випускних сукнях — предмет особливої гордості наших мам і бабусь.

Та сьогоднішні вечори суттєво відрізняються від свят, які проводили ще 15—20 років тому. Нині далеко не кожен охочий узагалі може потрапити на бал. Адже така радість не всім по кишені.

 

Пропали! Як Сірко в базарі, готовте шиї до ярма!

Саме ці слова Котляревського спадають на думку, коли слухаєш розповіді батьків про організацію випускного балу. Підготовку до свята батьківські комітети 11 класів розпочинають ще восени, розуміючи, що велику суму, необхідну для святкування, краще збирати частинами. Розмір «внесків», звичайно, у кожному класі свій і залежить від уявлень більшості батьків про те, яким повинно бути свято улюбленого нащадка. «Випускний, на відміну від весілля, буває лише раз у житті. То невже я для свого сина пошкодую грошей!» — так, щоправда, міркують далеко не всі батьки. Проте незгодні зазвичай сором’язливо мовчать, аби не виглядати на тлі інших жадібними або такими, що не люблять свою дитину. Хоча й розуміють, що немалі гроші, «профукані» за одну святкову ніч, сім’я могла б витратити зі значно більшою користю. Наприклад, купити тижневий тур до Болгарії, винайняти житло на морському узбережжі на 10—15 днів, придбати посудомийну машину середнього класу, орендувати на десять днів будиночок на туристичній базі у приміській зоні тощо...

Підкидають хмизу в багаття й самі діти. Знайома розповідала, що в їхній школі, наприклад, справу вибору ресторану взяли у свої руки одинадцятикласники, керуючись власними уявленнями про свято. Прийшовши цілим класом на збори, вони просто поставили дорослих перед фактом: хочемо лише такий–то ресторан, ось візитки менеджера, ми з ним уже розмовляли. У старшого покоління не повернувся язик заперечувати улюбленим чадам. Хоча, для годиться, треба було б поцікавитися у молодих людей: чи заробили вони гроші на такі «пафосні» місця?

Бал економії

Класний керівник минулорічних випускників однієї з київських шкіл Ольга Петрівна пригадала, як торік одна її учениця — дівчинка з багатодітної родини — не змогла прийти не те що до ресторану, а навіть на урочисте вручення атестатів, бо не мала пристойного вбрання! Як не вмовляли дівчину педагоги — вона не погодилася стояти у скромній білій блузці серед пишно вдягнених однокласниць.

Не в змозі сплатити таку суму, багато хто взагалі відмовляється від свята, або «економить» на одному з батьків. Не кажучи вже про бабусь–дідусів. Адже для того, щоб станцювати випускний вальс з улюбленою онукою, дідусь, наприклад, повинен викласти досить круглу суму, подібну за розміром до його пенсії. А мама з середнім рівнем достатку — відмовитися від зачіски і вечірньої сукні. Знайома розповіла, що на випускний вечір до сина ні вона, ні її чоловік піти не зможуть через брак грошей. І навіть для того, щоб заплатити за випускника, сім’ї довелося пересісти з власного авто на громадський транспорт, щоб заощадити на бензині.

Деякі наважуються на компроміс: ідуть до ресторану, але не приєднуються до спільного столу, обмежуючись замовленою в барі кавою, яку і п’ють упродовж вечора. На жаль, ототожнення випускного балу зі столом у ресторані стало поширеною традицією. А оскільки це задоволення не з дешевих, то й розділити з випускниками радість свята можуть сьогодні не всі батьки. З тих же причин усе частіше доводиться запрошувати лише кількох учителів замість усіх, хто працював із класом. А вони ж так само, як і учні, і батьки, є причетними до цього свята.

Щоб свято було для всіх

Вручення атестатів зрілості мало б стати для нас не приводом для грандіозного застілля, а можливістю висловити побажання молодим людям, віддати шану педагогам і батькам. Коли, як не на останньому вечорі, зібратися у дружньо­му колі, пригадати цікаві історії зі шкільного життя, порадитися і обговорити плани на майбутнє? Серед спиртного, що ллється рікою, і «кислотної музики», що вивертає мозок, це зробити нелегко.

Бажання батьків здійснити мрії улюбленої дитини, красиво організувати свято і якнайкраще вдягнути її на перший дорослий бал — гідне поваги та розуміння. Але в усьому повинна бути міра. І жертви, на які йдуть дорослі задля забаганок молодих людей, не завжди виправдані. Уміння співвідносити свої бажання з можливостями дуже згодиться вчорашнім старшокласникам у дорослому житті. А приклад у цьому має показати старше покоління.

...Коли був готовий цей матеріал, мені зателефонувала знайома мама випускника і поділилася новиною: батьки їхнього класу в останню мить відмовилися від святкування випускного вечора, бо виявилося, що обумовлену рестораном суму сьогодні майже ніхто заплатити не зможе. Тому вирішили, що одразу після лінійки всі розійдуться по домівках. Думка просто посидіти і попити чаю з тортом і келихом шампанського, запросивши і педагогів, не прийшла в голову нікому. Без хорошого ресторану і дорогого одягу немає випускного? Напевно, треба започатковувати нові традиції святкування останнього дзвоника. Нехай він буде не таким «пафосним» і дорогим, проте теплішим і людянішим. І відвідати його зможуть усі бажаючі, а не лише ті, хто знайшов на це гроші.

 

ДО РЕЧІ

Цьогоріч в українських школах останній дзвоник пролунає 27 травня. А випускні вечори пройдуть 28–29 травня. Проте деякі школи вирішили об’єднати обидва свята, тож подекуди вони відбудуться одночасно 28 травня.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>