Ольга Кудріна: Радію, що в Україні ще не все так, як у Росії

На тлі останніх подій в Україні тема політичних емігрантів з Росії, які за часів Ющенка знайшли притулок в Україні, поки що не вийшла на передній план. Однак при нинішньому керівництві держави цілком може змінитися ставлення до людей, які втекли до нас від російського авторитаризму та переслідування за політичну діяльність. Можливо, саме побоювання за такий поворот спричинили створення громадської організації «Союз політичних емігрантів», що об’єднала вихідців із Росії.

Нова структура ставить за мету насамперед допомагати тим біженцям–росіянам, яких доля примусила покинути батьківщину й осісти в України. Втім про життя й завдання «Союзу» краще може розповісти голова його правління Ольга Кудріна.

«У Росії на опозиціонерів обов’язково чинять тиск»

— Ольго, що примусило вас переїхати в Україну?

— Ще студенткою я почала займатися опозиційною політичною діяльністю в Росії, брала участь у політичних акціях. Одна з них полягала в тому, що 5 травня 2005 року на фасаді готелю «Росія», якраз навпроти Кремля, ми з Євгеном Лаговським вивісили одинадцятиметровий плакат із написом «Путин, уйди сам». Після цього на мене завели кримінальну справу. Я брала участь у ще одній акції — несанкціонованому мітингу біля міністерства охорони здоров’я, який відбувався після ухвалення закону про монетизацію пільг. За все це точно через рік у Тверському районному суді Москви прокурор попросив для мене п’ять років позбавлення волі в колоніях загального режиму. Це була остання крапля, після якої я змушена була тікати за кордон.

— Які злочини вам інкримінували?

— Хуліганство і псування майна — це були стандартні «політичні» статті Кримінального кодексу РФ. Пізніше з’явилася стаття 282, яка передбачає відповідальність за екстремізм. Узагалі, коли ти в Росії займаєшся опозиційною політичною діяльністю, на тебе постійно чинять тиск, починаючи від прослуховування та стеження і закінчуюючи побиттям у відділеннях міліції та порушенням кримінальних справ.

— А зараз ви займаєтеся політичною діяльністю?

— На момент проведення акції я перебувала в Націонал–більшовицькій партії, а зараз займаюся тільки правозахисною діяльністю. Із «нацболами» ми розійшлися в поглядах, але це довга історія, і я не хотіла б у неї вдаватися. Так що нині з конкретними людьми спілкуюся, але в цілому з організацією НБП — ні.

— Які завдання ставить перед собою «Союз політичних емігрантів»?

— Є певні проблеми, з якими стикаються люди, вимушені емігрувати з Росії, і тому перший напрямок — надати їм допомогу для побутового облаштування і, звичайно, необхідну інформацію. Часто вони не знають, як можна отримати захист і що таке статус біженця, а дехто його взагалі неправильно розуміє.

Наша друга мета — показати міжнародному співтовариству і російському суспільству, що в Російській Федерації існує проблема політичної еміграції. Для росіян вона асоціюється лише з двома–трьома прізвищами, а хотілося б показати, що політична еміграція — це не тільки Березовський, а є й інші люди, які справді хотіли чогось добитися у своїй країні і яких змусили виїхати. Дуже часто громадяни всього–на–всього домагалися справедливості, простого виконання законів, а їх примушували емігрувати... Мені здається логічним, що політичні емігранти мають надавати один одному взаємну допомогу за кордоном. Сподіваюсь, це не обмежиться тільки Україною, бо ми контактуємо з біженцями і в інших країнах.

«Вивчила українську мову, щоб прочитати закон «Про біженців»

— Ольго, як вам живеться в Україні?

— Комфортно! Я дуже люблю Москву, скучаю за батьківщиною, але жити тут, у Вінниці, добре. При спілкуванні з чиновниками або співробітниками міліції можна комусь щось довести і вирішити проблему законним шляхом. У Росії ж я такого собі уявити не можу. Тому щоразу радію, що в Україні — по–іншому.

— Два роки тому при вступі до Вінницького технічного університету ви успішно склали зовнішнє тестування, зокрема з української мови та літератури, яких у московській школі не вивчали. Як вам це вдалося? Чи були нездоланні труднощі з чужою мовою?

— Українською я навчилась читати досить швидко, бо коли приїхала сюди, то зрозуміла, що без знання мови доведеться важко. Дуже сильною мотивацією було те, що я хотіла самотужки прочитати закон «Про біженців». Тож відразу по приїзді купила словник і перекладала в законі кожне слово.

Уже в перший місяць — а його я прожила у Львові — починала говорити українською. А коли вирішила вступити до технічного ВНЗ, то за математику і фізику я не переживала, бо все–таки вчилась в університеті на спеціальності «обчислювальна математика і кібернетика». У мене було близько п’яти місяців безпосередньо на підготовку — на вивчення правил української граматики та літератури, — і я їх напружено штудіювала. У результаті на тестуванні з цих предметів отримала 165 балів із 200 можливих і стала студенткою. На мій погляд, проблеми з вивченням української мови і складанням іспиту не є таким важкими, як про них кажуть.

«Я поки що не відчуваю, щоб ставлення до нас мінялося»

— За цей час у нас змінилась влада — до керма прийшли люди відверто проросійської орієнтації, прихильники Путіна. Як ви гадаєте, чи можуть у зв’язку з цим позбавити вас статусу біженця?

— Для цього в законі прописані підстави — наприклад, щоб позбутися статусу біженця, треба скоїти серйозні правопорушення чи злочин. Або, скажімо, з’їздити в країну походження. Я поки що не відчуваю, щоб ставлення до нас мінялося, але боюся вибудовувати якісь прогнози. Тим паче що в міграційній службі знов реорганізації, і яку політику проводитиме це відомство — ще не зрозуміло.

А от у людей, яким відмовили у наданні статусу біженця і які лишаються в Україні, — справді великі труднощі. Вони оскаржили такі рішення в суді, і якщо суд їм остаточно відмовить, вони повинні будуть упродовж десяти днів залишити Україну або ж будуть депортовані. І оце вже справді проблема...

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Кудріна

Народилася 1 жовтня 1985 р. в Москві.

Громадянка Росії.

Навчалася в Московському держуніверситеті. Із вересня 2003 р. була членом Націонал–більшовицької партії Росії (голова — Едуард Лимонов). Учасниця багатьох акцій НБП, у тому числі — ненасильницького захоплення громадської приймальні партії «Єдина Росія» в 2004 р., акції проти інавгурації Володимира Путіна в Большому театрі та ін.

10 травня 2006 р. Тверський суд Москви засудив Кудріну до трьох з половиною років позбавлення волі. Щоб не потрапити за ґрати, Ольга втекла до України. 29 лютого 2008 р. Україна надала Кудріній статус біженця. За півтора року, поки Ольга перебувала у процедурі отримання статусу біженця, вона вийшла заміж за російського «нацбола» й народила дочку.

У 2008 р. Кудріна стала першим біженцем в історії України, який узяв участь у незалежному тестуванні рівня освіти. За підсумками ЗНО російська опозиціонерка вступила до Вінницького національного технічного університету. Тепер Кудріна навчається у ВНТУ, а її справа перебуває на розгляді в Європейському суді з прав людини.