Український футбол потерпає від засилля заїжджих футболістів, які, навіть демонструючи посередню гру, витісняють місцевих вихованців з активного футбольного життя. Тому обдаровану вітчизняну молодь наші клуби інколи просто не помічають. Зате тепер у житті зовсім юних українців, які все дитинство проводять зі шкіряним м’ячем, з’явилася можливість голосно заявити про себе на всю Європу, пов’язавши свою кар’єру з одним із найтитулованіших клубів світу — італійським «Міланом».

Із кожним роком українське фігурне катання втрачає свої позиції, підґрунтя яких було закладене ще за радянських часів. Зірковий час наших танцюристів на льоду датується початком 1990–х. Тоді з перервою у два роки українці двічі піднімалися на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу: у 1992–му — на Олімпіаді в Альбервілі одесит Віктор Петренко став найкращим серед чоловіків–одиночників (медаль пішла у скарбничку т. зв. Об’єднаної команди), а в Ліллехаммері–1994 перше олімпійське «золото» для незалежної України виборола юна Оксана Баюл із Дніпропетровська. Відтоді найестетичніший зимовий вид спорту пішов в Україні на спад, і зараз, враховуючи результати наших фігуристів на світовій першості в Турині, наближається до свого дна. А тут іще й неприємна новина про можливе знесення єдиної в столиці бази підготовки фігуристів–професіоналів. «Що буде далі?» — запитують один в одного всі, хто пов’язаний із «Крижинкою».

Багато уболівальників погодиться із твердженням, що найкращим фіналом за всю історію існування чемпіонської ліги є гра 1999 року, коли звання найсильнішого виборювали «Баварія» та «Манчестер юнайтед». Німці тоді забили на початку першого тайму, але двічі пропустили на 90–й хвилині й поступилися. І ось позавчора ввечері мюнхенці нарешті помстилися «червоним дияволам» за ту прикрість, здобувши перемогу на своїй «Альянц–арені» з тим самим рахунком 2:1.