Молитви за життя померлих

      Ось-ось настане Провідна неділя, і чимало заклопотаних жінок і чоловіків, вгинаючись під вагою величеньких кошелів, як велить звичай, почимчикують до кладовищ. Оті кошелі будуть наповнені шматками м'яса, банками з вареною картоплею, солодощами, солоними огірками, разовими тарілками, виделками... Останніми роками «меню» надмогильної трапези поповнилося ще й майонезними салатами з крабовими паличками й заморською кукурузкою, а поряд з бутликом  «традиційної» самогонки примощується спокуслива плящина «Немірофф». Атож — є нагода поспілкуватися з родичами і довести їм, що ви — не гірші, що і у вас «усе є». За час панування атеїстично-контролюючого ока партії духовне наповнення Великодня і поминальної Томиної неділі помалу «вивітрювалося»; а оскiльки у реальності атеїзм не є «чистим безбожжям», то християнські цінності активно підмінялися язичницькими. За кілька десятиліть свято єднання з душами під дахом єдиної вселенської церкви перетворилося для багатьох у звичайне собі чаркування — от хіба що не в хаті з диваном і телевізором, а на кладовищі.

Душі — не в могилах

      Християнські звичаї, однак, повертаються. За церковною традицією, друга неділя після Великодня називається Антипасхою (від грецького «замість Пасхи» — друга, нова Пасха). Вона має ще назву Фоминої (Томиної) неділі. Число 8 у біблійній мові символізує початок нового життя, а оновлений спогад про Великдень на її восьмий день знаменує собою радість християн, пов'язану з Воскресінням Христовим. Томина неділя в нас по-народному називається Провідною, або ж Проводами. Це Великдень для померлих, урочисті поминки, освячені церквою. У церкві цей день має назву вселенського поминання всіх померлих. «У післявеликодню неділю згадують померлих, бо свято Воскресіння тісно пов'язане з молитвою за них, — каже прес-секретар Київської патріархії ігумен Євстратій (Зоря). — Через своє воскресіння Спаситель дає нам упевненість, що наші померлі предки не зникли з буття, а існують у потойбічному світі. Не потребуючи від нас нічого матеріального, вони чекають на наші за них молитви».

      Богослови наголошують, що для Бога немає різниці між живими і мертвими, для нього всі — живі. А пам'ять про померлих предків єднає нас усіх в один великий християнський рід. Апостол Павло пише про тих, що відійшли, як про спочилих, тобто заснулих. Тим самим нагадує, що смерть для християн — це лише тимчасова розлука, до всезагального воскресіння, яке має відбутися напередодні другого пришестя Спасителя. Померлі воскреснуть тоді, коли до них повернуться їхні душі. На кладовищі ж їх немає. Там є могила, хрест, але душі перебувають в іншому місці, вони — з Богом, і тільки через Нього можливий наш із ними зв'язок. «Члени Церкви поєднані надприродним життям благодаті, яке дається у хрещенні, — пише греко-католицький священик Володимир Божик. — У хрещенні ви народжуєтеся знову, отримуєте нове життя, за словами святого апостола Петра, стаєте причасниками Божої природи, і це життя пов'язує усіх нас в одне Містичне Тіло, в якому Христос є головою». Містичне Тіло охоплює також спочилих. Як пояснює отець Володимир Божик, «те, що ми є членами одного тіла, дає нам можливість допомагати одне одному молитвою і добрими ділами, приходити з допомогою до наших померлих друзів».

Їжте, пийте, споживайте...

      Проводи в Україні справляють урочисто. Впорядковують могилки родичів: прибирають, обкопують, обсаджують квітами. Здавна заведено садити на могилах братки, барвінок, а в головах — калину. Люди всією сім'єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у радісні Великодні дні разом пом'янути своїх спочилих рідних та близьких. У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні — у понеділок, вівторок, часом — у неділю. У пасхальну седмицю (перші 7 днів Пасхи) не буває спільних молитов за спочилих. У Томину неділю вперше проводять загальну молитву за всіх померлих. І читають уривок з Євангелія про апостола Тому, який  не вірив у воскресіння Христа доти, доки на власні очі не побачив рани на ногах і руках Спасителя. Отож цього дня віруючих також закликають удостовіритись, що Христос воістину воскрес і що померлі теж воскреснуть. Після служби Божої в день Проводів священики й парафіяни з корогвами, хрестами, свічками й образами, співаючи, йдуть на кладовище. Священик править на кладовищі загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує священика на могилки своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди. Перед цим могили обкурюють ладаном.

      На могилах родичів у цей день влаштовують трапези-тризни. У кошику, накритому вишитим рушничком, здавна приносили страви обрядові, символічні — хліб, сіль, шинку, пиріжки, сирну паску, вергуни, узвар. У християнській традиції свято поминання — це традиція поєднання молитви з добрими справами. Адже в ці дні в пам'ять померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища: страви потрібні живим, а не мертвим. Убогі, таким чином, мають змогу долучитися до святкової радості, і на подяку моляться за упокій померлих. Є звичай тричі катати по могилі 2 крашанки, малюючи незримий хрест. На кожній могилі залишають 2 крашанки, спеціально випечене печиво, цукерки; запалюють свічку. Уявлення, що їжа, яку залишають на могилах у день Проводів — харч для померлих, — це пережитки язичництва, коли вірили, що в загробному житті будуть потрібні різні речі, які клали в могили, — гроші, глеки з питвом, золото, тіло коня...

      «Тривалий час дотримувалися звичаю, коли вся громада села після служби Божої і загального поминання покійних збиралася разом: варили куліш, споживали принесені пожитки — пасочки, крашанки. Але без спиртних напоїв», — розповідає ігумен Євстратій. Церква забороняє поминати спочилих спиртним. Адже трапляється, що «під градусом» люди забувають, навіщо прийшли до хрестів на кладовищі.