Чи легко палац зруйнувати?

18.03.2010
Чи легко палац зруйнувати?

Хоча фасад Жовківського замку виглядає гарно, всередині — облуплені стіни та прогнилий дах. (Фото Віктора ДУДАРА.)

Мокрі стіни, дірявий клейончастий дах, двір, схожий на поле військових маневрів, єдиною «окрасою» якого є присипаний снігом трактор — такі наслідки реставраційних робіт у Жовківському замку — колись одному з найпишніших палаців України.

 

Сушити стіни доведеться роками

Жовква не один рік намагається стати туристичною меккою. Туристів тут справді не бракує, ось тільки рідко вони затримуються довше, ніж на день. Адже щоб оглянути руїни, нехай і дуже мальовничі, більше часу не знадобиться. І чи не в найжалюгіднішому стані (якщо не зважати на унікальну синагогу XVII століття) є Жовківський замок, закладений 1594 року засновником міста, коронним гетьманом і великим канцлером Станіставом Жолкевським. І лише підготовка до святкування 400–річчя надання Жовкві Магдебурзького права дала палацу другий шанс. Стахановськими темпами звели п’ятиповерхівку, куди швидко переселили людей, які мали в палаці... квартири. Знайшли місце й для школи, й для більшості інших установ, що тут «квартирували». Дехто, звісно, залишився, та поспішати їм нікуди, адже затіяні реставраційні роботи, схоже, затягнуться ще надовго.

Нині в замку міститься Державний історико–архітектурний заповідник. Тож біля центрального входу туристів зустрічає інформаційний щит, згідно з яким кожен охочий може оглянути внутрішній двір за символічну ціну в одну гривню (все інше реставрується). Ті, хто спокуситься на таку атракцію, зможе помилуватися тільки ровами по пояс. Єдине пристойне місце Жовківського замку — фасад, який виходить на середмістя. Його підрихтували до річниці надання місту Магдебурзького права. Якщо ж піти за периметром — облуплені стіни, напівзруйнована вежа, провалене перекриття, а під ногами — порожні пляшки і фекалії.

Звісно, можна було б усе списати на брак фінансування. Та насправді гроші на реставрацію виділили, ось тільки із самими роботами і співпрацею між замовниками, виконавцями і проектантами щось не заладилося. Тендер на замiну даху ще 2008 року виграла волинська фiрма «Нова Аркада». На два роки запланували два етапи робiт — спершу мали звести крокви, нашити дошки та зробити тимчасове покриття з плiвки, а потiм, до кiнця 2009 року, мiдний дах. Нині на вулиці вже 2010–й, а замість мідного даху — руберойд та плівка, яка місцями продерлася під вагою снігу.

Коли зняли старий дах, почали бетонувати перекриття, хоча це планували робити тільки наступного року, коли корпус уже мав стояти під новим дахом. Зрештою, рік видався щедрим на опади, а плівка, зрозуміло, не змогла захистити приміщення від вологи. Тонни води потрапили у пазухи склепінь між першим і другим поверхами. Щоби просушити їх, знадобляться роки і сотні тисяч гривень. Тож про реставрацію інтер’єрів не може бути й мови.

Завдали шкоди замку і проектанти, які вирішили дерев’яні перекриття замінити металевими. Вага змінилася приблизно на 50 тонн. Стіна такого навантаження не витримала і тріснула. Підрядник, який опікується не одним замком, до реставраційних робіт залучив найманих робітників, які такого слова, як реставрація, не знають. Працювали за радянським принципом — що державне, то не моє. Штукатурили і мурували взимку, і все наштукатурене і намуроване відразу ж успішно відпадало. Тендерні гроші освоїли, а там хоч потоп, до того ж не в переносному значенні слова — приміщення замку вже двічі заливало. Спершу постраждав музей у палацовому корпусі, а нещодавно залило кухонний корпус. «У жовтнi 2008 року розiбрали перекриття, — розповiла Софiя Каськун, директор музею «Жовкiвський замок». — Дощ восени, снiг узимку — i 9 березня минулого року в нас у музеї вже потекло. А коли пiшли липневi дощi, то всерединi падав такий самий рясний дощ, як i на вулицi. На другому поверсі утворився акварiум. Тепер у пазухах склепiнь досi стоїть вода. Музей переїхав в iнше примiщення замку, де пiчок нема, а калориферами на напалиш, бо проводка не витримає навантаження».

Скільки коштують збитки?

Удруге замку «дісталося» геть нещодавно: у кухонному корпусi розмерзлася труба i примiщення залило. Жовква — містечко маленьке і шило в мішку тут довго ховати не вдасться, але пан Герич, директор історико–архітектурного заповідника, факт інциденту заперечує. Найгірше, що досі невідома сума збитків, завдана такою «реставрацією». Навіть невідомо, наскільки (у грошовому еквіваленті) постраждали приміщення через підтоплення.

Звісно, залишається відкритим питання: коли ж з’явиться мідний дах, адже тендер із «Новою Аркадою» закінчився, гроші буцімто освоїли, а натомість отримали купу проблем. Навесні вже мають оголошувати новий тендер.

«Договiр, укладений з пiдрядниками на два роки, завершений, — каже Володимир Герич. — Через те, що виникла потреба в додаткових роботах, ми не вклалися в лiмiт грошей. Чи будемо продовжувати роботу з цiєю органiзацiєю? Вирішимо на тендерi. Якщо вони вiзьмуть участь у ньому, то ми викладемо свої мiркування стосовно роботи цiєї органiзацiї. Вартiсть шкоди, завданої зам­ку, ми не пiдраховували. Пiд час робiт у нас було часткове замокання конструкцiй, якi тепер сохнуть».

Розбиратися в ситуації мала би прокуратура. Та, схоже, якщо все триватиме такими темпами, незабаром просто не буде що рятувати, тим паче реставрувати. Перлина середньовічного зодчества перестане існувати, і очі туристів тішитимуть лише мальовничі руїни.

Оксана ДУДАР,
Віктор ДУДАР

 

ДОВІДКА «УМ»
Тут гостювали королі

За свою історію у понад чотири сотні років замок не раз переходив із рук у руки, його гостями були високопоставлені особи — королі, посли. Найбільших змін споруда зазнала в часи, коли стала королівською резиденцією Яна ІІІ Собеського і центром суспільного життя тодішньої Польщі. Шатра башт покрили тоді позолоченою мідною бляхою, з’явилися нові яруси, а вікна стали значно більшими. Саме у Жовківському замку Яна ІІІ Собеського вітали з перемогою над турками під Віднем.

Нинішній вигляд замку мало нагадує середньовічну твердиню: зникли колони, арки, скульптури (на фасаді замку були статуї перших чотирьох власників — Жолкевських, Давидовичів, Собеських та Радзивіллів). І, звісно, рови — подекуди у 17 метрів завширшки. 1706—1707–го, у часи Північної війни, Жовківський замок перетворився на ставку російського царя Петра І. Як вважають історики, саме тут був розроблений план перемоги над шведами.

Сумні часи для Жовківського замку почалися з ХІХ століття, коли 1887 року його на аукціоні купив Артур Глодовський. Новий власник почав розбирати твердиню на будматеріали. Саме тоді зникли статуї чотирьох власників, парадні сходи, каплиця і західна вежа, а в самому замку оселилися уряд міста й повіту і гімназія.

А 1915 року російські війська спалили замок. Після тривалої відбудови він надовго втратив свою колишню могутність і красу. За радянських часів тут містилися школа, суд, прокуратура. А велика кількість колись панських покоїв перетворилася на помешкання для жовківчан. n

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>