Ключка в руках лісоруба

17.03.2010
Ключка в руках лісоруба

Мешканці П’ятихаток налаштовані відвоювати у бізнесменів свій ліс. (Фото «Медіапорт».)

План розширення поля для гри у гольф фактично відбирає у мешканців селища П’ятихатки єдину можливість відпочити на природі. Запропоновані власником елітного клубу варіанти компенсації «потерпілу» сторону не влаштовують. Люди вже двічі поспіль виходили на мітинги­протести і обіцяють битися за свій ліс до переможного кінця. Не менш категорично налаштовані і їхні опоненти.

 

Гра, що розпалює апетит

Харківський гольф­клуб, заснований депутатом міськради і бізнесменом Юрієм Сапроновим, відкрився у травні минулого року. Щоб збудувати поле на 9 лунок та всю необхідну для елітного дозвілля інфраструктуру, місто пожертвувало 29 гектарами Лісопарку — зеленого масиву, який є природними «легенями» мегаполісу.

Наскільки виправданою була така жертва, екологи та чиновники відмовчуються, бо на цю інформацію не було суспільного запиту: гольф­клуб виріс неподалік від наукового містечка фізиків, але не зачепив життєвий простір його мешканців. Коли ж з’явилася інформація про те, що Юрію Сапронову міськрада виділила ще 27 гектарів лісу для розширення території клубу і що тепер у сфері інтересів спортивної установи опинилася фактично уся прилегла до селища лісова зона, люди вийшли на мітингпротест. Кажуть, втрачати їм більше нічого — Лісопарк єдиний куточок навколишнього простору, де жителі П’ятихаток можуть подихати свіжим повітрям і прогулятися з дітьми.

У Юрія Сапронова стосовно цього свої аргументи. «Відверто кажучи, ще рік тому в мої плани не входило розширення гольф­поля, адже це дуже дорогий і нерентабельний проект, — прокоментував він ситуацію на спеціально скликаній пресконференції. — Але минулого року гольф було проголошено олімпійським видом спорту, і харківський Superior Golf Club став головним претендентом на те, аби стати національною базою підготовки олімпійської збірної України».

На думку бізнесмена, розширення спортивної інфраструктури підвищить інвестиційну привабливість як міста, так і Академмістечка. Новий об’єкт дасть роботу 200 харків’янам і до всього ще й буде включений до переліку установ, які прийматимуть «Євро­2012». Заради такої перспективи, вважає підприємець, мешканцям селища, яке перебуває «у стані стагнації і в глибокій рецесії», не гріх поступитися своїми екологічними принципами. Тим більше що їм запропонували непогані відступні у вигляді ремонту дороги, школи та волейбольного поля, побудови кількох дитячих майданчиків і відкриття громадської приймальні з юридичною консультацією. Більше того, бізнесмен зголошується організувати у П’ятихатках загін охорони громадського порядку і безкоштовно навчатиме місцеву дітвору в академії гольфу, що діє при клубі. Але мешканці Академмістечка все одно проти. Селищу, через яке проходять великі автомагістралі й де розташовується Національний науковий центр «Харківський фізикотехнічний інститут» (цей НДІ відомий своїми потужними ядерними проектами), потрібен саме зелений масив. Решта, вважають опоненти пана Сапронова, без сумніву, — від лукавого.

Гольф, тюльпани, барвінок і люди

З юридичної точки зору власник гольф­клубу має право розширювати свої володіння — усі дозволи є, включаючи «добро» депутатів міськради. Але якщо вникнути у цю проблему детальніше, одразу випливає маса проблем і нестиковок. Наприклад, у січні бізнесмени провели громадські слухання на яких, згідно з підсумковим протоколом, отримали дозвіл мешканців П’ятихаток на вирубку лісу. Оголошення про цей захід розмістили в одній із місцевих газет. Насправді ж, за словами місцевих жителів, вони взагалі нічого не чули про таке зібрання, бо тоді їхні мітинги почалися б ще напередодні тих зборів. А тому городяни переконані, що інформація про слухання з’явилася таким чином заради юридичної формальності, а не для того, аби почути справжню думку громади.

Активізувалися недавно й екологи. Бити на сполох справді є причина. Ще кілька років тому територія харківського Лісопарку займала площу 2385 гектарів. Наразі — трохи більше двох тисяч. Через його територію проклали лінію високовольтних електропередач і «пробили» дороги. Тут з’явилися «клубні котеджні села» і окремі особняки. Плани на чергову вирубку лісу не менш грандіозні, серед яких є і проект розширення гольф­клубу. На ділянці , де бізнесмени хочуть збудувати поле ще на дев’ять лунок, аби ця спортивна установа піднялася до рівня міжнародних стандартів, тепер росте майже 15 тисяч дерев. Залишиться після вирубки менше половини. Компенсувати втрачене Юрій Сапронов обіцяє на території будьякої частини Харкова, як того вимагає закон і навіть згоден домогтися, аби шматок лісу в більш віддаленому від П’ятихаток районі законодавчо визнали заповідною зоною. Мовляв, це вже залізна гарантія, що там Лісопарк точно не вирубають. Але про такий обмін мешканці селища не хочуть чути взагалі, бо прагнуть зберегти саме той ліс, який у них під боком і до якого вони звикли з дитинства. Закон тут повністю на їхньому боці. «Питання землевпорядкування порушуються в європейському співтоваристві на дуже високому рівні, — коментує ситуацію відомий харківський еколог Валерій Ловчиновський. — Україна підписала низку міжнародних конвенцій із цього приводу. Ключове питання: наскільки ліс важливий для громади? У даному випадку наміри щодо використання лісу не відповідають інтересам місцевих жителів. Коли ж йдеться про бізнесінтереси і позицію громади, позиція громади є першорядною».

Представники екологічної групи «Печеніги» наводять свої аргументи. За їхньою інформацією, разом із Лісопарком у цій частині Харкова може бути знищено червоно­книжні рослини (наприклад, барвінок і дібровні тюльпани) та природна зона заселення рідкісних птахів і тварин. Без ретельного моніторингу дозвіл на вирубку лісу не може бути виданий у принципі. Юрій Сапронов уже замовив екологам таке дослідження і обіцяє дочекатися результатів, але останні можуть виявитися досить несподіваними. Валерій Ловчиновський каже, що положення «Червоної книги» досить суворі. І якщо, наприклад, за час моніторингу буде помічено на цій території бодай одну червонокнижну пташку, для Лісопарку можна буде спокійно домагатися статусу природнозаповідної зони. І тоді про розширення гольф­клубу не йтиметься взагалі.

Філософія Юрія Сапронова в природоохоронному контексті не менш жорстка. «Навіть у шаховій партії іноді доводиться жертвувати фігурою в обмін на якість, — каже він. — Я поважаю цю позицію».

З пішаком­жертвою, здається, вже визначилися. На перший погляд — це 27 гектарів унікального лісу з усім його червонокнижним багатством. А насправді — думка мешканців П’ятихаток, яких, на хвилиночку, аж 18 тисяч. Тобто йдеться, за українськими мірками, про інтереси жителів середньостатистичного районного центру, що опинилися на одних терезах усього лише з елітним спортивним закладом. Чи може викликати повагу саме такий вибір на шахівниці?

Днями свою думку з приводу цього конфлікту висловив і мер Харкова Михайло Добкін. Каже, що влада обов’язково знайде компроміс, який влаштує і бізнесменів, і екологів, і жителів П’ятихаток. Але оскільки у цій відповіді не прозвучало жодної конкретики, прогнози залишаються невтішними.

Конфлікт двох світів

Представники клубу, які вирішили підняти вітчизняний гольф до міжнародних стандартів і збудувати у Харкові базу для підготовки майбутніх олімпійських чемпіонів, позиціонують себе прогресивно мислячими людьми. Мовляв, ними рухає бажання перетворити безперспективну частину міста на мікрорайон європейського зразка, а тому їм не зрозуміло, чому мешканці П’ятихаток із такою впертістю пручаються своєму щастю.

Причина цього нерозуміння справді набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд. Жителі Академмістечка кажуть, що гольф­клуб міг спокійнісінько розширитися і у протилежний від їхніх будинків бік, але, за неофіційною інформацією, та територія вже теж комусь призначена для забудови. Слабшою ланкою виявилися П’ятихатки?

Пропозиція впорядкувати інфраструктуру селища в обмін на вирубаний ліс дивує громаду не менше, адже ремонт доріг і дитячих майданчиків — безпосередній обов’язок виконкому міськради, де працює депутатом у тому числі й пан Сапронов. Чи коректно у такому разі обрано предмет самих торгів?

Європейськість, якою пишаються власники клубу через причетність до популярного у західному світі виду спорту, не менш спірна. Валерій Ловчиновський каже, що як тільки міжнародна спільнота дізнається, якою ціною в Україні збудували базу з підготовки олімпійських чемпіонів, харківське поле зі своїми вісімнадцятьма лунками так і залишиться територією дозвілля винятково місцевої та заїжджої бізнеселіти. «Європейські норми вказують однозначно, — запевняє еколог, — якщо ліс важливий для громади — його рубати не можна».

  • Тече вода, тече брудна

    Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>

  • Сміттєві війни

    Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>

  • Колекція, що пастки плете

    У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>

  • У ліс ходити — ліс любити

    Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>

  • Епідемія пожеж може повторитися

    Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>