Життя після танців

Казка та й годі. Приїж­джають Оксанка з татом Тарасом із Києва, де брали участь у проекті телеканалу «1+1» «Танцюю для тебе», а їх мало не на порозі зустрічає начальник рідного ЖЕО. Мовляв, дізналися про вашу скруту, будемо щось вирішувати. Далі — запрошення на прийом до мера. «Мені й тепер не віриться, що в наш час таке буває, — не перестає дивуватися глава сім’ї. — Міський голова Віктор Анушкевичус при зустрічі зізнався, що хоче щиро допомогти не для реклами власної персони, а суто по–людськи. Вірите, каже, чи ні, а в мене був увімкнений телевізор, коли Марічка Падалко розповідала з екрана про те, що юній талановитій піаністці з Івано–Франківська ніде в однокімнатній квартирі навіть музичний інструмент поставити. Про щоденні заняття музикою в таких умовах — і говорити нічого. Мер одразу запропонував продати наше тісне житло або обміняти його на просторіше, з більшою звукоізоляцією. Різницю пообіцяв компенсувати».

Далі все відбулося, як по нотах. Торік Горецькі переселилися у велику двокімнатну квартиру, збудовану в середмісті на початку ХХ століття, тобто ще за австрійського цісаря. І стіни тут, аби не дратувати сусідів музичними вправами, ніби на замовлення — як фортечні мури.

«Звідки воно в неї взялося, один Господь знає»

Пробудження віртуозної піаністки в Оксанці відбулося дуже швидко й несподівано для всіх. Талант тихо дрімав у ній до шести років і не знати, чи дав би про себе знати так яскраво, якби в Калуші через дорогу від бабусиного помешкання не знаходилася музична школа. У їхній родині жінки всіх поколінь любили співати і трохи бавилися музичними інструментами, але винятково в сімейному колі.

Тараса Горецького у дитинстві теж змушували грати на скрипці, однак він так недолюблював це заняття, що, зізнається, часто вдавався до болючих хитрощів: ловив бджіл і прикладав до руки, аби від їхніх укусів розпухали пальці. Тоді на деякий час хлопця залишали в блаженному спокої. Дорісши до парубка, він охоче грав на танцях і в ресторанах, проте далі щаблями артистичної кар’єри не піднявся.

«У випадку з Оксанкою про якісь спадкові музичні засади й говорити нічого, — стверджує батько. — Вона музикант зов­сім іншого рівня. А звідки воно в неї взялося — один Господь знає».

Можливо, справді Всевишній наділив дівчинку непересічними здібностями за фізичні страждання, які їй довелося пережити, перебуваючи в гіпсі до трирічного віку. Скільки тоді намучилася вона й рідні біля неї — теж одному Богу відомо. І добре, що ту важку сторінку вдалося перегорнути без ускладнень.

Через три місяці після того, як бабуся привела Оксану за ручку в Калуську музичну школу, дівчинка, на превеликий подив тамтешніх педагогів, уже грала нескладні п’єси. А за два наступні роки, мешкаючи в Івано–Франківську, освоїла повний курс музичної школи за класом піаніно. Її перша вчителька Лариса Маланчук наполегливо радила батькам віддати доньку під опіку відомого прикарпатського музичного педагога Ольги Назаренко.

«Спершу Ольга Степанівна відмовилася, — пригадує Горецький–старший. — Сказала, що з дітьми не працює, бо в неї — студенти. Та лиш Оксанка взяла перші акорди, очі в пані Ольги загорілися — і всі сумніви відпали. Відтоді вона стала для нашої доньки другою мамою».

Зірки стали ближчими

Дзвінок із Києва у січні минулого року теж поповнив скарбничку приємних несподіванок. «Представник телеканалу «1+1», заходячи здалеку, почав щось говорити про проект «Танцюю для тебе», а потім — про Оксанку, — переказує ту розмову пан Тарас. — Мабуть, ви помилилися, відповідаю, бо моя донька не танцює. У трубці почувся сміх: «Ви нас не так зрозуміли. Ми вже багато що знаємо про Оксанчині таланти і проблеми вашої сім’ї, тому запрошуємо до столиці для участі в останньому відбірковому турі».

За мрію Оксанки Горецької танцювали популярна телеведуча Марічка Падалко та хореограф Олександр Кочкін. Участь у проекті принесла талановитій франківці подвійну радість. Дівчинка отримала не тільки довгоочікуване піаніно, а й вищезгадану квартиру по вулиці Чорновола. І стосунки з Марічкою стали майже родинними: телеведуча часто телефонує Горецьким, цікавиться успіхами своєї підопічної, двічі приїжджала в Івано–Франківськ на її сольні концерти.

Юна піаністка вже чотири рази виступала з великими програмами в місцевому художньому музеї (будівля колишнього костьолу Потоцьких має унікальну акустику) та раз — у філармонії в супроводі відомого камерного оркестру «Гармонія нобіле». Окрім класики, вона залюбки грає джаз, твори Пола Маккартні, Джона Леннона, Елтона Джона.

Рівняння — на Баха

У самої ж учениці третього класу школи пед­практики Івано–Франківського державного музичного училища імені Дениса Січинського — жодних ознак зірковості. Навпаки, Оксанка — жваве й доброзичливе дівча, яке не зациклюється на музиці.

— Чи буває таке, що сидиш за піаніно і думаєш не про музику, а про те, як побігти у двір гуляти? — запитую юну знаменитість.

— Буває, — зізнається з усмішкою. — Через дорогу живе моя найкраща подруга Христя, то інколи хочеться з нею пошвидше зустрітися.

— А тато, мабуть, змушує побільше займатися музикою. Скільки часу витрачаєш на це?

— Не більше двох годин на день. Тато інколи нагадує, що вже пора братися за музику, якщо забуваю.

— Хто твій улюблений композитор?

— Подобаються твори багатьох композиторів, а найбільше, мабуть, Йоганна Себастьяна Баха. Їх найскладніше грати.

— Страшно було виступати з оркестром «Гармонія нобіле»?

— Страшно, бо весь зал філармонії був переповнений людьми.

Як невимушено, ніби граючись, Оксанці вдаються технічно складні для виконання пасажі — не можуть зрозуміти ні батьки, ні педагоги. Вершини традиційної освіти теж підкорюються легко: дівчинка екстерном склала програму за третій клас загальноосвітньої школи і з другого відразу перейшла до четвертого. «Легкість, з якою вона все схоплює, мене інколи насторожує: чи вистачить у неї посидючості, коли справа дійде до ще складніших творів? — зізнається Тарас Горецький. — Талант талантом, проте його треба щоденно шліфувати. Про це пам’ятали навіть геніальні музиканти. Так і доньку налаштовую».