Мати українських дітей

«Будеш, матко панувати, Поки живуть люде; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть», — писав дитячий часопис «Українська ластівка» з нагоди 80річчя від дня народження Софії Русової. Народилася вона 18 лютого 1856 року в селі Олешні на Чернігівщині. Батько — полковник, швед за походженням, мати — француженка, а дочка Софія полюбила Україну і присвятила все своє життя їй. За просвітницьку діяльність молодій жінці, у якої на руках було троє маленьких дітей, довелося сидіти в п’яти царських тюрмах. Про своє перше тюремне ув’язнення Софія Русова писала: «Тяжкі це хвилини, коли ворожа сила забирає матір і дружину від рідного огнища. Сину моєму було тоді три роки, дочці — півтора, вони не розуміли тої трагедії, що була в серці мого чоловіка і в моєму. Але той жах, що світився в очах мого сина, і був тою першою іскрою, що зробила його на все життя палким революціонером». Побачення з рідними давали раз на тиждень — десять хвилин через подвійні ґрати. Ув’язненій не дозволяли вишивати, навіть читати книжки. Третього сина Юрка хрестив тюремний лікар, а воду на хресну купіль носили «надзирателі».

Постійні переслідування жандармерії змушували Русових часто переїжджати. Київ, Полтава, Харків, Чернігівщина, Херсонщина, Катеринославщина — ось неповний перелік міст і регіонів, де тимчасово перебувала родина, як правило, під поліцейським наглядом. І скрізь, незважаючи на заборони, Софія Русова організовувала дитячі садки, навчала в недільних школах. Вона була викладачем і професором на Вищих жіночих курсах у Київському педінституті, співзасновницею першого україномовного педагогічного журналу «Світло». У 1906 році впорядкувала і видала «Український буквар». У 191718 роках була членом Української Центральної Ради, за гетьманату очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники.

Софія Русова створила оригінальну концепцію національного виховання, розробила принципи української національної школи. На думку Русової, кожна школа повинна мати національний характер, в програмі навчання перше місце належить предметам національним — мова, література, історія, географія свого народу. Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному грунті. Серед рідної пісні й рідного слова здатна вирости свідома дитина. Важливе місце в системі національного виховання Софія Русова відводила рідному слову: «Мова є дзеркалом народного духу, психології кожного народу...»

Коли до влади прийшли більшовики, Софія Русова не могла прийняти їхні принципи освіти й виховання. Вона емігрує до Чехословаччини, звертаючись до України: «Прощай, рідна, дорога Україно. Кидаю тебе з одним палким бажанням усі свої старі сили віддати на визволення Твого народу...»

Хто ж виховав цю палку українську патріотку? Ще маленькою вона наслухалася пісень, казок та байок від своєї нянькиукраїнки й щиро полюбила український народ, його мову й звичаї. Добрими вихователями були й батьки, старша сестра, київське оточення — родини Лисенка, Старицького, Драгоманова, чоловік Олександр Русов — український вченийетнограф. Батько й мати полюбили селян Олешні. На прохання матері батько збудував у селі невеличку православну церкву. Бо найближча церква була за сім верст від Олешні.

Український патріотизм Софія Русова зуміла передати своїм нащадкам, які виростали за кордоном — в США та Канаді, але залишилися українцями. В 1991 році, коли Україна стала незалежною державою, на відзначення ювілею Софії Русової до Олешні приїхали її онука Ніна з двома доньками і онучкою Софійкою. Вони побачили у родинному будинку лікарню, у церкві — магазин, утім олешнівці частенько навідувалися до родинної усипальниці. Благодійників ще й досі пам’ятають.

Після відвідин України та урочистостей із нагоди вшанування пам’яті Софії Русової її онука Ніна сказала: «Для багатьох єдиною ниточкою до батьківської землі, що й давало право зватися українцями, була рідна мова». Донька пані Ніни з гідністю говорить про своє українське походження, пишається знанням української мови. Але чому кілька поколінь наших вихователів, учителів не чули імені Софії Русової, не читали її творів, не знали її педагогічних ідей?

У Празі 65річна Софія Русова стала співзасновником і професором педагогіки Високого педагогічного інституту імені Драгоманова. Згодом пов’язує своє науково­педагогічне життя з Українським інститутом громадознавства, розробляє проблеми шкільної освіти та виховання. «Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти, його молодь, і що свідоміше громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя», — казала Русова. Це наша програма дій, у першу чергу, для жінок, щоб кожна з нас насамперед була матір’ю української дитини.

Олександра ПОПЕЛЮК