У вівторок у великому конкурсі Берлінського кінофестивалю показали «Мед» турка Семіха Капланоглу та ірано–німецьку картину «Мисливець» Рафі Пітса. І ще багато картин у різних програмах. Журналісти переважно скептично оцінюють рівень передусім конкурсної програми. Утім це не новина — так буває щороку. Хочеться «чогось такого», а подібне трапляється рідко. Поки що журналістське журі журналу Screen Inernational найвище поцінувало румунську стрічку «Коли хочу свистіти, я свищу», далі картина Романа Поланського «Письменник–привид». Одначе попереду ще чимала частина конкурсу...

Старі, як світ, сюжети в оформленні цього автора, вже й церковній анафемі підданого, і в порнографії звинуваченого, щоразу виглядають напрочуд заманливими. Ось і цього разу нова книжка Олеся Ульяненка, до якої увійшов роман «Там, де Південь» і повість «Сєдой», дивує невгамовною енергією автора, спроможного робити з лайна минувшини цукерку популярного треш–чтива. Яким чином? А щоразу в один і той самий спосіб, коли, здавалося, бійки–пиятика і злягання–зґвалтування нам гарантовані, але ідеологічний катарсис надходить з іншого боку.