Подивилась фільм Юрія Терещенка «Пейзаж після мору» і подумала: чому багатьох людей так дратує сама тема Голодомору. Почувши, що фільм чи вистава, чи книга розповідає про Великий Голод, багато випадкових знайомців категорично кривляться і апріорі відкидають можливість цей твір побачити і спробувати зрозуміти. А між тим стільки років Голодомор викреслювали з історії і стільки людських доль поховано під родючим українським чорноземом, що фільмів про окремі людські долі і невмолимий Молох, запушений руками конкретних людей, можна було б зняти безкінечно багато — якщо подумати, то кожне життя заслуговує на свою персональну пам’ять. Але йдуть із життя свідки — ті, що бачили, вижили і розказали, а коли помре останній, множитимуться політичні спекуляції цинічних чорно­устів.

«Я думаю, тут зібралися всі ті, хто за об’єднання України і Росії. Маю на увазі не держави, а людей. У фільмі «Ми з майбутнього–2» наша компанія показує, що любов перемагає всяку ворожнечу. Тільки прошу додивіться до кінця, а тоді робіть висновки, чи є це кіно антиукраїнським, чи про любов двох молодих людей», — каже перед закритим переглядом фільму «Ми з майбутнього–2» генеральний продюсер російської компанії «А–1 кіновідео» Людмила Кокуба. Минулих вихідних москвичі продемонстрували київським журналістам фільм, аби ті силою слова вплинули на думку Міністерства культури і туризму, яке не дає стрічці прокатного посвідчення.