Бранці Молочного лиману

28.01.2010
Бранці Молочного лиману

Ця протока між лиманом і морем сьогодні скута льодом. (Фото Сергія ТОМКА.)

«УМ» уже не вперше пише про Молочний лиман — гідрологічний держзаказник Азовського моря, який слугує чи не єдиним нерестилищем пеленгаса (далекосхідної кефалі). Риба запливає сюди, аби відкласти ікру, а восени разом із мальком повертається у відкрите море. Одначе східні вітровії невтомно заносять піском протоку між морем та лиманом, унеможливлюючи міграцію риби. Єдиний вихід — щонайменше двічі на рік поглиблювати гирло лиману.

 

Риба, гроші та пісок

«Доки в Кирилівці функціонував рибоколгосп «Сини моря», то пеленгас почувався в лимані комфортно, — розповідає кореспонденту «УМ» кандидат біологічних наук Любов Семененко. — Коштів вистачало. Як тільки прибутковий промисел передали приватнику — той почав бідкатися: займатися, мовляв, і протокою, і риболовлею — собі на збиток!»

Пані Люба з болем констатує, що унікальне нерестилище пеленгаса на очах гине. А з ним — і справа, започаткована в середині 1970–х років нею, тодішньою завідувачкою біологічної лабораторії Південного НДІ морського рибного господарства та океанографії.

«Сини моря», навіть ставши ТОВ, завжди вчасно прочищали гирло лиману. Коштів вистачало, позаяк продавали не лише рибу, а й піднятий із протоки пісок. Але щойно у співвласниках ТОВ вигулькнуло ВАТ «Мотор Січ», «Сини моря» умить збідніли. Які там днопоглиблювальні роботи! Нехай, мовляв, держава на це гроші дає.

Доки солідні дяді з’ясовують, хто, кому, скільки і з чиєї кишені, пеленгас поневіряється у водах Азова. Взимку 2007–2008 років, коли протоку так і не розчистили, а морози скували водне дзеркало, «полонену» рибу люд голими руками добував крізь лунки, а деінде навіть вирубував шматки льоду з пеленгасом! Дещо пізно, однак загаласували місцеві ЗМІ, і наприкінці 2008–го на поглиблення гирла таки «знайшли» 299 тисяч гривень. По тому, як Запорізька облдержадміністрація зібрала комісію з питань техногенно–екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, на екстреному засіданні визнали: втрачено ледь не третину акваторії лиману, солоність води у ньому перевищує вже 45 проміле (солевий склад тропічних морів Світового океану не перевищує 42 проміле. — Авт.).

Сталося так, як хотілося «Синам моря»: гроші виділили з бюджету. Профінансовану програму «Відновлення гідрологічного режиму «Молочного лиману» на 2008 рік» реалізували, рівень води піднявся. Але на старті 2009–го ситуацію ускладнили вітри, знову замуливши протоку.

Ви охороняйте, а гроші нам

Запорізька обладміністрація з серпня 2008 року клопочеться, аби Кабмін анулював статус приватного ТОВ «Сини моря–Мотор Січ» як охоронця держзаказника, передавши всі природоохоронні зобов’язання органам виконавчої влади Якимівського, Мелітопольського і Приазовського районів. Логічно, бо на землях згаданих адмінтериторій, а це майже 20 тисяч гектарів, і було створено власне заказник. Голова Якимівської райдержадміністрації Володимир Уманський у розмові з кореспондентом «УМ» висловив позицію керівників трьох районів: зникне лиман із географічної мапи України — держава зазнає збитків і в рибництві, і від утрати зони літнього відпочинку (десятки дитячих оздоровниць не можна уявити без теплих вод Молочного лиману, курорти Кирилівки — без його ропи і грязі). Екологи додають: доля Молочного лиману цікавить навіть світову науку — у тому сенсі, що заказник лежить на шляху міграції птахів.

У червні 2009 року Мінприроди ухвалило наказ, яким охорону заказника передовірило держадміністраціям Якимівського, Приазовського і Мелітопольського районів, а РДА першого з них визначило ще й «відповідальною за підтримку діючого гирла лиману та проведення інших заходів щодо підтримання оптимального гідрологічного режиму заказника». Володимир Уманський повідомив «УМ», що «вже хотіли створювати комунальне підприємство, та крига скресла не надовго».

Невдоволені «Сини моря» апелюють до відомства Георгія Філіпчука, і міністр дає задній хід. Тож у листопаді вже з’являється новий наказ Мінприроди , як відверто вказано у преамбулі, «враховуючи звернення ТОВ АП «Сини Моря–Мотор Січ», а також «із метою недопущення погіршення екологічної ситуації в державному гідрологічному заказнику «Молочний лиман». Відтак охорону заказника залишено за цими ж трьома райдержадміністраціями, які «забезпечують дотримання режиму його охорони та збереження», а ось «підтримання гідрологічного режиму Заказника, пов’язаного з функціонуванням існуючої гідротехнічної споруди, що з’єднує заказник з Азовським морем, покладається на ТОВ АП «Сини моря–Мотор Січ». Немає навіть згадки про те, що «Сини моря» повинні поглиблювати протоку за власні кошти. Відтак Мін­природи опосередковано пропонує й надалі підсобляти приватній структурі бюджетною гривнею!

«Де–юре на цьому бездіяльному ТОВ немає жодного працюючого, — каже голова Якимівської райдержадміністрації Володимир Уманський. — А рибу ловлять! Ніхто не звітує перед податковою... Упродовж десяти років «Сини моря» не сплачують за тисячу з лишком гектарів землі. Прикривалися актом на землекористування, який їм нібито «дістався у спадок». Довелося скасувати, бо ж видавали акт ДЕРЖАВНОМУ рибгоспу! Тепер цю ж землю сесія передала орендарям, і бюджет району матиме щороку до мільйона гривень».

Пан Уманський гадає, що бюджетні 299 тисяч гривень фірма «Сини Моря» нахабно привласнила, позаяк земснаряд жодного дня не працював, тож влада регіону звернулася до Генпрокуратури, аби з’ясувати освоєння тих бюджетних тисяч.

...Тим часом Молочний лиман уже «втік» від берегів подекуди метрів на 700—800, протока засипана. А це — черговий вирок пеленгасу, який двадцятиградусні морози знову закували в кригу.

Влас КОРЧИК

 

ЯК ЦЕ БУЛО

Звідки кефаль у водах Азова

У 1976 році на проведеній у Бердянську всесоюзній науково–практичній конференції доповідь Любові Семененко щодо проекту з акліматизації далекосхідної кефалі у водах Азова викликала фурор. Аргументи молодого наукового співробітника справили враження на міністра рибгоспу СРСР Олександра Ішкова, відтак метод акліматизації «за Семененко», попри застереження значної групи науковців, таки занесли до фінансованих відомством проектів. Відтак у 1977 році молодий науковець Генріх Гроут повернувся з Далекого Сходу з першою тисячею мальків. «Привезли їх, — згадує пані Семененко, — у поліетиленовому пакеті. Разів п’ять їздили туди наші науковці — і таки сформували ремонтно–маточний косяк пеленгаса. Лише у 1984—88 роках у Молочний лиман ми випустили п’ять мільйонів ікринок рухомого ембріону, удвічі більше — кількадобових личинок... Розробили біотехнологію штучного вирощування. На початку 90–х років акліматизацію пеленгаса в Азові ми завершили. Пішла я на пенсію — до 2004 року по три мільйони випускала у лиман моя донька Олена».

«Кефаль прижилася, і колектив НДІ зосередився на осетрових, — каже інженер–рибовод першої категорії Олена Мірошниченко. — Фахівець із пеленгаса Роман Солод лише обстежує акваторію моря, аби мати базу для розробки прогнозів. Кажете про наукову спадщину моєї мами? Те, чого вона з колегами добилася з акліматизації пеленгаса, у цивілізованій країні зробило б нас якщо не мільйонерами, то бодай вельми забезпеченими людьми. А Любов Іванівна за «особливі заслуги перед державою» має лише звання «заслужений працівник рибного господарства» і 75–гривневу доплату до пенсії. А як забути 2001–й? Маму, автора майже двохсот наукових праць і статей, просили поділитися досвідом на конференції іхтіологів планети. Та до Брюсселя не поїхала, бо держава не знайшла грошей на відрядження...»