А метро — хоч засипте

27.01.2010

У ТОВ «Донецькшахтометробуд» у перші дні нового року не було продовжено контракт із деякими працівниками, а наприкінці минулого тижня скоротили більше 40 осіб. На черзі — ще одна група фахівців–метробудівців.

 

«Шкода, що серед тих, із ким не продовжено контракт і хто потрапив до наказу про скорочення, чимало справжніх професіоналів, — говорить головний інженер підприємства Володимир Щенніков. — Але ж так робити ми змушені, бо немає коштів і найменшої перспективи, що такі кошти нам надійдуть. У числі скорочених — прохідники, слюсарі, є й начальник дільниці. Нагадаю, що борг підприємству за виконані роботи складає понад 11 млн. гривень, з яких понад 7 млн. — борг із зар­плати».

У держбюджеті на 2009 рік було перед­бачено 500 млн. гривень на будівництва метро в столиці Донбасу, але, як зазвичай буває, цю суму спочатку розділили на кілька інших об’єктів, потім урізали, і в підсумку ТОВ «Донецькшахтометробуд» не отримало ні копійки, уточнює голова профспілкової організації підприємства Василь Антюшеня.

Дехто зі звільнених метробудівців звернувся до суду, бо так і не отримав заборгованої зарплати. Правда, не в усіх, хто подав позовні заяви, є надія на те, що зароблене їм повернуть най­ближчим часом. Річ у тім, що починати процедуру з продажу будь–якого майна «Донецькшахтометробуду» особливого сенсу немає, бо ж, скажімо, обладнання — прохідницькі комплекси — ТОВ орендує у київських метробудівців, а своє — добряче зношене. Та й офіс «Донецькшахтометробуд» теж орендує...

Недавно в «Донецькшахтометробуді» працювало понад сімсот осіб, сьогодні — уже якихось півтори сотні. Скорочення заплановані й надалі. Метробудівці чудово розуміють ситуацію, що склалася, і часом навіть жартують, мовляв, незабаром усі будуть скорочені, хіба, може, залишаться директор і бухгалтер підприємства.

Утім пожартувати, звичайно, можна, але насправді — не до жартів. Річ у тім, що повісити замок на те, що вже побудовано, просто не вдасться. І не тільки через те, що доведеться ніби закопувати раніше витрачені на будівництво мільйони державних коштів. Є й інші, не менш важливі, проблеми. Скажімо, якщо припинити обслуговування побудованої частини метро (фактично його будівництво не ведеться вже більше року), а саме — відкачування води, то деякі райони шахтарської столиці просто можуть бути затоплені.

Нагадаємо, що наприкінці минулого року метробудівці провели біля будинку облдержадміністрації акцію протесту, заявивши, що в них немає коштів не тільки для того, щоб годувати родини, а й добиратися до робочих місць у громадському транспорті. Окрім того, міськводоканалу та енергетикам метробудівці винні чималі суми.

«На одній із ділянок, де наші працівники зазвичай милися після роботи, — розповідав головний інженер ТОВ «Донецькшахтометробуд» Володимир Щенніков, — працівники міськводоканалу вирізали трубу, щоб вода не надходила. Але потім утрутився міський голова, і воду знову нам дали. Пізніше, коли метробудівці заявили, що у них немає коштів навіть на оплату за транспортні послуги, міський голова Олександр Лук’янченко подбав про те, щоб із міського бюджету нам виділили 3 млн. грн. У підсумку метробудівники отримали зарплату за три місяці, однак при цьому ні до пенсійного, ні до інших фондів кошти не були перераховані, що негативно позначилося й на отриманні пенсії деякими метробудівцями».

Після певного затишшя знов нагадали метробудівцям про їхні борги енергетики, та ще й пообіцяли, що коли грошей за відпущену їм електроенергію не буде, 28 січня вони її метробудівцям відключать.

«Ми, звичайно, розуміємо ситуацію, — продовжує Василь Антюшеня, — але як із неї вийти, якщо бюджетні кошти нам не виділили, а місту, ясна річ, усі наші борги не потягнути. До речі, у грудні 2009 року на сесії міської ради Донецька було прийнято рішення виділити 400 тис. гривень «Донецькшахтометробуду» для безперебійного відкачування води з тунелів метро. Наприкінці минулого року ці гроші були направлені на рахунок шахтометробудівників, але до нас вони так і не дійшли. Схоже, казначейство їх заморозило на своїх рахунках».

Сьогодні втомлені метробудівці вже не просять роботу. «Ми просимо, — продовжує Василь Антюшеня, — щоб повернули нарешті нам зароблене. А потім, якщо метро не треба, нехай хоч засипають його...».