Віктор Ющенко: Я не опускаю руки. Я йду, щоб знову повернутися

23.01.2010
Віктор Ющенко: Я не опускаю руки. Я йду, щоб знову повернутися

(Миколи ЛАЗАРЕНКА)

Дорогі українці, шановні співвітчизники!

Щиро вітаю всіх вас із великим українським святом — Днем Соборності.

«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».

Це витяг із Універсалу Директорії Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року цей документ підписав Винниченко як Голова Директорії і члени Директорії — Петлюра та інші політичні діячі. 91 рік тому Акт Злуки явив усьому світові колосальну життєву силу нашої нації. Розділена кордонами ворогуючих імперій, вона через століття пронесла ідею єдності й здійснила її, щойно історія дала для цього найменший шанс.

В Акті Соборності — велике послання для нас, сьогоднішніх українців, і для наших нащадків.

 

«Я гордий тим, що за п’ять років мого президентства в душах ожив дух українства»

Про українську соборність можна говорити в багатьох аспектах.

Це — соборність державна й географічна, національна і політична. Це — соборність культурна, моральна чи духовна.

Я гордий тим, що за п’ять років мого президентства дух соборності, дух патріотизму, сучасний дух українства, як живе зерно, ожив у душах десятків мільйонів українців.

Я хочу подякувати всім співвітчизникам за той шлях, який ми разом пройшли за ці роки. Це — моя велика, ще не висловлена, глибока і сердечна вдячність усім.

Я дякую всім, хто в 2004 році на майданах Помаранчевої революції разом зі мною відкрив дорогу свободі і національному відродженню України. Я дякую усьому нашому великому українському народові. Я вдячний тим, хто підтримував мене завжди.

І я рівною мірою шаную тих, хто був не згоден зі мною. Їхня незгода — це перший доказ того, що вони теж пройнялися духом свободи, духом вибору, що з їхніх сердець нарешті пішов страх, страх перед владою і відчуття приреченості перед нею.

Про моральний вибір України на наступні роки

Сьогодні, коли Україна на порозі змін, хочу означити головну тему своєї промови — це моральний вибір України на наступні роки. Говоритиму про те, чого ми досягли, які наші перспективи, які загрози і що маємо спільно робити.

Я не раз наводив здобутки, якими пишаюся як Президент, як громадянин і які вважаю нашою спільною, нашою соборною перемогою. Сьогодні скажу про ті основні речі, які назавжди змінили, на мій погляд, українське суспільство. Це, я вірю, незворотні явища і процеси. А отже — нова доба України продовжується.

Перше — це національна ідея, ідея сильної, справедливої і вільної нашої держави, відродження української мови, культури, відродження нашої пам’яті і самої нашої ідентичності. П’ять років тому ці теми навіть не стояли на порядку денному мільйонів людей, можливо, десятків мільйонів людей. Нині вони заволоділи суспільною свідомістю й стали тим ферментом, який творить єдину політичну українську націю та її нову ідеологію.

Друге — це європейський вибір України, у найширшому значенні цього слова. Він об’єднав практично все наше суспільство, всіх громадян, незалежно від їхніх політичних уподобань. Сьогодні ми сприймаємо цей вибір як відновлення нашої європейської сутності, як повернення в той цивілізаційний простір, до якого ми завжди належали.

Третє — не менш важливе, ніж перше й друге. Це — здобута нами свобода й демократія. Я говорю про свободу слова, про свободу вибору, про свободу підприємництва. Я говорю про свободу як про нову найвищу реальну цінність Українського народу, яка, очевидно, належно на сьогодні не оцінена, тому поки що залишається безцінною.

Реальність нашої свободи продемонстрував перший тур президентських виборів, який відбувся в Україні менше ніж тиждень тому. Це були істинно вільні, чесні й прозорі вибори глави Української держави. Такими їх визнали самі учасники, наші журналісти, політичні експерти й численні вітчизняні та іноземні спостерігачі.

Особливо відзначу, що пройшли вони в докорінно новій атмосфері, набагато толерантнішій, ніж будь–коли в попередні роки. Не було адміністративного тиску. Не було переслідувань і утисків з боку влади. Ніхто не показував перстом, кому за кого голосувати. Були рівні можливості для всіх кандидатів, кожен мав вільний доступ до засобів масової інформації і можливість вільно спілкуватися з людьми. Я радий, що ми зуміли провести такі вибори — вибори достойні. Я виконав свої демократичні зобов’язання глави дер­жави перед своїм народом.

Демократичні вибори — закономірний наслідок останніх п’яти років змін в Україні. І я цим пишаюся. Бо це також і моя політика. Це — найістотніша перемога Помаранчевої революції. І я цим пишаюся.

Як би не сичали моральні й політичні опоненти, Помаранчева революція продовжується, бо за останні п’ять років вона дала нам колосальний ковток свободи, який нікому не дозволить перекреслити наші великі надбання.

«Українці на вільних виборах, по суті, не мають справжнього українського вибору»

Попереду в нас другий тур виборів і новий Президент України. Хочу відверто сказати те, що думаю про нинішню ситуацію і про обох претендентів. Думаю, що я маю на це право перш за все як громадянин і як Президент.

На жаль, виборець, втомлений постійними політичними чварами й труднощами економічної кризи, повірив популістським обіцянкам. Я переконаний: переміг чужий, неукраїнський проект, і всім нам доведеться дуже скоро це усвідомити.

Розпочинається новий політичний етап. Його парадоксальність у тому, що українці на вільних виборах, по суті, не мають справжнього українського вибору.

Повторюю, що сказав раніше: не бачу принципової різниці між обома претендентами. Голосувати за одного — втратити голову. Голосувати за другого претендента — не мати серця.

За обома стоять олігархічні кланові системи, для яких Україна є лише поживою. В обох немає національної ідеології. Їхня ідеологія — популізм. Обоє своїми конкретними діями довели, що демократія для них — це просто ширма, яка прикриває авторитаризм і корупцію, а європейські та національні цінності — чужі й, думаю, незрозумілі.

Загрози Україні

У нинішній ситуації ми всі маємо усвідомити свою громадянську відповідальність за збереження наших демократичних надбань. Адже вільно обираючи антидемократичних лідерів, громадяни можуть позбавити себе і, власне, своїх дітей, права голосу в майбутньому.

Якщо втратимо демократію — втратимо Україну. Лише демократія дає гарантію нашій суверенності й незалежності, а кожному громадянинові — гідність, перспективу і свою волю. Якщо ми здатні об’єднатися, то зможемо вберегти країну і людей від будь–яких авторитарних чи антиукраїнських загроз.

На жаль, сьогодні ці загрози досить реальні. Це й загроза банкрутства «Нафтогазу України», втрати права власності на газотранспортну національну систему, а з нею — і втрата енергетичної та економічної незалежності. Це втрата проекту транспортування каспійської нафти в Україну «Одеса—Броди». Це — «ручне управління» економікою. Це — вже неукраїнська металургія. Це — старі й нові десятки мільярдів доларів державних боргів, які вже лягли на наші плечі й плечі наших дітей. Це — російська військова присутність в Україні. Це — згортання євроатлантичного курсу. Це — забуття всього українського, це — маскування під українське. Це — Україна без реформ. Це — Україна без української душі. Назвавши цей ряд, я кажу про загрози від Юлії Тимошенко.

Є й інший ряд. Це — згортання європейського і євроатлантичного курсу України. Це — денаціоналізація і деукраїнізація нашого народу, маргіналізація української мови, культури й освіти, забуття. Це я кажу про загрози від Віктора Януковича, далеко не повні.

Обидва ряди загроз, які я перерахував, — це тріумф «малоросійства». А «малоросійство», як казала Леся Українка, — це не політика і навіть не тактика, це завжди… тотальна капітуляція».

Нарешті, це загроза свободі слова, яку не терпить ні Тимошенко, ні Янукович. Це загроза Конституції, яку вони разом вже намагалися декілька разів за лаштунками перекроїти під себе, щоб узурпувати владу в державі на роки вперед.

«Сваволя в Україні більше не пройде»

Повторюю, я не поділяю ці цінності, я не поділяю такий вибір, але хочу сказати як громадянин цієї країни, як демократичний Президент: я завжди буду вітати будь–який вибір людей, будь–який вибір українського виборця, який він зробить 7 лютого.

І, можливо, найголовніше: незалежно від того, яким буде цей вибір 7 лютого, у будь–якій історії є вихід. У чому я бачу вихід? На мій погляд, вихід — один. Сили, що йдуть до державного керма, повинні добре зрозуміти: сваволя в Україні більше не пройде, у влади повинна бути межа.

Ця межа, власне кажучи, наша позиція, здатність громадянина і суспільства захищати свої права і досягнення свободи. Цю здатність ми довели не раз.

Незалежно, повторюю, від остаточних результатів другого туру виборів, я закликаю українську націю до згуртування навколо наших правдивих національних цінностей, ідеї громадянського захисту демократії в країні і європейської мети України.

Це — заклик не до політиків. Цей заклик я хочу адресувати простій людині і кожному, незалежно від того, під яким прапором ви стояли до сьогоднішнього дня. Це заклик до людей, які хочуть не втратити свої права, мають розум і мають бажання утвердити ту Україну, про яку мріємо і шлях до якої ми розпочали декілька років тому.

«Народ ще переосмислить те, що здавалося йому таким, що не має ціни»

Так, я виконав свої демократичні зобов’язання на посаді Президента України. Але зобов’язання національні і державні не дають мені морального права полишити політичне життя країни. Тому я хочу сказати вдруге: я йду, щоб знову повернутися.

Багато історичних прикладів свідчать: якщо політик дбає не про власні рейтинг і посаду, а про інтереси держави й нації, він і його ідеї завжди повертаються.

Кон’юнктура моменту з часом втрачає актуальність. Я в цьому переконаний. На перший план знову виходять базові фундаментальні цінності, з якими живе кожна людина. Незалежно від того, чи ти народився на сході, на заході, на півдні чи на півночі нашої країни.

Мої цінності — я про це багато разів говорив, від яких я не відрікаюся, і навпаки, пропоную сорока семи мільйонам українців ще раз і ще раз осмислити — це свобода й демократія, бо ніхто з нас не бачив щасливого раба. Це європейське майбутнє — майбутнє, яке творила українська нація, починаючи з часів Ярослава Мудрого, Пилипа Орлика, двадцятого століття. Я переконаний, це ті цінності, до яких приклалася поряд із сім’єю братніх європейських націй і українська нація. Тому вона для мене завжди велика європейська нація. І національна ідея, без якої не може бути мови про наше національне становлення, про наше державне становлення.

Абсолютно впевнений, що ці цінності поділяє — свідомо чи підсвідомо — переважна більшість українців. Ці цінності, безумовно, переможуть. Як перемогли у кожного з наших сусідів — чи то поляків, чи то чехів, чи то словаків, чи то болгар, чи в іншій спільноті.

Я шаную ці вибори. Мені легко. Щоб ви почули: я не опускаю руки. Переконаний, пройде час, ми усвідомимо, що відбулося в першому, у другому турі. Це потрібно. Такі епізоди потрібні для переосмислення. Почати цінувати те, що здавалося декілька років таким, що не мало ціни.

За мною стоїть моя політична сила — «Наша Україна», яку я хотів би зараз особливо підтримати. Ми — національна, ідеологічна та принципова сила в цій країні. Ми жодного разу не зрадили національної ідеї та національних інтересів. Ми — національно–демократичний рух, який має енергію і тверду волю йти далі, боротися за рідну справу і перемогти задля України, нашого народу і держави.

Наші цілі і кроки — конкретні й послідовні. Перше — це участь у місцевих виборах. Друге — це участь у парламентських виборах. Третє — це проведення конституційної реформи, реформи виборчого права. Це — продовження європейського курсу й політики національного відродження.

Завдання на другий тур

Найближче питання порядку денного — проведення другого туру президентських виборів.

Я закликаю кожного виборця
7 лютого продемонструвати свій високий громадянський обов’язок, прийти на виборчі дільниці, висловитися демократично, як він того бажає, на користь одного, другого претендента, або іншим способом продемонструвати все–таки свою волю, свій вибір. Це демонстрація нашої громадянської відповідальності.

Маємо також усвідомити, що боротьба між двома претендентами буде надзвичайно жорсткою, мені здається, настільки жорсткою, що може принести серйозні ускладнення в суспільному діалозі і в суспільному порядку. Тому я закликаю і претендентів, і вибор­ців керуватися одним: законом. Єдиний спосіб провести чесні вибори, які визнає будь–яка сторона, яка приймає участь у цих виборах, — провести ці вибори законно.

Я запевняю як Президент, що не допущу, аби два клани в битві за владу підірвали стабільність у нашій дер­жаві. Ми повинні об’єднатися навколо забезпечення стабільності, незалежно від того, чи я говорю про членів виборчих комісій, окружних комісій, чи я про рядового міліціонера, чи про спостерігача, чи виборця. Я як Президент зроблю все, щоб другий тур, як і перший, пройшов чесно й прозоро, з чітким дотриманням демократичних норм.

Указ, якого чекали

Пані і панове, які б не були у нас різні погляди і політичні уподобання, ми — один Український народ. Це — найголовніше. Нас єднає соборність національного духу і соборність нашої держави. Нас мільйони. А це означає, що ми переможемо.

Вітаю вас із сьогоднішнім святом. Вітаю вас іще раз із соборністю нашої країни і нашої нації. Бажаю вам міцного здоров’я, впевненості духу і, безумовно, добра.

На завершення я хочу сказати про те, що чекали мільйони українських патріотів, і багато років. Я підписав Указ: «За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу».

Слава Україні!

www.president.gov.ua