Вчимося… працювати

16.01.2010
Вчимося… працювати

Роздавачам листівок платять 15 гривень за годину. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Сходити в кіно, посидіти з друзями в кафе, купити собі кілька нових модних речей, та що там — заплатити за проїзд та купити продуктів — на все потрібні гроші. А де їх брати студентам, коли стипендія становить усього 520 гривень за місяць? Потрібно йти працювати, адже, якщо вважаємо себе дорослими, коли вночі їдемо гуляти в клуб, брати гроші в батьків уже незручно...

Яку роботу в наш час може знайти студент? Відкриваю інтернет та починаю перебирати вакансії. Тут потрібен досвід роботи, а тут – повна зайнятість. Нічого з цього мені не підходить, бо ж маю ще й учитися. А ось робота промоутера, оператора кол–центру та роздавальника листівок — це вже щось, до того ж, нещодавно я бачила оголошення в одному кафе, де потрібні офіціанти.

Видзвонювати майбутнє місце роботи починаю з кол–центру, де треба буде консультувати щодо продукції однієї відомої компанії, приймати замовлення. Можу сказати, що робота неважка, проте платять за неї зовсім небагато — 9 гривень за годину і вимагають підписання контракту, оскільки ж я маю нестабільний графік навчання і не зможу завжди приходити в чітко визначений час, — варіант відпав. Доведеться пробувати щастя в роздаванні листівок. Звичайно, тут «шкідливе виробництво», адже на вулиці зараз такий мороз! Окрім цього, мені все начебто підходить. Тобі дають пачку листівок, а ти намагаєшся вручити їх перехожим. До речі, оплата, хоча й невелика, але більша за запропоновану у кол–центрі — 15 гривень за годину. Намагаюся все ж знайти тепліше місце роботи. Тож іду влаштовуватися на роботу в кафе. Але тут мене спіткала повна невдача, тому що працівники потрібні саме в той час, коли я навчаюсь. Шкода, бо заробляла б 1200 гривень плюс чайові!

Отож залишається ще надія влаштуватися промоутером. Бажаючих на цю вакансію виявилося багато, і, щоб відібрати майбутніх промоутерів, роботодавці влаштували конкурс: потрібно було залізти на стільчик та продекламувати вірш. З цим у мене проблем ніколи не було, отож, я пройшла. Графік можна обирати самому, я вирішила працювати у вихідні. Зарплатня — 20 гривень за годину, що мене повністю влаштувало. У суботу я прийшла до вказаного супермаркету, звернулась до адміністратора, переодягнулася, підійшла до стенду з йогуртами і почала голосно рекламувати вказаний продукт. Робота непогана, до того ж я заробила достатньо грошей, щоб у наступні вихідні на них відпочити.

Але що це я все про гроші? Адже багато студентів шукає роботу для практики, а не для грошей. Моя знайома Олександра, студентка другого курсу Педагогічного університету ім.Драгоманова, — майбутній соціолог, а поки що влаштувалася у дослідницько–маркетингову фірму на посаду оператора введення анкет. Роботу знайшла за оголошенням, її одразу взяли. Робота Саші подобається, заробітна платня влаштовує, до того ж вона ще й практикується за фахом.

Моя одногрупниця Світлана, студентка Інституту журналістики, також працює за спеціальністю. Влітку вона проходила практику в одному зі столичних видань, там її помітили й запропонували співпрацю. «Мені дуже подобається моя робота, вона цікава, зар­платня, як для студентки, прийнятна, але найголовніше — це досвід, який я тут отримую» — каже Світлана.

Отож, важко чи ні, але влаштуватись на роботу студентові реально, навіть якщо для цього потрібно перебрати певну кількість варіантів та почути декілька відмов. Головне — впевнено йти до своєї мети та вміти поєднувати роботу і навчання…

Ірина БЄЛЯКОВА
  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>