Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
(з сайту kino–teatr.ru.)
Ще зовсім недавно знали: якщо в Будинку кінозал ущент заповнений, це «Лялін захід». Лариса Роднянська, або Ляля, як усі її називали, вміла «нашептати», щоб люди масово приходили в кінозал. 13 січня, напередодні Старого Нового року, зал не був переповнений, але за традицією перед великим екраном зібралися відомі кінематографісти, режисери, оператори. Адже саме цього дня Лариса Зіновіївна, продюсер документальних фільмів, директор недержавної студії «Контакт», мати Олександра Роднянського, багато років поспіль у Будинку кіно на свій день народження влаштовувала гучні застілля. Цього разу теж піднімали келихи і чарки. Приводом стала прем’єра документального фільму Тимура Золоєва «Ляля» про цю сильну і непересічну жінку.
Оглянувши перед прем’єрою зал, голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач сказав: «Здається, з усіх присутніх тільки я називав її Лариса Зіновіївна. Для решти вона була Лялею». Лариса Роднянська все життя продюсувала документальні фільми про відомих діячів культури. Хотіла, щоб нащадки знали хто є хто. Запустила проект «Обрані часом», де по–новому відкрилися імена Олександра Архипенка, Миколи Хвильового, Ігоря Савченка, Анни Ахматової, Михайла Булгакова, Клавдії Шульженко.
Тимур Золоєв, нібито навздогін її проекту, ніби в цьому ж циклі минулого року зняв документальний фільм про Ларису Роднянську. Режисер записав інтерв’ю з відомими режисерами і операторами, які розповідали, ким для них була Ляля. Фільм вийшов щирий, легкий, дружній, моментами веселий, інколи серйозний, а то й сумний і суворий. Словом, схожий на Ларису Роднянську. За словами Миколи Мащенка, у Нью–Йорку таку гарну жінку мали за честь цілий вечір безкоштовно возити у колясці, запряженій бравими кіньми. Олександр Фролов зізнався, що Ляля вміла так висварити, що два дні прибитим ходив. «Але коли вона на мене кричала, ніколи не ображався. Завжди хотілося підійти до неї і поцілувати», — каже Фролов. Олег Фіалко теж підмітив непростий характер Лариси Зіновіївни: «По натурі вона була художником, а художник не може бути неконфліктним». Мурат Мамедов згадує, що сидів два роки без роботи, не міг нічого знімати. Якось Ляля помітила, що режисер похнюплено п’є каву. «Ти знаєш, що це за художник», — простягає Мурату альбом Модільяні. Мамедов, звісно, не знав. «Так от, цей красень, відомий художник. Анна Ахматова була в нього закохана». «А він у неї?» — не втримується Мамедов. «Бери камеру і розвідай», — так Ляля давала роботу режисерам, яких любила.
Тому Лариса Роднянська не тільки створювала у Будинку кіно затишну дружню атмосферу, а й випускала за рік по десять документальних фільмів.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>