Чорнобривцеві рекорди

Більш як три роки тому ми розповідали про дивне захоплення волинського скульптора Василя Рижука, який засівав узбіччя дороги Луцьк—Горохів чорнобривцями (див. «Красу він сіє кілометрами» від 10 листопада 2006). Після виходу цієї публікації панові Василю надійшло чимало листів. Читачі телефонували в редакцію і просили дати його адресу. Нагадаємо, він пропонував насіння чорнобривців усім охочим, хто хоче бачити нашу Україну квітучою, а не порослою бур’янами. Митець закликав упорядкувати здичавілі двори й території біля будинків, засіявши їх чудовими й невибагливими квітками, що символізують Україну. Аби іноземці, тільки перетнувши кордон, відразу розуміли, що вони потрапили в Україну. Як тюльпани є символом Нідерландів, так чорнобривці в його мріях мали стати уособленням нашої країни.

Заквітчані дороги

За останні три роки Василю Рижику вдалося досягнути головного — у нього з’явилися добровільні помічники та послідовники. Хто проїжджав минулого літа трасою Луцьк—Рівне—Київ, звернув увагу на багатокілометрову смугу чорнобривців, що тягнулася від Гаразджі до кордону Волині з Рівненщиною. На тлі сірої стрічки автомагістралі вони милували око своїм розкішним буянням, до того ж цвіли аж до першого снігу. Ці тринадцять кілометрів краси він сіяв і доглядав уже з добровольцями, які відгукнулися на заклик, прочитавши про добру справу скульптора у пресі. Здебільшого це були жінки. Василь настільки захопився чорнобривцевою ідеєю, що написав навіть листа уряду. У відповідь Державна служба автомобільних доріг України повідомила: «Укравтодор» підтримує ваше прагнення щодо озеленення доріг загального користування. Для можливості опрацювання технічної та економічної реалізації такого проекту «Укравтодором» надано відповідне доручення службі автомобільних доріг у Волинській області. У разі позитивних висновків «Укравтодор» сприятиме розповсюдженню досвіду в інших областях».

Треба віддати належне дорожникам — на 13–кілометровому відрізку дороги Луцьк—Рівне—Київ вони допомогли Василеві обробити ґрунт для посіву чорнобривців. Решту зробив Рижук з однодумцями. Цікаво, а як збирається дорожнє відомство робити «позитивні висновки», щоб визначитися: чи варто в інших областях продовжувати справу волинських ентузіастів? Адже не все можна виміряти у гривнях та економічно розрахувати. Може, для початку в кількох регіонах започаткувати добре діло, підключивши студентів, школярів? Невже Україна від того втратить, якщо узбіччя забур’янених доріг, до яких у дорожників ніяк не доходять руки, прикрашатимуть смуги з чорнобривців? Насінням Василь Рижук готовий поділитися безкоштовно.

— Головне в людини — серце, чисте, відкрите, яке тягнеться до світла. У скульптора Василя Рижука — воно саме таке, — каже лучанка Людмила Наземцева. — Недарма друзі тепло називають його самого Чорнобривцем. Як важливо підтримати його справу! А для цього потрібно, щоб людська думка була не лише про те, де взяти, а й про те, як віддати. Звичайно, 13 кілометрів засіяти самому — це було б заважко. Тому й відгукнулися його однодумці. Сіяли, прополювали чорнобривці з радістю, від душі. Усміхались очі й серце, бо долучились до справи, від якої перехоплювало дух. Василева мрія перетворювалася у дійсність. Чи варто говорити про велике, якщо не навчишся робити мале? Хай кожен посіє біля домівок чорнобривці, айстри, ромашки, посадить лілії, троянди. І розквітне в душі сонячне насіння. І захочете вкласти краплину своєї душі в те, що робить Василь Рижук, не вимагаючи нічого навзаєм.

«Насіння у мене вистачить»

Нещодавно, у грудні, Василь Рижук потрапив до Книги рекордів України за найдовшу композиційну доріжку з квітів. За 10 років він насіяв чорнобривців загалом на 119,5 кілометра на трасах Луцьк—Горохів—Львів та Луцьк—Рівне—Київ. Зібрав 453 кілограми насіння, з них 215 — роздав людям.

Днями Василь зателефонував мені і не міг стриматися від емоцій, що аж вихлюпувалися з нього:

— Я щойно повернувся з Трускавця, де був на концерті Каті Бужинської. Подарував її скульптуру і виніс на сцену мішок насіння чорнобривців, пов’язаний помаранчевою стрічкою. Так за насінням така черга вишикувалася, як у війну по хліб! Багато міських голів, які були на концерті, просили їм віддати цей мішок. Я ж роздав свої візитки, адже насіння у мене вистачить, було б тільки бажання квіти сіяти. У гості в різні міста мене запрошували. Будемо далі пропагувати наші чорнобривці.

Хтось подумає — дивак. Задарма свій час витрачає та нер­ви. Бо за свої квіти Василь готовий у порошок стерти. Так було, коли тракторист на горохівській трасі покропив чорнобривці отрутою, обробляючи посіви. Просто злегковажив, міг не зачепити квіти, а не доріс до усвідомлення того, що це не просто краса, яка радує око, а теж чиясь праця. Рижук мріє про той час, коли в кожному українцеві прокинеться, врешті, національна гордість, щоб ми стали європейцями в усьому. Але якщо самі в собі не зробимо цю Європу — то цього не зробить за нас жоден інвестор і добродійник. Для початку треба бур’яни виполоти вздовж доріг і в душах...