Доводжу до Вашого відома, що 12 березня 2004 року під час співбесіди зі старшим слідчим прокуратури Кіровоградської області Д. О. Корженко я був шокований інтер'єром його кабінету. Вивішений на почесному місці портрет одного з найбільших злочинців ХХ століття, творця ЧК Фелікса Дзержинського, та розвішана всюди на стінах «наочність» зразка 1937 року не може не ображати громадянські почуття — мої та всіх людей, для яких не є порожнім звуком святі поняття: незалежність, свобода, права людини.

Стандартний штамп «РОЗСТРІЛ» на документах, написаних від руки, — найбільш моторошний у справах убитих у 1930-ті роки українських педагогів. Носії знань у той час постраждали чи не найбільше. Часто люди з їхнього ж середовища під тиском пропаганди і заохочені винагородою за зраду, вказували на безневинних і вимагали: «Розстріляй!». Злочин тривалий час приховували — спершу за ширмою райдужних байок про «побудову справедливого суспільства», потім — за глухими стінами секретних архівів. Сьогодні майже всі спецсховища відкриті для дослідників, хоча недоступні «нірки» ще залишаються. У 1995 році німецький історик Хілліг Гьотц, який понад 40 років досліджує педагогічну спадщину Антона Макаренка, вперше отримав можливість оглянути у київському центральному архіві невідомий доти фонд — особисті справи педагогів. І підготував книжку про 28 учителів з оточення Макаренка. Виявилося, що кожного другого з них було репресовано. Тоді й виникла ідея разом iз київським істориком Василем Марочком написати книгу про репресії проти педагогів в Україні.