Отже, у збірці «Комашина тарзанка», яка складається з однойменної повісті та кількох оповідань, нас спочатку навантажують докладними спогадами про безхмарне дитинство, трохи затьмарену юність і зовсім уже похмуру зрілість головної героїні в оточенні сільського дискомфорту, міської безвиході й подружнього небуття, а потім уже потроху скидають мемуарний баласт заради не менш нудної подорожі у безрадісну сучасність. Авторка як повісті, так і цього калейдоскопу побутово–родинних вражень, з яких твориться психологічно–ментальний простір її прози, взагалі вважає, що «життя — це літературний текст, який можна переписувати безліч разів».

Днями у Театрі Франка відбувся літературно–мистецький вечір, присвячений 90–річчю від дня народження поета, перекладача, лексикографа, знавця понад 20 мов Миколи Лукаша. Як зазначив поет Мойсей Фішбейн, Микола Лукаш «зробив переворот у свідомості мільйонів людей». Його перекладацька спадщина — це Сервантес, Флобер, Ґете, Шиллер, Бернс, Лорка, Верлен, Боккаччо, Рільке, Аполлінер. Із літературознавчих досліджень знаємо, що життя Миколи Лукаша було суцільним міфом. З одного боку про нього ходила слава інтелектуального чоловіка, генія перекладу. Але ті, хто знав його особисто, розповідають, яким «безпутним» був Лукаш у приватному житті.