(iз «Львiвської газети»)
Екватор перебування на посаді міського голови Львова Любомира Буняка видався надзвичайно спекотним. Опоненти постійно підливають олії у вогонь, нагадуючи мерові його виборчу програму, в якій кандидат Буняк брався вирішити дуже болючу для львів'ян проблему водопостачання саме до середини свого мерського терміну. І хоча два роки тому повірити у цілодобову подачу води у Львові міг тільки невиправний оптиміст, але сьогодні міському голові можна закинути й це. А тут ще й підвищення цін на воду, яке запропонував міськвиконком і проти якого виступають депутати міськради та місцеві профспілки. З цієї теми й почалася наша розмова з Любомиром Буняком.
— Любомире Костянтиновичу, то що все-таки ви мали на увазі, коли обіцяли львів'янам воду за два роки?
— Безперечно, насамперед це був справді намір змінити ситуацію у Львові. Занепад питання водопостачання стався ще в радянський період. Я ж бо за фахом інженер, свою трудову кар'єру починав у 1962 році з посади машиніста технологічних насосів та майстра з ремонту технологічного обладнання ремонтно-аварійного пункту нафтоперекачувальної станції «Карпати». Тому маю добре уявлення про інженерні комунікації і про те, як їх модернізувати, як складно відремонтувати. Але сьогодні й міська громада має зрозуміти, що психологія, яка вкорінилася у городян за роки радянської влади, повинна змінюватися. Цю психологію формували відсутність обліку води, її низька ціна, використання старих технологій. Усе це призводило до того, що воду ніхто надто не економив. Даруйте за сарказм, вона була просто безплатна, і люди звикли до цього. Але за ці десятиліття система водопостачання зносилася, а в цей час суспільство увійшло у ринок, який не вибачає необгрунтованих витрат. Якщо товар не має ціни — ним просто нехтують. Тому нині чекати від когось допомоги — марна справа. Потрібно самотужки виходити зі складної ситуації з водопостачанням. Хоча, якщо буде отримано якісь кредитні кошти від іноземних фінансових інституцій на вигідних умовах, це пришвидшить покращення водопостачання.
Загалом я вважаю, що вже нині в нас із водою краща ситуація, ніж два роки тому. Скажімо, два роки тому Львів споживав 320 тис. куб м. води на добу, а нині — 270 тис. Це тоді, як графік подачі води не звузився, а лишився на тому самому рівні, а в деяких мікрорайонах сягає й 12 годин на добу. А якби ще вдалося зменшити кількість аварій водопроводів (627 на місяць), що можливо після застосування нових технологій у будівництві водогонів, ситуація ще покращилася б.
— Але ж вода в нас дорожчає...
— Так виходу немає. Я ж кажу про економіку, а не встановлюю розмір мінімальної зарплати. Ніхто ж не має претензій, що розмір нових тарифів недобре порахували. До 1 березня кубічний метр води коштував для населення 1,15 грн. при собівартості 1,32 грн. Яка ж це економіка? Тому я просто не розумію депутатів, які займаються «водяним» популізмом. Я пропоную особливо галасливим обранцям — Юрієві Кужелюку та Богданову Бедрилу — очолити водоканал на місяць і змінити ситуацію на краще. Але ж ніхто не зголошується сісти у крісло директора цього комунального підприємства, яке перебуває на межі банкрутства. Чомусь у місті Острог, де вода коштує 2,20 грн. за кубічний метр, суспільного протесту немає...
— Інколи складається враження, що всі проблеми у Львові — тільки від води...
— На жаль. Якби ж тільки водою вичерпувалися всі питання! Місто відповідає і за ремонт доріг, і за тепло, і за гарячу воду, і за фінансування освіти, медицини, закупівлю медобладнання... Варто сказати, що і медикам, і освітянам у бюджеті збільшено фінансування. Так, дороги після зими потребують ремонту. І ми полагодимо їх за півтора-два місяці. Щодо тепла, то вже впродовж двох років ми нормально входимо у зиму, цього разу запустили дев'ять нових котелень. А все тому, що місто активно взялося за реконструкцію ТЕЦ-1, завдяки чому ми будемо із гарячою водою і влітку, а в перспективі зможемо забезпечити електроенергією все міське комунальне господарство. Хіба це не просування вперед?
— Пане Любомире, вам іноді закидають відсутність досвіду в управлінні, налагодженні стосунків із політичними партіями та формуванні командного стилю роботи...
— Якщо ви маєте на увазі публікації в деяких газетах, то я просто не реагую на такі речі. Бо такі матеріали шкодять суспільству. Мої опоненти бачать, що я не звертаю на їхні закиди увагу, їх це дратує. Але це не демократія, коли міський голова їде у відрядження, а газета пише матеріал під заголовком «Мер-утікач». Мене можна не поважати особисто, але є посада міського голови, за якого проголосували більше половини львів'ян.
— Після останніх пікетів щодо підвищення тарифів на воду профспілки та деякі депутати заговорили про відставку міського голови, яку вони ініціюватимуть...
— Це їхнє право, але я відставки не боюся. Я прийшов із бізнесу (був головою правління державного акціонерного товариства «Магістральні нафтопроводи «Дружба». — Авт.), де заробляв на місяць по 5 тисяч доларів, і як людина заможна не переживаю за своє крісло.
— Вважатимемо, що Любомир Буняк екватор свого правління перейде. А що плануєте на наступні два роки?
— Я вже згадував про програму «Енергетика», про збільшення бюджетних коштів на реалізацію програми «Вода», про реалізацію житлової програми. Вже нині визначено перелік із 41 земельної ділянки, які ми будемо виставляти на земельні аукціони. Адже у місті є понад 600 будинків, які потребують ремонту. Насамперед ми мусимо виселити сім'ї, що проживають в аварійному житлі, і надати їм 200 квартир. Торік було 45 таких новоселів, які отримали нове помешкання від міськради. У концепції житлового будівництва у Львові також зведення більш висотних будинків. На жаль, торік у нас стався нещасний випадок, коли львів'янин Станіслав Шендрик спалив себе, протестуючи проти продажу земельної ділянки, яку вважав своєю. Прикро, звичайно, втратити людину. Окрім того, цей випадок наробив багато шуму і зашкодив інвестиціям у будівельну індустрію. Шкода, але людину не повернути, а от будівництво житла у Львові буде налагоджено, і влада стимулюватиме всі будівельні компанії, які готові зводити у місті якісне й недороге житло.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
