Душа в павутинні

02.12.2009
Душа в павутинні

Малюнок з сайту vsyako.livejournal.com.

Одного дня моя давня приятелька Марія (ім’я змінено) з рішучим виглядом заявила: «Все! Пора влаштовувати особисте життя! Дитина прилаштована, мені сорок стукнуло. Якщо не зараз, то вже ніколи... Але в нас же нормальний нежонатий мужик за сорок — один на десять тисяч! Так що буду знайомитися тільки з іноземцями в інтернеті. В них там у такому віці купа пристойних чоловіків якраз тільки збираються одружуватись уперше». У відповідь на мій контраргумент, що пристойні іноземні женихи можуть знайти собі пару без допомоги інтернету і десь поближче, Марійка миттєво згадала свою далеко не красуню однокласницю, яка торік вийшла заміж за мадридця саме в такий спосіб. А також мою зовсім не юну родичку, яка вже років три є дружиною американця. Це обеззброїло. «Дійсно, нехай спробує. Вона гарненька, англійську знає, і, на відміну від мене, ніколи не сприймала виїзд за кордон назавжди як катастрофу», — подумала я. Відтак погодилась стати своєрідною Марійчиною помічницею і порадницею...

 

«Чому я не можу бачити тіло майже дружини?»

Після першої екскурсії на відповідні сайти приємне здивування «Ого, скільки тут непоганих чоловіків!» майже відразу змінилось на шок від того, яка шалена кількість наречених припадає на кожного з них. Сотні тисяч жінок на всі смаки віком від 17 і до позапенсійного з однієї тільки гігантської території колишнього Союзу. Ніколи б раніше не повірила, що така їх кількість шукає своє особисте щастя в далекому зарубіжжі. Більшість із них реєструються паралельно на кількох десятках сайтів і «висять» на них роками. Що ж, нічого дивного, що настільки «розбалуваним» є контингент інтернет–женихів, особливо з порівняно маленької Європи.

Коли почали надходити перші листи, яких було досить багато, і зав’язалися перші розмови в чатах та месенджерах, моя подруга сиділа в інтернеті годинами, а то й півдня чи півночі. Сандро з Мілана, Джордж із Лондона, Ден із Нью–Йорка, Ганс із Дрездена, Мігель із Барселони, Шериф із Дубаї, Мухамед із Каїра... Вони з’являлися десятками з начебто серйозними анкетами і симпатичними обличчями, але так само десятками зникали, оскільки швидко з’ясовувалося, що видають себе не за тих, ким є насправді. Найшвидше моя Марія зрозуміла, що не варто витрачати час на палких брюнетів із мусульманських країн. Але зовсім не тому, що злякалась чадри чи гарему. Просто багатьом навіть 40–річним тамтешнім «хлопцям» женитися на своїх заважає відсутність відповідного матеріального забезпечення, поза шлюбом же всілякі вільні стосунки з жінками там виключаються. От і вихлюпують вони, бідолашні, весь свій нерозтрачений темперамент в інтернет, де стільки чарівних жіночок, готових вірити у їхні байки про неземне кохання і найсерйозніші наміри щодо шлюбу.

Один такий краснобай тримав мою Марію «на гачку» кілька місяців. По–перше, був писаним красенем — у віконці вебкамери від його обличчя очі було важко відвести. По–друге, англійською володів чудово і розмовляти з ним було дуже цікаво на будь–які теми. По–третє, зворушливо розповів усю біографію, вислав фотографії своїх родичів, постійно і ніби щиро цікавився найменшими подробицями Марійчиного життя. Увійшов у довіру, так би мовити. Вже була в деталях спланована перша зустріч і навіть обговорювалися деталі її переїзду до нього назавжди. Але одного разу, коли арабський жених, видно, вже був упевнений, що «розслабив» мою подругу остаточно, він почав делікатно цікавитись кольором її... білизни. Потім із шквалом запевнень «ти тільки нічого поганого не подумай, мила!» все наполегливіше почав просити цю саму білизну показати. Врешті–решт почав роздягатися перед камерою сам. Шокована Марійка почала пояснювати «гарячому» арабу, що її виховання не дозволяє подібних еротичних шоу. У відповідь той мало не зі сльозами на очах ще й розіграв з себе незаслужено ображеного і розчарованого. Він, мовляв, уже вважає її за дружину, то чому не може побачити тіло коханої? Подібною маячнею він ще потім попив подрузі крові, оскільки та все не могла повірити, що саме віртуальний секс, а ніяке не одруження, і був початковою метою її красунчика.

Це був перший Марійчин «облом», тож пережила вона його важко. А коли нарешті заспокоїлась, я взяла з неї слово, що ніяких екзотичних мачо я в її месенджері більше не побачу. Та даремно ми обоє сподівалися, що серед європейських женихів траплятимуться винятково порядні люди.

Альфонси, секс–туристи і просто придурки

Через рік пошуків щастя в інтернеті Марія, витримавши ще не одне розчарування, вже трохи навчилася розпізнавати різне «сміття». Від графоманів (категорія чоловіків, які не тільки не прагнуть одружитись, а й навіть не спроможні на реальну зустріч, зате пишуть жінкам листи довго і натхненно, пожираючи їхній час та емоції) до справжніх аферистів усіх мастей. Наприклад, скамерів — тобто тих, хто, маскуючись і влаштовуючи цілі віртуальні спектаклі, «розкручує» на гроші. До речі, наших скамерів іноземці бояться настільки, що для боротьби з ними створили навіть спеціальні сайти і служби. Адже в їхніх тенетах побували десятки тисяч зарубіжних женихів. Як правило, все відбувається за наступним сценарієм. Іноземець знайомиться на сайті з молодою красивою українкою (росіянкою, молдаванкою), в ході спілкування вона підкоряє його серце і входить у довіру. А далі натякає, що для неї дуже дорого їхати в його країну за свій рахунок, чи розігрує трагедію про важкохвору матір, якій нема за що купити ліків тощо. Коли ж розчулений жених висилає гроші, наречена (часто це навіть шахраї чоловічої статі) безслідно зникає. Свого часу такі оборудки настільки почастішали, що пристойні платні зарубіжні сайти знайомств на кшталт www.match.com ось уже кілька років як технічно перекрили можливість зареєструватися там жінкам із пострадянських країн. Відтак для останніх залишились здебільшого численні так звані сайти «російських наречених», шалено популярні серед західних лузерів. Чоловічий контингент там специфічний, а жінки запросто можуть вляпатись в якусь неприємну історію. Марійчині телефон і адресу, приміром, одне таке горе–агентство без її дозволу і попередження продало старому німцю. Жаль, що газетна площа не дає змоги описати, як цей дідок приперся в наше місто, ломився в Марійчину квартиру й обривав телефони, бо ж до нареченої, так би мовити, приїхав!

Але повернімось до їхніх скамерів. Ці, звичайно, грошей на квитки чи ліки важкохворим родичам у наших дам не просять. Зате фантазій у них більш ніж вистачає. Як вам, наприклад, такий пасаж, коли начебто багатий лондонський лікар пише українській «коханій»: «Люба, завтра ми розпочинаємо благодійну різдвяну акцію для дитбудинку, яким я опікуюсь уже три роки. Я знаю, що ти не багата жінка, але якщо б ти змогла надіслати на цей рахунок хоча б 50 доларів, я був би найщасливішим чоловіком на світі. Бо ще раз переконався б у твоїй безмежній доброті і це була б наша перша спільна благодійна справа, якими, сподіваюся, ми завжди займатимемось разом після нашого одруження...». Не повестися на подібне у моєї подруги розуму вистачило. Але на гроші її одного разу таки «вставили». Так Маші «пощастило» з красунчиком–італійцем. Чекаючи його приїзду, вона на крилах літала — авжеж, це ж вам уже не балачки за комп’ютером, а реальна зустріч, причому раз він їде до неї за дві тисячі кілометрів, то лише з серйозними намірами! Я, правда, прочитавши його анкету і побачивши фото, пробувала Марію «приземлити». Бо надто вже він молодим, гарним і позитивний видавався, щоб бути неспроможним оженитися за місцем проживання. Але хто там мене слухав!

Незабаром він приїхав. У житті — ще кращий, ніж на фото, з чудовою англійською, веселий, компанійський, ще й, за Марійчиним зізнанням, фантастичний коханець. Десять днів вона була щаслива, аж світилася. Тим більше, що Луїджі не зводив з неї закоханих очей, залюбки знайомився з друзями та близькими, жваво цікавився її роботою і життям і все щебетав про спільне майбутнє. Повірили в серйозність його намірів усі. Була, правда, одна дискомфортна «дрібничка». Італійський жених злиднем не виглядав і подарунки сякі–такі привіз, але потім виявилось, що готівки в нього при собі — як кіт наплакав, а кредитна картка «заглючила». Але хто б то переймався такими меркантильними деталями, коли тут таке щастя іноземне привалило! Словом, довелося моїй Марії і за квартиру орендовану заплатити, і за більшу частину «культурної програми» для дорогого гостя. Вона, правда, цим взагалі не переймалася, адже коханий обіцяв надіслати більше витраченого, як тільки повернеться до рідного Риму плюс квитки для її приїзду туди. Газетна площа знову ж таки не дозволяє описати усі наступні карколомні події цієї історії, тож скажу тільки про результат. Красунчик італієць виявився напівальфонсом, напівсекстуристом. Тобто такі вояжі, як до Машки, здійснював в Україну та Росію регулярно, пудрив мізки кільком жінкам відразу, елементарно обманюючи їх. Марія після цього впала в таку депресію, що я рятувала її за допомогою знайомого психотерапевта.

Прошу, пані, до «Кунсткамери»

А потім я натрапила в інтернеті на такі сайти, як www.kunstkamera.net та www.antidate.org , давно, виявляється, створених для таких наївних дуреп, як моя Машка. Там не тільки детально розписані усі небезпеки і неприємності, з якими жінки можуть зіткнутися при пошуках щастя у всесвітньому павутинні, а й викладено правила, як їх уникнути, а також розміщено і навіть класифіковано списки негідників усіх мастей, «дошки» ганьби та ще багато чого корисного. А скільки там реальних життєвих історій, якими діляться на форумах жінки, що їх пережили! Порівняно з деякими з них фільми жахів відпочивають...Так що усім бажаючим знайти собі іноземного жениха через інтернет наполегливо раджу спочатку сходити туди. Щоб не дурити себе даремними ілюзіями. Щоб, врешті–решт, ставитись до віртуальних знайомств , як до своєрідної лотереї, усвідомлюючи, що шансів зірвати джек–пот набагато менше, аніж витратити купу часу, сил і навіть грошей.

...Марія заміж за кордон вже ніби не дуже рветься, але з сайтами знайомств не «зав’язала». Павутиння тримає міцно. А надія, як відомо, вмирає останньою.

 

ДО РЕЧІ

Вплив віртуального життя на реальне є досить сильним. Це талановито зобразив у своєму вже екранізованому бестселері «Самотність у мережі» польський письменник Януш Вишневський. А ось думка з цього приводу керівника однієї з найпотужніших українських служб знайомств: «За рік–два такого інтернет–спілкування людина несподівано для себе може перетворитися з безнадійного романтика у повного скептика, класичного циніка чи навіть до деякої міри збоченця — таким є руйнівний вплив листування й фантазій. З часом останні разом з мріями часто тануть, руйнуються чи втоптуються в бруд. А це, безперечно, руйнує і психіку, огрубляючи людину чи заганяючи її в своєрідну шкаралупу...»