Шкільна бухгалтерія

28.11.2009
Шкільна бухгалтерія

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Відкриття власного рахунку у Держказначействі, введення посади бухгалтера в кожній школі з 1 січня 2010 року — саме такий новорічний сюрприз підготувала Юлія Тимошенко директорам шкіл України. Особливістю подарунка є те, що відмовитися від нього не можна: «Незалежно від того, готові ви чи не готові, з 1 січня ми з вами переходитимемо на шкільну автономію», — звернулася очільниця уряду до столичних директорів під час розширеного засідання Кабміну. Попри прохання Прем’єра не боятися і не відмовлятися, підкріплене подарунком — посібником Юрія Шукевича «Шкільний бюджет в сучасних умовах», не всі директори з радістю відгукнулися на пропозицію. Чому? З якими проблемами може зіткнутися влада і освітяни? Ці питання стоять гостро, бо 1 січня не за горами. І, як сказав класик, «Аннушка вже розлила олію».

 

Українське освітянське диво

Україна вважається державою з ринковою економікою, та позбутися адміністративних методів керування у бюджетних галузях ми так і не змогли. І одним із «тихих боліт», де немає і сліду економічних реформ, є шкільна освіта. Враховуючи постійний дефіцит державного бюджету, можна уявити, як мало коштів отримують із нього школи. Яків Лев, перший заступник із гуманітарних питань голови Голосіївської районної адміністрації Києва, розповідає про цю проблему на прикладі свого району: «Для наших ста навчальних закладів маємо приблизно 150 мільйонів гривень. Це дозволяє закрити так звані «захищені» (обов’язкові для фінансування) статті бюджету шкіл: зарплатню, харчування й енергоносії. Про фінансування щорічного ремонту, закупівлю навчальних посібників, модернізацію технічного забезпечення не йдеться. Бо усе це вимагає у п’ять—сім разів більше грошей».

Юрій Шукевич, директор столичного Фінансового ліцею, голова Асоціації директорів шкіл Києва, автор згаданого вище посібника і член Ради директорів при Кабінеті Міністрів, зауважує: «Кошти, які отримує школа від держави, віртуальні. Щоб укластися в них, треба віртуально включати комп’ютери і писати віртуальною крейдою по віртуальній дошці, виконувати віртуальну програму розвитку шкіл і готувати віртуальних медалістів. У такій ситуації директор школи десь у Нідерландах, можливо, закрив би свій заклад до «кращих часів» або пішов із життя, залишивши записку: «Винними у моїй смерті прошу вважати Міністерство освіти та шкільну раду». Але наш директор майже спокійно, на свій «кримінальний» страх і розсуд визначає додаткові джерела фінансування. І ось виникає українське освітянське диво: більшість шкіл реально (і непогано!) працює за умов віртуального дер­жавного фінансування». Що ж це за неміліючі джерела коштів? Звичайно, гаманці батьків. Саме їхні внески рятують школу (про ст. 53 Конституції щодо безоплатності освіти згадувати не будемо). Яків Лев зауважує: «Протиприродно, коли батьки купують для школи телевізор, парти, книги. Вони платять видатки до держбюджету, отже, уже сплачують за освіту. Та який вихід? Посадити дітей у невідремонтований клас? Треба відкрити офіційний рахунок для батьківських грошей, зробити їх підконтрольними і платити з них видатки. Звичайно, внески повинні бути благодійними. Це краще, ніж зберігати кошти в якоїсь мами, яка самостійно їх витрачає, а потім псевдозвітує, керуючись своїми записами. Слід працювати у правовому полі. Тому особисто я підтримую реформу».

Пан Шукевич додає, що практика відкриття шкільних рахунків є звичною для Європи. І пропозиція уряду — це не чисто українське ноу­хау. Та виявляється, і ми не пасемо задніх у Європі. За словами Юрія Шукевича, в Україні є так звані «пілотні» школи. Вони вже давно послуговуються спеціальним рахунком у Держказначействі, а деякі стали розпорядниками не лише благодійних, а й бюджетних коштів. Останні самостійно, без втручання чиновників управління освіти, вирішують стратегічні питання розвитку (включно з тендерами на постачання послуг). Так працюють усі школи Деснянського району Києва. Для них ініціатива уряду не новина. Вони на цьому, що називається, «собаку з’їли».

Чого хочуть «низи»?

Кажуть, будьякі реформаторські віяння «згори» закінчуються повним провалом, якщо не спираються на реформаторські зусилля «знизу». Що заважає реалізації планів уряду? На думку Юрія Шукевича, перш за все — опір певних груп посадовців. Це директори, які ще не сформували себе як освітні менеджери і не впевнені в тому, що зможуть це зробити. Це керівники, які з певних причин не хочуть виводу батьківських грошей із тіні. Це чиновники, які не бажають віддавати важелі влади і лякають директорів тим, що внаслідок реформи школа загине. І нерідко це територіальні відділення Держ­казначейства. Наприклад, нещодавно у Кривому Розі без будьяких пояснень було заблоковано спецрахунки шкіл.

Проблемою є різний ступінь готовності директорів, які ніколи не мали справи із спецрахунками. Але й тут ситуація різна. Якщо при школі було створено хоча б благодійний фонд — директор має початковий рівень економічної культури, отже, більше підготовлений до відкриття рахунку. Юрій Шукевич повідомив, що всі інститути вдосконалення вчителів отримали завдання організувати навчання з фінансового менеджменту. Яків Лев наголосив, що в його районі організують експрес­курси за участю представників казначейства, КРУ, економістів. «Я сам пропрацював на посаді директора школи 18 років і на власному досвіді переконався, що директор — це не «вчитель вчителів», як вважалося раніше, а менеджер, — каже Яків Лев. — При бажанні, набути таких навичок нескладно, адже керувати директорам доведеться не відкритим акціонерним товариством типу «Енергоатом», а локальним навчальним закладом. У ньому — до тисячі учнів і до ста педагогів. Тож хто хоче — навчиться».

Та, окрім бажання директорів і доброї волі чиновників, необхідні виважені кроки з боку влади. Очевидно, враховуючи різний ступінь готовності шкіл та їхніх керівників до реформи, підходити до переведення на спеціальний рахунок слід індивідуально. Отже, єдина дата (1 січня), озвучена Прем’єром, здається небезпечним прискоренням подій. За словами Юрія Шукевича, під час зустрічей Юлії Тимошенко з директорами у нього склалося враження, що ситуація змінюється і можливе поступове, поетапне переведення шкіл на власний рахунок. Але навіть якщо перехід буде одночасним, заспокоює колег пан Юрій, школа не зобов’язана мати кошти на спецрахунку. Бухгалтер школи в такому разі зазначить у звітах, що гроші на рахунок не надходять і не витрачаються.

Що можуть «верхи»?

Ініціатива уряду вимагає перегляду усталених догм не лише від директорів, а й від влади. Напевно, слід переглянути пріоритети державної бюджетної політики і визнати шкільну освіту стратегічним напрямом. «Реформа буде успішною за умови достатнього бюджетного фінансування, — акцентує Яків Лев. — Тому що просто кинути людей за принципом «виживай», не фінансуючи їх у потрібній мірі, — це погубити навчальні заклади. Необхідне правильне бюджетне формування від потреб, а не з «барського плеча».

До речі, європейські школи держава фінансує за принципом: гроші ідуть за дитиною, тобто школа отримує гроші пропорційно до кількості учнів. Це стимулює навчальні заклади до підвищення ефективності роботи і дає можливість розвиватися.

Але, як наголошує Юрій Шукевич, точно обрахувати бюджет навчального закладу неможливо. До сьогодні не існує взагалі ніяких розрахунків щодо того, скільки коштів насправді необхідно школі для нормального функціонування: від закупівлі обладнання для кабінету фізики і до ремонту замків і туалетів. За дорученням уряду такими дослідженнями, можливо, займеться лабораторія економіки шкільної освіти, яку планують створити при Академії педагогічних наук. Та наскільки ефективною в цій справі буде діяльність поважної, але занадто консервативної академічної установи? Прогнозувати важко.

Нові реалії роботи школи вимагають розробки пакета законодавчих актів, вважає Яків Лев. Якщо перспективою навчальних закладів є фінансова автономія (повне розпорядження коштами, нарахування зарплатні, укладання угод), то вона передбачає власність на будівлю і землю (хоча б оперативне користування). Бо що це за господар, якому нічого не належить?

Фінансова автономія може стати важливим кроком до повної автономії школи (подібної до університетської), коли усі стратегічні питання розвитку вирішують не чиновники зверху, а самі заклади. Юрій Шукевич наголошує, що контролювати автономну діяльність кожної школи повинна рада школи європейського типу. І цю норму слід закріпити у документах: «До рад мають входити громадяни, які бажають впливати на якість шкільної освіти, представники муніципальних служб, батьки. Директор школи буде підзвітним цьому органу. Це означатиме децентралізацію і прорив до Європи». Цікаво, чи не бояться чиновники при такому розкладі залишитися без роботи? «Ні, — відповів пан Лев, — бо моя робота — не в затиканні дір, а в координації, підтримці і контролі. Навіть за умов отримання самостійності школи не повинні перетворитися на удільні князівства. Та я — за автономію. Досить жити колгоспом».

Чи розв’яжуть до цього часу хоча б основні проблеми, пов’язані з утіленням корисної європейської ідеї? Сподіваємося. Адже кожен старшокласник з уроків літератури знає, що може статися через необережність Аннушки...

 

ОФІЦІЙНО
Фінансова самостійність — справа добровільна

Як повідомила пресслужба МОН, міністерство підтримує ініціативу уряду щодо фінансової автономії шкіл, оскільки це розширить їхні повноваження як суб’єктів господарювання. Прес­служба зауважує, що перехід навчальних закладів до фінансово­господарської самостійності здійснюватиметься поетапно і тільки у випадку, якщо керівництво та педколектив школи готові до такої діяльності. На даний час погоджується відповідний проект постанови Кабінету Міністрів, яким буде врегульовано механізм поетапного переходу до фінансової самоврядності шкіл, введення додаткових посад бухгалтерів до штатних розписів навчальних закладів або до централізованих бухгалтерій, надання школам права самостійно затверджувати кошториси витрат у межах бюджетного фінансування тощо. У міністерстві припускають, що цей процес буде затяжним, а тому про конкретні кроки реалізації урядової ініціативи буде відомо пізніше.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>