Хоча ще триває Великий піст, однак за тиждень — Великдень, отож саме час подумати про великодній кошик. Що і скільки в нього класти? Може, ще встигнемо зробити необхідні запаси? Передусім, подбаємо про паски — пшеничні й сирну, а також про крашанки, грудку вершкового масла, пиріжки з сиром і завиванець з маком, сіль, хрін і шинку. А хтось, може, за стародавнім звичаєм і ціле порося з хріниною в роті запече у духовці... Усі ці пожитки освячуються для того, щоб люди на свято одержали радість і духовну, і від земних дарів. Не забудьмо і про свічку (її встромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Стане у пригоді й великодній рушничок — якщо не встигли власноруч вишити такого — не сумуйте, бо такий зараз можна купити, з візерунком на будь-який смак: і з писанками, і з кошиком, і з церковкою... Головне, щоб було що накривати. Отже, про страви.
Паска символізує життєву повноту, а можливо, і нагадує нам про стародавню Велику Богиню, адже однією з стародавніх її назв є «баба». Як правило, пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику — для всіх. Прикрашають великодній хліб візерунками з тіста — подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. І в цьому український великодній хліб суттєво відрізняється від російського «куліча» — не оздобленого візерунками, а просто залитого збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим «пшоном».
Для випікання пасок є спеціальні форми — керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тісто і дають «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску і виймають її з печі-духовки з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій.
2,5 склянки борошна, 8 жовтків, 0,5 склянки цукру, 50 г дріжджів, 1 склянка молока, 100 г масла.
Розтерти жовтки, влити тепле молоко з розведеними дріжджами (опару), всипати борошно, цукор, добре вимішати, поставити в тепле, без протягів, місце і дати піднятися. Потім влити розтоплене масло, знову вимішати, щоб тісто відставало від рук. Заповнити змащені маслом форми на третину. Дати підійти. Прикрасити оздобами з тіста. Коли тісто підійде — помастити жовтком і поставити в піч (духовку).
Обрядовий сир (як масло й молоко, які використовують у багатьох обрядах) нагадує нам про стародавню культуру господарів-скотарів на теренах нашої країни. Із сиром готують страви, без яких не обходиться майже жодне українське традиційне свято: вареники, налисники, пиріжки, мандрики. А на Великдень обов'язково готують сирну паску: запечену або приготовлену «холодним» способом — під пресом.
10 варених жовтків, 100 г вершкового масла, 400 г протертого свіжого сиру, 0,5 склянки сметани, 200 г цукру, ваніль.
Варені жовтки протерти через сито, додати масло і розтирати півгодини. Покласти протертий сир, ще розтерти. Потім додати сметану, цукор, ваніль і розтирати все разом. Помістити у форми і поставити на три дні на холод. І страва готова.
Сирна паска-запіканка
800 г сиру, 15 яєць, склянка цукру, 100 г товчених горіхів, 0,5 склянки топленого масла, ваніль.
Сир і яйця змішати й протерти через сито. Додати склянку цукру, горіхи, топлене масло, ваніль. Добре розтерти. Викласти у форму, вимащену маслом і запікати у духовці при невисокій температурі.
Яйце — символ зародження життя, знак життя нового, воскресіння. Також — символ сонця. Майже в усіх народів яйце вважалося джерелом життя і початку світу. У міфах різних народів зі світового яйця виникає Всесвіт, або якась світотворча сила, втілена в божество, або міфічні першопредки. А з верхньої і нижньої половини яйця виникають небо і земля.
Особливе значення має яйце на Великдень. Червона крашанка — ознака радості, символ воскресіння. У великодню суботу (або в четвер) фарбують крашанки. Основний колір крашанок — червоний, він символізує пролиту за людей кров воскреслого Спасителя і радість життя. Як правило, крашанок готують 13 — на згадку про Христа і його 12 апостолів. Крашанками обмінюються зi знайомими, їх дають родичам, сусідам, тим, хто прийшов привітати, носять у гості, роздають жебракам. Також передають померлим, кладучи на могилки.
Сіль — символ достатку, повноти, суті. У Біблії сіль — символічний засіб зв'язку між Богом і його народом: «І не оставляй жертви твоєї без солі завіту Бога твого». У Нагорній проповіді Христос називає своїх учнів «сіллю землі». Зустрічання гостей хлібом-сіллю має два значення: це як вияв гостинності та оберiг. У святкові дні для надання особливої сили солі її запікали в печі або святили у церкві. Перед Великоднем, у Чистий четвер грудку солі випікають у печі-духовці. На Великдень її святять у церкві, а прийшовши додому, кладуть на хлібину і ставлять під образами.
Вепр і свиня у міфологічному світогляді багатьох індоєвропейських народів пов'язанi з сонцем та аграрним культом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою, міцністю, а свиня — із силою землі, теплом і родючістю. У міфах часто повторюється мотив свині, запряженої до золотого плуга. В українській загадці вогонь постає у вигляді золотої свині: «Тремтить свинка — золота щетинка». Серед трипільсько-кукутенських археологічних знахідок, датованих V тисячоліттям до н. е., трапляються глиняні скульптурки поросят із втиснутими у них зернятами. Серед пам'яток скіфської доби є фігурки свиней, відлиті з золота. Відгомони колишнього вшанування свині є у деяких християнських легендах. Страви зі свинини українці готують на два найбільші календарні свята — Великдень і Різдво.
Намочити солону шинку у воді днів на 2, добре витерти. Замісити з 4 кг житнього борошна круте тісто, розділити його надвоє, розкачати товсто. Намастити деко салом, покласти тісто, потім шинку шкурою догори, покласти другий шар тіста. Підняти краї тіста, змочити їх водою, заліпити навкруги. Треба, щоб не було жодної шпаринки, і щоб верхній шар тіста був товстий, аби окіст не підгорів. Поставити в гарячу піч на 2 -4 години, залежно від величини окосту. Як спечеться — вийняти і залишити в тісті охолонути. Тоді вийняти з тіста, порізати й подавати.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
