Вербова дорога до храму

03.04.2004

      Шостий тиждень Великого посту називається Вербним. За біблійною історією, у неділю, що тепер зветься Вербною, люд у Єрусалимі зустрічав Христа вигуками «Осанна! Благословен, хто йде в ім'я Господнє!» і встеляв йому шлях пальмовим гіллям. Христос в'їжджав до міста миру, сидячи на віслюкові, бо в писанні сказано, що Месія прибуде саме таким чином. Віслюк символізує матеріальне, а його осідлання означає перемогу духовного над земним. Коли ж Спасителю відкрився краєвид Святого міста, то Він заплакав за ним (знаючи, що воно буде зруйноване й знищений храм та відаючи, що за кілька днів і Його чекають у Єрусалимі невимовні страждання) і мовив: «О якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють iз землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх». Тоді ж Спаситель увійшов до Храму і повиганяв з нього торгашів.

      Отже, у неділю за тиждень до Великодня (цього року — 4 квітня) відзначається Вхід Господній у Єрусалим на вільні страждання (або ж Вербна, «шуткова» чи «квітна» неділя). Увечері в суботу, що називається Лазаревою (у церкві згадується воскрешення Христом Лазаря), люди приносять до церкви вербові галузки. Для цього беруть червону вербу, оскільки вона найпершою розпукується, тому є ніби вісницею весни. Уранці священик кропить гілки свяченою водою, і молільники стоять до кінця служби з гіллям і запаленими свічками, що знаменує перемогу життя над смертю. В Україні є звичай «биття» такими освяченими галузками, що символізує побажання здоров'я, бадьорості духу і довгого життя. Діти «б'ються» вербовими гілочками й примовляють:

      Не я б'ю — верба б'є!

      За тиждень — Великдень,

      Недалечко — червоне яєчко!

      Свячені гілочки затикають за святі образи на покуті. У кого є можливість, той цього дня садить таку гілочку в землю, щоб з неї виросла нова гарна верба.

Світлана МАКОВИЦЬКА.

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>