Відомий політолог — про «багаж» Помаранчевої революції, «майданний» страх політиків та акції протесту за гроші

20.11.2009
Відомий політолог — про «багаж» Помаранчевої революції, «майданний» страх політиків та акції протесту за гроші

Володимир Фесенко.

Володимира Фесенка, одного із найбільш відомих і згадуваних українських політологів, важко звинуватити у «заграванні» з кимось із політиків. Однак попри це голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» не приховує свого позитивного ставлення до подій п’ятирічної давнини й Помаранчевої революції. Напередодні п’ятої річниці Фесенко говорив із «Україною молодою» про емоційний досвід Майдану, розчарування і невідворотні зміни.

 

«Зараз існує ризик повернення назад»

— Пане Володимире, черговий День Свободи відзначатимемо вже цієї неділі. З яким «багажем» ми підійшли до п’ятої річниці Помаранчевої революції?

— Треба сказати, що цей «багаж» дуже суперечливий. Ми з собою взяли дуже важливі речі — політичну свободу, наприклад. Вдалося здійснити конкретні справи, які тоді обіцяли, — підвищення соціальної допомоги при народженні дитини, зменшення терміну служби в армії. Зараз ми не згадуємо про те, що саме за останні п’ять років, наприклад, зростання зарплат і пенсій було найвищим за всю історію України.

Ми маємо більш чіткий і послідовний європейський вибір — це також те, що планувалося й опинилося у «багажі». Але там є багато й «речей» випадкових і не дуже приємних, у зіпсованому стані. Чимало зі «скарбів» минулого потрапило в наше сьогодення. Зокрема, це корупція, ставлення до влади як до інструменту отримання тіньових прибутків. Масштаби корупції навіть значно зросли, особливо у судовій і правоохоронній системі.

На тлі зростання соціальних стандартів ми стали споживати і витрачати набагато більше, ніж заробляємо, виникли дис­пропорції у темпах зростання виробництва і темпах споживання, соціальних витрат.

Зросли доходи, але далеко не у всіх. І контраст у статках українців лише посилився. Нам обіцяли «демонтаж» олігархічної політично–економічної системи, але вона залишилася. Якщо говорити про політичну та інформаційну свободу — її стало більше. Але ми бачимо, що поруч із цією свободою — політичний хаос. Якщо говорити про зовнішню політику, Україна стала більш проєвропейською країною. Проте наші європейські партнери не менш розчаровані українською владою, ніж українські громадяни. Адже представники української влади замість того, щоб працювати як надійний і послідовний партнер, сваряться між собою та ще й втягують у ці чвари європейських лідерів.

На жаль, там, де є позитивні зрушення, є поруч і негативні тенденції. Наприклад, у міжнародній політиці одне з досягнень останніх років — вступ до Світової організації торгівлі. Проте одночасно слід визнати, що українські національні інтереси — внутрішньо–і зовнішньоекономічні — у процесах інтеграції до СОТ не були значною мірою забезпечені.

Ще одну негативну тенденцію відзначу: хоч ми наче і прагнемо верховенства права, але ситуація у правовій сфері значно погіршилася.

— А чи відбулися якісь незворотні зміни внаслідок Майдану?

— Навіть мої колеги, які критично ставляться до подій на Майдані, визнають, що це була революція з незворотною тенденцією демократичного розвитку. Я б не поспішав із таким висновком. Демократія — система, яка має постійно рухатися. Інакше виникають проблеми. У нас боротьба авторитарних і демократичних тенденцій продовжується і зараз. Думаю, після президентських виборів це зіткнення ще більш загостриться. І країна знову буде на перехресті, як далі рухатися: у напрямку посилень авторитарних тенденцій у системі влади чи навпаки — розвивати демократичний порядок? Так чи інакше, думаю, демократичні інституції залишаться, але це може бути і «керована» демократія. Тому ризик повернення назад зараз існує.

«Наші політики бояться нового Майдану»

— Українське суспільство, політикум після Помаранчевої революції, очевидно, зробили для себе висновки. Які найголовніші?

— На жаль, не відбулося кардинальних суспільних змін після Майдану. Нова влада виявилася не кращою від тієї, проти якої вийшли мільйони українських громадян 2004 року. У цьому сенсі революція не досягла послідовної реалізації багатьох своїх цілей, які тоді були поставлені на Майдані. З іншого боку, цей прояв громадянської самосвідомості та активності, який сприяв змінам світогляду, зараз багато на що впливає: наші політики, хоча б на рівні підсвідомості, побоюються нового Майдану. Вони рахуються з тими цінностями. Навіть Янукович, який став «жертвою» Майдану і критикує Помаранчеву революцію, з повагою ставиться до тих подій. Ми пам’ятаємо, у нього багато було висловлювань — оцінок Майдану як закономірних подій, до яких потрібно ставитися з повагою. Так що навіть критики й противники Майдану поважають цей прояв масової громадянської активності й самосвідомості.

Думаю, що про це слід пам’ятати не тільки політикам, а й самим громадянам України. У них в деяких ситуаціях є лише один засіб захисту своїх прав — вийти на вулицю. Проте треба пам’ятати один з уроків постмайданного розвитку: політиків треба контролювати, не можна на них занадто покладатися. Вожді можуть, на жаль, змінитися, «скурвитися», і не завжди вони відповідають високим очікуванням своїх прихильників.

— То революція, як ви колись казали, лишилася у нас незавершеною. Ми рано «розслабилися»? Де був найбільший «прокол»?

— Більшість ідей Помаранчевої революції не були реалізовані. І справа тут не в тих гаслах, які найчастіше згадують: «бандитам — тюрми», наприклад. Це гасло, між іншим, не Помаранчевої революції, його висловлювали ще задовго до Майдану Рух та інші демократи. Тут проблема в тому, що всі порушення закону, які тоді були зафіксовані під час виборчого процесу, не отримали належної правової оцінки. І це провина помаранчевої влади. Стало більше політичної свободи, проте демократія не отримала належного ефективного інституційного підґрунтя. Бо ж демократія — це, перш за все, ефективно діючі інституції, які спираються на волю народу, але базуються на повазі до закону. А в нас цього якраз і не відбулося. У сфері верховенства права ми зробили навіть не один, а два кроки назад. І ситуація є навіть загрозливою з точки зору кризи правової, судової системи і масштабів корупції. Ту ж боротьбу з корупцією не вели, навпаки — безлад у владі сприяв її поширенню. І зовнішньополітичні цілі не були реалізовані.

Є й інша проблема: очікування учасників Майдану були завищеними. І тому таким глибоким було розчарування. Але не можна покладатися лише на вождів. Просування вперед — це колективна справа. От як Майдан — він був колективною справою. І в реалізації реформ, політичних, соціальних змінах нам також потрібно було рухатися згуртовано. Але вожді не сприяли колективній самоорганізації і здійсненню суспільних змін, а народ пасивно чекав, що роботу за нього зроблять політики.

«Досвід Майдану ще стане в нагоді»

— Зараз українці дуже розчаровані, навіть багато хто з тодішніх активістів сприймає події п’ятирічної давнини скептично. Чи можна сподіватися, що згодом ставлення до Помаранчевої революції знову зміниться в позитивний бік?

— По–перше, відзначу, що не всі геть розчаровані саме Майданом. Швидше, критично–реалістично оцінюють діяльність вождів Помаранчевої революції після Майдану. Але вже на нинішніх президентських виборах немає таких завищених очікувань, як у 2004 році. І це є позитивною тенденцією. Історія завжди розставляє свої крапки над «і» в тих чи інших політичних процесах трохи пізніше. Треба буде поглянути на ті події через певний проміжок часу, коли відбудеться, можливо, зміна одного чи двох поколінь. Сама по собі ця подія — Майдан, коли мільйони людей вийшли і діяли разом, — цей емоційний досвід лишиться в пам’яті не лише тих, хто брав участь у цих подіях, а й суспільства в цілому. Досвід таких позитивних емоцій, досвід перемоги, усвідомлення того, що можна подолати владу, яку боялися, є найбільшим надбанням, і його слід зберегти. Він може стати в нагоді.

— Значить, новий Майдан цілком можливий?

— Не можна такі речі планувати чи передбачити. Хто наприкінці 90–х років або ж після невдач акції «Україна проти Кучми» думав, що може відбутися Майдан? Майдан як масова акція громадянської дії відбувся фактично з третьої–четвертої спроби. Так що не будемо загадувати на майбутнє, тому що соціально–політичні процеси іноді розвиваються непередбачувано. І активність громадянського суспільства у нас має характеристики синусоїдного розвитку — сплеск, спад. Зараз ми спостерігаємо пасивність. Але за спадом буде сплеск. Коли він відбудеться — проти кого, проти чого і головне – за що, побачимо. Адже давайте не забувати про те, що на Майдані були молоді люди. І радість перемоги вони тоді отримали. І цим досвідом вони можуть скористатися ще раз — їхнє соціальне й політичне життя ще попереду. Тому рано ставити хрест на поколінні Майдану — енергетика Помаранчевої революції ще може відтворитися.

— Чи була надія на те, що події в «помаранчевій» команді будуть розвиватися інакше — без сварок, «розлучень»?

— Як кажуть, в історії немає умовного способу. Думаю, немає сенсу фантазувати — сталося так, як сталося. Але і нинішнім політикам, і особливо новій хвилі політиків, яка зараз з’являється і сповідує демократичні цінності, потрібно робити висновки. Дуже проста істина, яка проявилася у 2004 році: демократи перемагають, коли вони об’єднуються. І програють, коли починають сваритися між собою.

«Для білоруської та російської опозиції Майдан — позитивний приклад»

— Ви колись казали, що Помаранчева революція неодмінно вплине на політичні процеси в Росії та Білорусі. Що ви зараз думаєте?

— Насправді тут вплив неоднозначний, і він може не одразу проявлятися. В Росії свого часу дуже побоювалися впливу Майдану — ланцюгової реакції тих демократичних революцій, які відбулися в деяких пострадянських країнах, тому було посилено контроль за опозицією. Але як тоді, так і зараз, вплив Майдану на Росію залежить від того, що буде відбуватися у нас. Якщо нам вдасться зберегти демократичні цінності і європейську перспективу, та ще й поєднати це з ефективним економічним розвитком, продемонструвати свою конкурентоспроможність, то це неминуче вплине на процеси в Росії чи Білорусі. Опозиція у цих країнах пам’ятає про Майдан. І для них він лишається позитивним прикладом.

 

МОДА–2004

«Протести за гроші — як «паперовий тигр»

— Після Майдану очевидною стала мода на всілякі мітинги, пікети як засіб досягнення мети. Намет — уже невід’ємний засіб боротьби. Це минеться?

— Дійсно, є така «мода». Мій колега Дмитро Видрін свого часу зробив висновок: противники Помаранчевої революції спробували відтворити Майдан як певну політичну технологію, як керований процес — «пошаманити» трохи. Тому що вони від самого початку вважали, що Майдан — це технологія. Ну не могли вони зрозуміти, що люди самостійно вийшли на вулиці й виявили свою громадянську позицію. Вони вважали, що тут працювали таємні американські, «ЦРУшні» технології. І що тут складного — повторити? Головне — зрозуміти, як це працює, зібрати за гроші людей, вивести їх. Але коли відтворюється форма, не завжди відтворюються сутність та зміст процесу. Оце «шаманство» по формі теж нагадувало Майдан. Але за це платили гроші, що врешті й девальвувало саму форму і значення самих масових акцій протесту. Це те, що в Китаї називали «паперовий тигр». Таких майданів не бояться.