Уїк–енд біля... Сарматського моря

11.11.2009
Уїк–енд біля... Сарматського моря

Ось так сьогодні виглядають коралові острови прадавнього Сарматського моря.

...Ми долаємо скелястий гребінь, піднімаємося на гостроверхі вершини, звідки відкриваються врізнобіч широкі панорами — ні, не гір, а поораних полів. А посеред полів то тут, то там височіють такі ж відособлені скелясті хребетики та конусоподібні вершинки. Саме за таку зовнішність їм колись приписували вулканічне походження. Вулкани в Хмельницькій області? Однак майже гірські ландшафти довкола нас не мають нічого спільного ні з вулканами, ні з горами взагалі. Перед нами — одне із природних чудес України — Подільські товтри.

Вирушаючи в похід, наша група з п’яти туристів поставила собі за мету за чотири дні подорожі якнайповніше познайомитися з дивовижними ландшафтами, сформованими 15–20 млн. років тому коралами, водоростями, молюсками у водах тропічного Сарматського моря. З тих часів до сьогодні залишився бар’єрний риф, що простягнувся на 250 км у вигляді горбистого пасма через Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області. А також розкидані поблизу нього серед рівнин скелясті утворення (товтри), що були нічим іншим, як кораловими островами (атолами) у лагуні між бар’єрним рифом і материковим узбережжям. Наш маршрут проліг найцікавішою частиною товтр, що простяглися через Тернопільську та Хмельницьку області.

 

Солодке слово Медобори

...Ще до світання ми зійшли з потяга на станції Підволочиськ, що на Тернопільщині. До вихідної точки маршруту — повороту з траси до гори Гостра Могила — близько 20 кілометрів. Однак у такий ранній час розраховувати на транспорт не доводиться. Рушаємо пішки. Та й згодом майже порожній рейсовий автобус, що прямував зі Львова в Скалат, незважаючи на наше дружне «голосування», проїхав повз. Підсумок марш–кидка по асфальту — утома, збиті ноги. Згодом, керуючись картою, звернули з траси на ґрунтівку. Потім ледь помітна стежинка вивела на крайку Головного товтрового кряжу. За кар’єром, що відкрився нашим очам, — уже справжні товтри. Тож, забувши про втому, йдемо роздивлятися вигадливі вапнякові скелі, якими обривається на захід кряж, і невеликі гроти між ними. А потім снідаємо серед квітучих кущиків горицвіту.

Попереду — наймальовничіша частина товтр, що має заповідний статус і промовисту назву — Медобори. Унікальні ландшафти поєднуються тут із такою ж унікальною рослинністю: на ніколи не ораних землях росте чимало реліктових рослин. В одному місці помічаємо залізний хрест. Підходимо ближче. Перед нами — одне із свідчень нашої історії: тут було село Гостра Могила, знищене військами НКВС, про що зроблений напис на хресті.

Далі за маршрутом розкинулося біля підніжжя товтр село Вікно. Біля нього Медобори особливо мальовничі. У селі якийсь час проживав Іван Франко; на згадку про це скелясту стінку на околиці села назвали Франковими скелями. Тепер тут заповідник: написи попереджують про заборону входу і в’їзду на його територію. Ще одна дивина Вікна — «вікнини». Це два маленькі, але глибокі карстові озерця з напрочуд смачною водою. Утворені вони потужними джерелами, що б’ють з–під землі обабіч річечки, яка тече лугом між горами та селом. Орієнтиром слугує невелика капличка: саме тут на Водохреща святять воду.

Перепочивши біля «вікнин» і проконсультувавшись у лісника, повз самотню товтру посеред поля підійшли до Франкових скель і ґрунтівкою продовжили шлях уздовж Медоборів.

Сатанівські старожитності

На другий день походу маємо намір дістатися міста Сатанів, що в Хмельницькій області. Місцевий житель Василь вивів нас найкоротшим шляхом від села Сажівка до колишнього військового полігону. На карті він позначений як ділянка лугу серед величезного лісового масиву. Колись тут була поміщицька садиба й великий сад, від якого ще залишилися здичавілі фруктові дерева; а вже потім — полігон, що залишив по собі численні воронки від бомб. Стежка знову завела в ліс і незабаром перейшла в стару бруківку. Попереду — село Крутилів, річка Збруч і майже карпатські ландшафти. На лівому березі річки між лісистих гір — санаторії. Оздоровившись у бюветі мінеральною водою, схожою на «нафтусю», досить довго шукали потрібну стежку до руїн оборонного Троїцького монастиря (ХVІ—ХVІІІ ст.) у Сатанівській Слобідці. Виявилися вони неподалік санаторіїв, на вершині гори. Зараз пам’ятку реставрують. Є на що подивитися і в самому Сатанові. З дороги, що біжить уздовж річки, помічаємо стародавні надгробки єврейського цвинтаря. Від нього добре видно масивну будівлю оборонної синагоги, що нагадує фортецю. У кількох сотнях метрів така ж масивна вежа з розташованими в ній міськими воротами. Це єдине, що залишилося від кріпосних стін, що оточували місто. У руїнах дійшов до наших часів і Сатанівський замок (ХІV—ХVІ ст.). Споруджений він на домінуючій над містом горі, звідки відкривається чудовий вид на Збруч, лісисті Медобори.

Серед атолів Поділля

Раннім ранком — 30–кілометровий переїзд у містечко Чемерівці. І знову за плечима — рюкзак, у руках — карта й компас. У цей день нам належить побачити наймальовничішу групу товтр, що поблизу села Біла. Минаємо село Хропотове, потім йдемо глибокою балкою, полями з поодинокими скелястими височинами. Піднявшись на одну з них, нарешті помічаємо на сході серед рівнинних ландшафтів скупчення гостроверхих вершин. Вони оточили Білу майже з усіх боків, та найбільше вражають між селом та річкою Смотрич. Місцевість чимось нагадує район кавказьких Мінеральних Вод. Там серед ставропольських рівнин зметнулися на висоту до 1,5 км відособлені гори–лакколіти — вулкани, які так і не «прокинулися». Але тут усе немов у мініатюрі, зменшене в десятки разів. Їхнє дійсне походження першим установив російський геолог Ласкарев. Тому цю групу товтр назвали атолом Ласкарева. Піднялися на найближчий за селом скелястий хребетик (скелі, на наше розчарування, виявилися зовсім нескладними) і як на долоні побачили всю групу товтр та прилеглу ділянку Головного товтрового кряжу з домінуючою горою Сокіл над Смотричем. Пройшлися по гребеню, у захищеному від вітру місці між скель колишнього коралового острова розташувалися на обід.

Трішки Криму

Незважаючи на втому, прагнемо встигнути якнайбільше. Тому вздовж Смотрича попростували до запланованого місця ночівлі біля ще однієї цікавої пам’ятки — печери в скелястому лівому борту каньйону. Минувши мальовничі села Черче, Залісся й старий млин біля ріки, до настання сутінків допленталися до нічлігу. Високі й круті, покриті лісом береги звивистої річки, вапнякові стіни, що нависають над водою, створювали ілюзію перебування в Кримських горах. На затишній галявині — туристські намети, багаття. Край галявини — великий хрест на місці поховання виявлених наприкінці ХІХ ст. у печері людських кістяків, як вважають, — жертв татарських і турецьких набігів.

На світанку «штурмуємо» вже самі скелі. Тут — кілька гротів у стінці. Підсвічуючи ліхтариком, метрів 30 пройшли вузьким звивистим ходом головної печери. Далі вже можна тільки повзти. Не знаючи подальшого шляху, не наважилися продовжувати заглиблення в занурений у вічний морок світ карсту: а раптом десь застрягнемо? Або підсяде батарейка в ліхтарику? Правда, вже потім нам розказали, що якби проповзли ще метрів 150, то потрапили б до невеликого залу, іменованого Чашею.

Вибравшись на світ Божий, по стежці між скель, а потім лісистим схилом піднялися на гору, що височить над галявиною. З неї в усі боки відкрилися далекі обрії, а просто в ногах — село Нігин, до якого гора обривається скелями. Через Нігин та Вербку під пекучим сонцем (немов і не було морозного ранку) йдемо в село Гуменці, до Кармалюкової гори. Праворуч серед полів піднімаються віддалені одна від одної чотири Вербецькі товтри. Часу на більш близьке знайомство з ними, на жаль, уже немає. Аж ось і масивна лісиста гора Кармалюка. Десь біля неї залишилися так і не знайдені нами залишки замку ХV ст... Ось так ми побували на «морі», але жодного разу не скупалися...

Володимир ГРИПАСЬ
  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>