Передмова до вибору–2010

31.10.2009
Передмова до вибору–2010

Напередодні подачі документів у Центрвиборчком для реєстрації кандидатом у президенти Віктор Ющенко «зарядився» у Хоружівці від земляків. (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)

Виборча кампанія — привід визначатися не лише для простих громадян, а й для відомих інтелектуалів, громадських діячів, людей мистецтва тощо. Зробивши вибір, вони прагнуть донести свої аргументи й до інших. Хтось співає у виборчих турах, хтось агітує в телевізійних ток–шоу. А знаний поет і дипломат Дмитро Павличко, відомий правозахисник і дисидент Євген Сверстюк та політик Микола Поровський виклали свої погляди на папері. Ідея цієї шпальти зародилася в них у небі над Сумщиною, під гуркіт гелікоптерного двигуна: троє авторів літали до Хоружівки разом із Віктором Ющенком, який у рідному селі отримував благословення на другий президентський термін.

 

Совість каже мені: «Не зрадь його!»

Дмитро ПАВЛИЧКО
поет, дипломат, народний депутат І і III скликань

Був я в хоружів­ській церкві 26 жовтня цього року. По службі Божій Віктор Ющенко звернувся до своїх земляків. Він визначив найголовніші досягнення України за роки його президентського правління. Це насамперед свобода слова, рух до входження в Європейський Союз, зміцнення економіки та поглиблене пробу­дження української історичної пам’яті.

Відбулося спокійне, без вигуків і пісень молитовне висування Віктора Андрійовича на найвищу державну посаду. Хліб, спечений із хоружівської пшениці, і пригорщу батьківської землі вручили Вікторові Андрійовичу його земляки як благословення на тяжку, але переможну дорогу в президенти.

Велике враження на мене справила церква (я бачив колись, як її починали ставити), хор церковний, який став уже душею Хоружівки. Немає, мабуть, в Україні і взагалі ніде зворушливішого пам’ятника убитій Голодомором селянській міцності, як той цвинтар, що його побудували в селі Президента. Дівчинці з бронзи, що має ось–ось упасти і вмерти, хтось поклав плитку шоколаду під ноги. Здається, вона бачить її, але сил нема зігнутися.

Я дізнався, що рід Ющенків належить до визначних козацьких родин. Мати останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського походила з Ющенків. Брат Калниша Нечипір підписувався Калнишевський–Ющенко.

Те, що третім Президентом відродженої нашої держави став Віктор Ющенко, з кореня й виховання козацький дух, — це подія щаслива, яка знаменує єдність Заходу й Сходу, України, адже історія Галичини і Волині в XIX і XX століттях була своєрідним віддзеркаленням боротьби за політичну незалежність нашого народу, боротьби, яку завжди починали і вели східні наші землі.

Є відомі люди в Україні, глибоко розчаровані змарнованими успіхами Помаранчевого повстання. Вони дивуються, що я підтримую Віктора Ющенка, який, як їм здається, не має шансів стати вдруге Президентом. Але я, виступаючи за Ющенка, не враховую його шансів. Мені особисто від нього нічого не треба. Та я пам’ятаю все, що він зробив для утвердження України. Він увійшов у нову історію України як будівничий Держави на національних фундаментах. А для мене найважливіше, щоб не зупинилося будівництво української України, суверенної європейської держави, в якій буде подолано «хахлацьке двуязичіє», рабське послушенство господарям Кремля.

Президент Росії вказав нашому народові, що Ющенка необхідно позбавити влади. За що? А за те ж таки, за що досі московська церква проклинає Мазепу, за те, що не слухається, не йде навколішки до своєї булави, не випрошує її ні в кого.

Я маю до нашого Президента немало претензій і застережень, але моя совість каже мені: «Не зрадь його! Ти ж не соловейко, що продає свої пісні!»

Якщо Віктор Ющенко програє, це буде втрата для України великого політика, що насмілився промовляти на майдані в Тбілісі, піднімаючи прапор не тільки український, а й світової свободи. Все може падати і гинути, але не може впасти і згинути світогляд Ющенка, його мазепинська і шевченківська сутність. Я буду боротися за його перемогу, але навіть якби знав, що він програє, я все одно йшов би за ним, бо він несе неподоланну ідею Української держави і свободи. n

 

Для політиків він — чужий, бо інший

Євген СВЕРСТЮК
публіцист, літературознавець, доктор філософії, редактор газети «Наша віра»

Подорож на Сумщину за запрошенням Президента України можна було сприйняти як загадкову естетичну пригоду. Пролетіти на гелікоптері над осінніми лісами і полями, селами і містами України, вдихнути на повні груди повітря рідного краю, забути хвороботворчу і бізнесову скверну міста... Усі пейзажисти світу затихнуть і поблякнуть перед дивом української осені!

Хоружівка чекала. На схилах обабіч дороги, що вела до храму, сотні людей з синьо–жовтими прапорами. Обличчя зосереджені і вичікувальні. Хоружівка не була особливо підготовлена, ні інструктована, як то бувало в минулі часи перед парадом. Новий великий, з червоної цегли, храм св. Андрія Первозванного ще не отінений деревами. Всередині весь світиться золотистими барвами і фресками на теми священної і навіть народної історії.

Тут відбувається головне дійство сьогоднішнього дня: молебень за народного Президента Віктора Ющенка, який починає з цього храму дорогу до президентських виборів. Священики і єпископ Сумської єпархії більше схожі на колишнє священство того козацького краю, ніж на теперішнє столичне духовенство.

Благословення на паперті храму, короткий виступ Президента, щире слово єпископа, проникливі напутні слова від громади (тепер ця роль частіше випадає жінкам). Потім — поминальна молитва на могилі батьків Ющенків і відвідини рідної хати.

Власне, з цього починається Батьківщина. І тут відкривається характер Особистості. Цікаво побачити біля вікна те місце, де зі своїм приймачиком учитель Хоружівської школи Андрій Ющенко черпав інформацію з західних радіостанцій...

Начитавшись зверхніх усмішечок газетних верхоглядів з приводу прив’язаності Віктора Ющенка до своєї Хоружівки, читач потроху надимається глобалізмом, з висоти якого не видно ні дерева, ні його коріння, а то й узагалі — України. Низький рівень і підозрілий колір нашій пресі задають люди «без Неба», бездомні і безпам’ятні, заокруглені у своїй мрії про «круглу суму».

У холодному повітрі гористого села Хоружівка, яке пам’ятає і козацькі полки, й обози царя Петра, і кінноту Карла ХІІ, починаєш розуміти первісну силу історичного коріння, заховану в землі. Козацьке село — то не порожній звук. То пам’ять твого роду, який передає тобі вимогу берегти честь роду і моральні заповіді. Подивишся навколо — і відчуваєш, що над тим господарним родом пролітали і десь пропадали пролетарії, а тим часом діти народжувалися схожими на своїх батьків і росли спадкоємцями традиції. Віктор Андрійович любить своє село, де він зростав працьовитим і нелукавим. Він може мати нахил до ремесла, до пасічництва, але не до злодійства і ґвалтування, бо ґвалтівники в різних уніформах тут викликали огиду.

Серед політиків, що прагнуть влади за всяку ціну, він має вигляд чужого, з яким не заговориш ні про вигідну оборудку, ні про хитрий обман. Він хоче вільної України, потрібної усім, і закону, однакового для всіх.

Сумщина межує з Росією. Тут знають і Росію хижих «визволителів», і Росію, де люди так само, як і ми, хочуть жити за законом Божим і в злагоді. Офіційна Росія більше п’яти років воює усіма підступними засобами і прагне дискредитувати образ українського Президента, який тримається з гідністю. Але не забуваймо, що жива також та Росія, яка радіє з того, що Україна вилюднюється, стає вільною і привабливою. Поїде собі чоловік на Сумщину, почне розшукувати сліди Ярославни — і ніхто не причепиться, що ти «не наш» і не буде змушувати тебе говорити й думати так, «як усі».

Правда і свобода не такі спокусливі, як гроші й лакомства. Але вони мають велику силу над людиною. «Блажен муж, що не стає на путь нечестивих» — то псалом вічний. n

 

Час істини

Микола ПОРОВСЬКИЙ
народний депутат України I,II та IV скликань, голова Республіканської християнської партії

Хоружівка — українське козацьке село, нині відоме всій Україні. Тут у сім’ї вчителів народився український Президент Віктор Ющенко.

Сьогодні він приїхав до батьківської хати на зустріч із земляками в день ухвалення важливого рішення — висунення кандидатом у президенти на новий термін.

До церкви, щоб зустріти свого Президента, звідусюд сходяться люди. Прийшли не тільки з Хоружівки, а й із ближніх і далеких сіл. Над церковним майданом майорять сотні синьо–жовтих прапорів. Їх тримають, здебільшого, статечні дядьки. Темні натруджені долоні, вузлуваті пальці стискають грубі держаки прапорів так, як це вміють робити тільки селяни. Подумалось: вони тримають український стяг як косу, якою треба зробити велику і нелегку роботу.

Серед людей гомін.

— Оце наш Вітя приїде, сусід мій.

— А з моїм разом до школи ходили...

— Ой трудно йому, коли всі не в один гуж тягнуть...

Я слухав гомін людей, і серце сповнювалося радістю. Це Слобожанська Україна вийшла із синьо–жовтими прапорами зустрічати свого Президента. У 90–х роках, на зорі Незалежності, таке могло хіба що у чарівному сні привидітись.

Я мав велику милість від Бога голосувати у Верховній Раді першого скликання за Акт Державної незалежності. Але після цього 14 років нам довелося чекати, щоб обрати Президентом людину українського світогляду й української культури — Віктора Ющенка. І відстояти свій вибір на Помаранчевій революції.

І ці люди, що вийшли зустрічати свого Президента, і ми з Дмитром Павличком та Євгеном Сверстюком того дня були в Хоружівці, бо нині настав час істини. Час визначитися: хто за українську Україну, а хто за свої інтереси в Україні — посади, депутатські крісла та бізнесові оборудки. Хто свідомий громадянин своєї країни, відповідальний за майбутнє своїх дітей, а хто — «електорат», який легко обдурити чи купити за обіцянки й подачки від украденого у дер­жави. Хто за те, щоб разом із Президентом Ющенком продовжити європейський шлях розвитку України до європейського добробуту і способу життя, а хто — за повернення туди, де про Європу годі й мріяти.

На Президента Ющенка всі ми покладали багато сподівань, можливо, навіть забагато, забуваючи про свою особисту участь у здійсненні державного будівництва, наведення порядку у своєму місті чи селі. Однак, на мій погляд, найважливіше для України за першу президентську каденцію Ющенко здійснив — він відродив гідність українського народу, пошану до визвольної боротьби і борців за волю України. У шанування жертв геноциду–Голодомору — мільйонів людей, яких дотепер вважали «бєзврємєнно умєршимі», — є й історична справедливість, і моя особиста втіха, бо серед тих мільйонів, винищених голодом, була і мамина родина, закопана в безіменних могилах у Новому Бузі на Миколаївщині. Відзначення званням Героя України Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича є відродженням гідності й мого покійного батька та його брата — учасників боротьби УПА.

Я молився разом із селянами у храмі святого Андрія Первозванного, милувався прекрасним розписом стін, вдивлявся у намальовані у притворі за козацьким звичаєм обличчя українських гетьманів, і зростала в мені впевненість, що 18 років незалежності зробили незворотний вплив на свідомість людей. Це вже не та «біомаса», як хотіли б бачити безликий «електорат» деякі з нинішніх кандидатів у президенти. Це — гідна свого вибору і відповідальна за своє майбутнє українська нація.

  • Почесний громадянин Рукомиша

    Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>

  • Влада мститься малому та середньому бiзнесу

    У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>

  • «Прапор перемоги — жовто–блакитний»

    Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>

  • «По совісті служити Україні»

    Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>

  • Замок для Наливайченка

    Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>

  • ВІДГУКНИСЬ, ЧИТАЧУ!

    Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>