Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Справу з театром учасники «От Вінта» мають не вперше. Зокрема Юрко Журавель був спочатку художником–оздоблювачем, потім почав створювати музичний супровід до вистав і, зрештою, пробувати себе в ролі актора. Решта учасників гурту тоді були ще підлітками, тому грали в дитячих постановках. І коли хлопцям запропонували повернутися на театральну сцену вони, ознайомившись зі сценарієм, залюбки погодилися. Враховуючи насичений гастрольний графік, на підготовку вистави «отвінтисти» витратили два місяці. Режисер вистави Василь Гізун дуже задоволений грою учасників гурту, адже вважає, що хлопці, хоч і не є професійними акторами, але мають великий життєвий досвід і передають усі задумки як автора, так і постановника. Хоча, зізнається, інколи хлопці й імпровізують, але від цього спектакль тільки виграє.
Вистава «Свинарі» створена за п’єсою сучасного російського драматурга Володимира Жеребцова «Підсобне господарство», події якої відбуваються в казахських степах, на якомусь ракетному полігоні. Хоча про це тільки говориться в діалогах героїв, насправді ж усі перипетії проходять у свинарнику, де відгодовують тварин для офіцерів радянської армії. Гітарист Віктор Пилипчук та козобасист Володимир Загиней грають доглядачів свиней; ударнику Сашкові Мартюшеву випала доля втілити образ офіцера, а сам Юрко Журавель перевтілився в армійського «дєда».
П’єса «Підсобне господарство» написана російською мовою. Однак хлопці перетлумачили її українською, адже, як з’ясувалося з сюжету, усі хлопці — з України: хто з–під Хмельницького, хто з Вишгорода, і лише коли дійові особи — рядові вояки — спілкуються зі старшим за званням, вони послуговуються російською.
Спостерігаючи за перебігом вистави, не могла не помітити, що глядач у залі — переважно молодь. А тому й поцікавилася у головного «отвінтіста» Юрія Журавля, чи зрозумілі сучасній молоді події, які відбуваються у спектаклі. «Можливо, й не дуже, бо вони вже навіть і не знають, що були колись такі літери на погонах — СА, — зізнається він. — Хоча явище «дідівщини», може, і не в такій мірі, як це було за «совка», та все ж збереглося і до наших днів. Але ті, кому нині більше 30–ти, точно впізнають свою військову бутність. І мені, синові офіцера, неодноразово доводилося бачити «позастатутні» розборки».
Виставу «Свинарі» побачило вже багато рівненців, і перша поїздка, на яку наважилися хлопці, — це Нетішин Хмельницької області. «Паралельно з цим ми працюємо над альбомом «Потом і кров’ю», — розповів Юрій Журавель. — І коли робота над ним завершиться, а я думаю, що це станеться до Нового року або ж відразу після свят, тоді й вирушимо з туром Україною. І тоді наші прихильники почують і пісні з нового альбому, і виставу побачать».
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>