Куди пливе те, що не тоне?

16.10.2009

Минулого тижня на станції аерації горіли «мулові поля». Поки у Бортничах готували «київську перепічку», а вітер гнав дим на лівобережжя столиці, подія обростала немислимими чутками. На кшталт того, що при горінні мулових полів у повітря виділяється діоксин. Буквально за тиждень до пожежі в «УМ» вийшла стаття про екологію міста, в якій ми згадували, зокрема, і станцію аерації. Америку наше видання не відкрило: про проблеми Бортничів поінформоване все столичне керівництво. А для досі не поінформованих — невеличка довідка.

 

Що таке станція аерації та мулові поля?

Шлях у Бортничі починається від рідного унітазу кожного з киян. Фекалії потрапляють у колектор, перемішуються, обертаються на рідке місиво і пливуть підземними колекторами (захованими на дні Дніпра) на станцію аерації. Там «суміш» розділяють на воду та органічний залишок. Процес супроводжує відповідний «аромат», який можуть відчути жителі Харківського масиву, Позняків і, власне, самих Бортничів. Про воду скажемо пізніше, а ось осад якраз і потрапляє на так звані мулові поля, які, по суті, є спеціальними інженерними спорудами. «Поля» розраховані на три мільйони кубометрів мулу, але наразі вміщують уже 8,5 мільйона. Щодня до цих мільйонів додають ще 12 тисяч кубометрів осаду. Ситуація є вкрай небезпечною. Можна навіть сказати — катастрофічною.

Що слід робити, щоб розвантажити мулові поля?

Мул слід знищувати, причому знищувати регулярно. За кордоном мул спалюють, але річ у тім, що цей осад на 98 відсотків є водою. Спалити воду неможливо, відтак мул потрібно спочатку зневоднити. Отже, рішенням проблеми було б будівництво відразу двох заводів — один зі зневоднення осаду, інший — з його спалювання. До кризи такий проект коштував 130—140 мільйонів євро. В очікуванні радикальних змін керівництво станції за будь–яку ціну намагається підтримати існуючі дамби, аби не стався витік мулу на сільськогосподарські угіддя. Власне, такі випадки вже були. Підсипання дамб також є недешевим задоволенням і коштує близько 30 мільйонів гривень. Але дамби — не вихід, вони лише стримують потік мулу, тоді як його необхідно утилізувати.

Якими будуть наслідки недбалого ставлення до станції аерації?

Дуже сумними. Про можливий прорив дамби вже було сказано. До того ж, як ми могли пересвідчитися на недавньому досвіді, мулові поля мають здатність горіти — під відкритим небом частина вологи з верхніх шарів мулу випаровується, і підсушений мул починає тліти. Другий аспект проблеми — це вода. Адже станція аерації — це також і очистка стічних вод. Коли мул буде вже нікуди «складати», вода піде до Дніпра неочищеною. Принаймні профільтрованою, адже на станції аерації стоять спеціальні решітки з діаметром отворів у 16—20 міліметрів. Такий діаметр дозволяє втримувати лише великі тверді залишки. За кордо­ном прийнятий діаметр у 6 мм. У 2007 році йшлося про закупівлю у шведів «вужчих» решіток, під ці потреби навіть були виділені значні кошти, проте добра їх половина зникла невідомо куди.

Як вплинула пожежа на фінансування станції аерації?

Позитивно. Заступник мера міста Анатолій Голубченко відразу ж розпорядився виділити на укріплення дамб 20 мільйонів гривень. Загалом до кінця року в Бортничі нібито мають надійти 170 мільйонів. Як і кожна подія такого роду, пожежа у Бортничах спрацювала як нагадування про небезпеку і викликала імітацію бурхливої діяльності з боку влади. Ми говоримо про імітацію, бо до радикальних кроків з перебудови станції ще далеко. До речі, вона введена в експлуатацію ще у 1965 році і відтоді не зазнавала капітального ремонту. Той–таки Голубченко не раз називав Бортничі «одним із найбільш екологічно небезпечних об’єктів столиці». Проте хотілось би нагадати, що, окрім Бортничів, на лівому березі Дніпра активно працює сміттєспалювальний завод «Енергія», який за рівнем викиду в повітря небезпечних речовин навряд чи поступається міазмам станції аерації.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>