Україна на Баварщині

Україна на Баварщині

Донедавна я часто переймалася питанням: «Чому українці не люблять Україну?». Відповідь, яку й так інтуїтивно намацала кілька років тому, почула в автобусі, що віз із Києва до Мюнхена групу музикантів та народних майстрів: «Щоб стати українським патріотом, треба виїхати за кордон». Певно, звідти, здалеку, якось чіткіше вимальовуються обриси барокової церкви, синішим здається небо, ріднішою — батьківська культура. Усі ці відчуття зароджуються на тлі здорового патріотизму європейців: варто лише раз глянути, як вони бережуть свої хати XVI століття, пишаються талановитими композиторами, художниками, письменниками і з гордістю носять свої кілти чи вишивані сорочки.

Той автобус з артистами мчав нас до Шлірзее, невеличкого баварського села, захованого в обіймах Альп, на «Тиждень української культури». Дійство мало відбутися в етнографічному музеї олімпійського чемпіона 1994 року Маркуса Васмаєра з музикою, співами й танцями від «Хореї козацької» й «Гуляйгорода», ляльками–мотанками, тканими килимами й глиняними горщиками від народних майстрів.

Нібо космічне і трохи українське

Нібо космічне і трохи українське

З 4 по 10 жовтня у багатьох країнах під егідою ООН проводять Всесвітній тиждень космосу — в пам’ять про те, що 4 жовтня 1957 року з космодрому «Байконур» запустили на навколоземну орбіту перший штучний супутник Землі. Нашого Національного космічного агентства України в інформаційному полі не було ні видно, ні чути, і тут на допомогу НКАУ прийшов ... Іван Малкович, який випустив першу «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Гівську» енциклопедію «Український космос». Навіть на офіційних фотографіях голова НКАУ Олександр Зінченко і Президент України Віктор Ющенко зняті з космічною енциклопедією «для юнацтва від 12 до 112».

Покриті кіноплівкою

Покриті кіноплівкою

Ще рік тому фестиваль православного кіно «Покров» нічим особливим не міг здивувати. У Будинку кіно, де традиційно відбувається дійство, уздовж коридорів блідо хворобливі жіночки продавали свічки, іконки, книжки, а в залах між іншим показували нібито кіно про церкви, монастирі і монахів. Усюди панував гнітючий запах, яким здавалося викурювали звідти грішників–кіноманів. Цьогоріч стався якийсь незрозумілий, проте цілком позитивний прорив чи то у президента фестивалю Андрія Деркача, чи то у Православній церкві Московського патріархату, яка проводить фестиваль. Однак факт є фактом: кінофестиваль про Бога і віру, видався на всі 100.

Всі статті рубрики