Меркурій теж поставив би «відмінно»

Хто не ризикує, той не п'є справжнього шампанського

      — Пане Романе, у свої 24 роки ви очолюєте досить знану в Івано-Франківську фірму. Де ви взялися — такий меткий і ранній?

      — Мій дід Іван, котрий мешкав у Саджаві Богородчанського району, ще до війни був дрібним торговцем. У селі його вважали досить поважним чоловіком, який умів відповідати за свої слова і вчинки. У нього було п'ятеро синів, зокрема мій батько, Ігор Іванович. Він з раннього віку професійно займався обслуговуванням побутової техніки. У період горбачовської перебудови організував власну справу — маленьке ремонтне підприємство, згодом — магазинчик площею 20 квадратних метрів у спальному мікрорайоні. Однак такий мініатюрний торговельний заклад, зрозуміло, не робив погоди в місті. Зате батько, котрий нині виконує суто наглядові функції, — генератор ідей, наша підтримка і рушійна сила. Мені як синові дуже цікавою видалася його еволюція в нову систему економічних цінностей. Людям, вихованим у радянському дусі, не просто вийти з-під соціалістичного гіпнозу і зорієнтуватися в нових умовах. Він зумів це зробити і подав нам приклад.

      — Таким чином, ви починали не з нуля, а з двадцяти квадратних метрів торговельної площі.

      — Так, після закінчення в 2002 році економічного факультету Івано-Франківського національного університету нафти і газу я прийняв під свою опіку крамничку. Крім батька і мене, там працював один продавець. На перших порах у нас постійно відчувався брак коштів, траплялося, що в нашому магазині сиротливо тулився до полиці лише один телевізор. Треба було братися за справу з усією серйозністю або лишати це заняття. Ми вклали сюди всі заощадження сім'ї, до єдиної копійки, працювали, наче мурахи, котрі перебувають у безперервному русі. Звичайно, ризик був, але ми намагалися міцно тримати хвіст фортуни у своїх руках: кожного вечора, підсумовуючи прожитий день, обов'язково аналізували, що і як треба робити завтра, аби уникнути помилок.

      — На що опиралася стратегія розвитку вашої фірми на перших порах і чи часто доводилося її змінювати?

      — Передусім ми чітко визначилися із засадничим принципом діяльності — найперше працювати для клієнта, а потім — для себе. Якість обслуговування покупців відтоді й дотепер стоїть на першому місці. Ми щиро вірили в те, що при такому підході до справи обов'язково досягнемо успіху. І, слава Богу, не помилилися. Два роки тому при нашому старті в Івано-Франківську існувала досить розгалужена мережа магазинів побутової техніки, але нам вдалося не тільки не загубитися в їхньому оточенні, а й догнати лідерів. Від самого початку ми першими в місті зробили акцент на торгівлю винятково побутовою технікою відомих світових фірм, зокрема Samsung та LG, постійно проводили акції. Наші прогнози цілком справдилися: якщо людям пропонувати добротну техніку за прийнятними цінами, то навіть у маленькому магазинчику можна досягнути певного успіху.

      — І розвинути його до рівня мережевої торгівлі?

      — Так, дрібні торговці, котрі не ставлять перед собою амбітних завдань, серйозніших, ніж прогодувати сім'ю за мірками українського прожиткового мінімуму, просто зникнуть з комерційної орбіти — їх у дуже близькій перспективі безжально витіснять великі фірми. Це не чиєсь зле бажання, а об'єктивний економічний закон розвитку ринкового середовища. Нині ще існує два різновиди побутової техніки, особливо на теренах Західної України, — ліва (або сіра) продукція, яку складають у підвалах з «лівих» комплектуючих, та офіційна техніка. Сірятина в яскравій упаковці зазвичай реалізується в дрібній торгівлі, фірмові речі — у потужних спеціалізованих магазинах. Співвітчизники нарешті почали на цьому розумітися і віддавати перевагу солідним реалізаторам. Доброзичливе обслуговування, великий вибір якісної техніки за невисокими цінами спонукають людей робити покупки саме тут, зокрема в нашому магазині «Епіцентр». При цьому підтверджується майже безпомилковий висновок: якщо маленький магазин переростає у великий без зовнішніх інвестицій, то це свідчить про те, що він має стабільне коло своїх клієнтів, які йому довіряють і дозволяють розвиватися, тобто повертаються сюди по другу, третю і так далі покупку. Звичайно, клієнти бувають різні, але до честі нашої фірми: за весь час її існування від покупців не надійшло жодної скарги на нас до суду чи в Управління у справах захисту прав споживачів. Якщо виникають проблеми, ми вирішуємо їх передусім на користь покупців.

Не дури і необдуреним будеш

      — З усього видно, що коло постійних клієнтів є і в інших місцевих комерційних фірм. То вже відбулося насичення 240-тисячного міста достатньою кількістю фірмових магазинів побутової техніки?

      — Щодо суто місцевої торговельної мережі, здатної конкурувати із загальнонаціональними, як їх зазвичай називають, «сітьовиками», то такою, власне, є лише наша фірма. Побутовою технікою в Івано-Франківську торгує близько тридцяти магазинів, зокрема представництва таких відомих в Україні фірм, як «Фокстрот», «Технолюкс», «Техномаркет», але не всі з трьох десятків можуть похвалитися системною цілеспрямованою роботою.

      — Серйозні конкуренти потрібні вам як постійні подразники і засіб від дрімоти?

      — Наші серйозні конкуренти, найперше, потрібні споживачам. Чим більше буде магазинів, ширшим вибір продукції, частішими акції, спрямовані на зниження цін, тим, зрозуміло, буде вигідніше покупцям.

      — Ви назвали рекламні акції як одне з благ для споживачів. Однак у людей часто виникає підозра, що під час проведення таких кампаній їм просто вішають на вуха локшину, тобто перед тим на цінниках вказують спеціально завищені ціни, аби, відмінусувавши розрекламовані знижки, продати товар з вигідним для себе відсотком.

      — Такі махінації якраз і виключає принципова стратегія розвитку нашої фірми. Найбільшим досягненням «Епіцентру», поза сумнівом, є довір'я наших клієнтів. Поки воно існуватиме, ми матимемо найкращі гарантії розвитку. Обман, інші сумнівні маніпуляції не мають нічого спільного з цивілізованим системним бізнесом. Можу з усією відповідальністю заявити, що наш бізнес чесний, оскільки в ньому немає жодної гривні, добутої кримінальним чи лукавим способом. Ми розвиваємося лише за рахунок власних знань, умінь і досвіду.

      — Отже, ви щоночі спите спокійно і міцно?

      — Не завжди. Бувають періоди, коли відпочинок зводиться до фізіологічного мінімуму. Коли ми відкриваємо новий магазин, то на сон виділяється не більше трьох годин, решту часу — з 8-ї ранку до 4-ї ночі працюємо. Майже в такому режимі трудиться і весь колектив, який нам дуже допомагає у надзвичайно відповідальні моменти. Можу з гордістю сказати, що наш колектив — злагоджена команда, яка працює на єдиний результат.

      — А прибуток привласнює господар, чи не так?

      — Буду відвертим: ми однозначно не керуємося принципом, який передбачає усе гребти під себе, як ото герой відомої п'єси Івана Карпенка-Карого, Калитка, котрий біг-біг по грунті, поки не впав, а тоді простягнув руки — і це моє. Накопичення капіталів — не колекціонування грошових знаків, до нього треба підходити з позиції здорового глузду і розумної доцільності.

      — Отже, ви не належите до молодих «удавів» капіталізму і не витискаєте зі своїх найманих працівників усі соки, аби потім викинути їх за ворота, тобто не вписуєтеся в рамки жорсткого немилосердного власника?

      — Жорсткість в окремих випадках присутня, але водночас підтверджую, що всі мої працівники — мої друзі. Кожен з них може звернутися до мене за підтримкою і отримати її. У нас щотижня практикується колективне обговорення існуючих проблем, бо чим більше ідей та пропозицій, тим досконалішим буде рішення. Ми намагаємося також адекватно стимулювати ініціативність і старання персоналу.

Техніка від азійських тигрів — це не кіт у мішку

      — Де і як ви навчилися цих премудростей? Тут, вочевидь, окрім економічної теорії, бажань та інтересів, треба багато що тямити в психології, маркетингу, організації торговельного процесу, пошуку партнерів. Чи ви до всього доходили шляхом проб і помилок?

      — Мені здається, що азбуку бізнесу ми з братом Юрієм почали осягати десь у 10—11-річному віці. Не скажу, що жили бідно, але багато чого дозволити собі не могли. І завжди думали, як самим навчитися заробляти гроші, знайти ту сферу діяльності, яка б забезпечила в майбутньому достаток. Ми одними з перших в Івано-Франківську, ще хлопчаками, взялися за активний продаж газет і вже тоді зрозуміли, що той, хто встигне застосувати якусь новинку, отримає добрий прибуток. За перші власні гроші ми купили давно омріяну річ — велосипед.

      Однак системний бізнес — це, звичайно, дещо інше. На перших порах справді відчувався брак спеціальних знань і навичок. Хоча я закінчив економічний факультет відомого вузу, але мушу визнати, що рівень вітчизняної вищої освіти ще не відповідає вимогам сучасної економіки. Тому доводилося безперервно займатися самоосвітою. Багато дали практичні заняття і семінари, організовані просвітницькими фундаціями. Та, мабуть, найбільше бізнесовим успіхам посприяла моя попередня активна участь у діяльності молодіжних організацій. Це — неоціненна школа спілкування.

      — Ви вже тривалий час працюєте з корейськими фірмами. Існує думка, що побутова техніка, складена в Південно-Східній Азії, не така якісна, як американська чи західноєвропейська.

      — Це — міф. На вітчизняному ринку побутової техніки дві корейські фірми — Samsung і LG — утримують домінуючі позиції завдяки збалансованості ціни та якості продукції. По-друге, їхні сервісні центри відкрито в усіх обласних центрах і великих містах України, що надзвичайно важливо. Щодо рекламацій, то вони можливі на техніку всіх без винятку світових виробників. За даними обох названих корейських фірм, рекламація, скажімо, на їхні телевізори не перевищує 1,5 відсотка, що є дуже низьким показником. Для порівняння: наш львівський «Електрон» за радянських часів випускав, як мінімум, 30 відсотків неякісної продукції.

      — Що треба знати споживачу, аби під виглядом фірмового товару йому не підсунули підробку?

      — Найперше, купувати техніку в магазині, якому довіряєш. Якщо виникає найменший сумнів, попросити продавця показати сертифікат, що є доказом фірмовості. По-третє, дізнатися про наявність у вашому місті сервісного центру тієї фірми, продукцію якої ви облюбували. Тоді можна не сумніватися в якості товару, а якщо й виявляться згодом якісь дефекти, то їх швидко усунуть.

      — Чи вважається справді фірмовим товар, офіційно складений в Україні з комплектуючих, які постачає зарубіжний виробник?

      — Так, це загальноприйнята міжнародна практика. Провідні фірми, зокрема і західноєвропейські, в країнах, де є об'ємний ринок збуту, намагаються відкрити своє складальне виробництво побутової техніки. Наша держава також повинна заохочувати такі наміри, застосовуючи високі митні ставки на готову продукцію із-за кордону і низькі — для комплектуючих деталей. Півтора року тому в Україні почали складати телевізори, тепер — холодильники, мікрохвильові печі й навіть автомобілі відомих німецьких фірм.

      — Однак доводилося чути думку німців про те, що Мерседес, вироблений у Німеччині, — це Мерседес, а Мерседес, складений поза межами Дойчланд, — це вже щось зовсім інше.

      — Аби сформувалася така думка, знадобилися десятиліття. Потрібен час, аби до відповідного рівня дотягнулася техніка, складена в Україні. Та однозначно політика нашої держави повинна бути такою, щоб продукція масового користування, як мінімум, складалася в Україні, і як максимум, повністю вироблялася вітчизняними фірмами.

      — Наскільки бізнес-клімат Івано-Франківщини придатний для розвитку малого і середнього підприємництва?

      — Вважаю, що він завдяки зусиллям місцевої влади — один із найсприятливіших в Україні. Торік в Івано-Франківську створено реєстраційну палату, єдине вікно реєстрації найманих працівників. Раніше на цю процедуру витрачалося дуже багато часу, тепер — один день. Юрист компанії, з якою ми співпрацюємо, був у шоці, коли йому в нас зареєстрували підприємство лише за два дні. Казав, що в них одну довідку з відділення Пенсійного фонду найшвидше видають через два тижні. Наша місцева влада справді дієво допомагає. Наскільки мені відомо, нині розробляється спрощена система отримання дозволів.

      — А податковий «зашморг» не тисне?

      — Ми його не відчуваємо. Місцеві податкові органи взяли курс, що вже добре простежується, не на викручування рук, а на партнерство з платниками податків. І це обнадійлива тенденція.

Канари хай сховаються

      — Пане Романе, ви — молода людина і, певне, звертали увагу на те, що чимало ваших ровесників — у цілому здібних і грамотних — не з власної вини, а через суспільні обставини нині опинилися на узбіччі, не знають, за що взятися, аби заробити собі на гідне життя. Що порадите?

      — Передусім не опускати руки. Справді, відсутність мотивації сьогодні сковує ініціативу молоді і переорієнтовує на пошук щоденного «кайфу». Ці оманливі орієнтири ведуть не далі кав'ярень, дискотек та нічних клубів і зрештою закінчуються деградацією. Не модно нині займатися спортом, громадською роботою. А даремно. Саме молодіжні організації навчили мене контактувати з людьми, доводити суспільству і собі, що власною працею можна багато чого досягнути, а не борсатися в павутинні масового скепсису. І тепер, працюючи в бізнесі, я дуже вдячний громадським організаціям за науку спілкування. Тому раджу всім, якщо можна, то ще з молодших класів, побільше займатися громадською роботою. Ініціативна людина, я в цьому переконаний, досягне успіху за будь-яких обставин, навіть у різновекторних сферах діяльності. Вона себе обов'язково знайде.

      — Тепер ви відчули себе заможною людиною, яка може дозволити собі більше, ніж студент? На Канарах уже відмітилися?

      — Ні, я люблю своє. Якщо море, то — Чорне, з видом на Крим; якщо гори, то — Карпати. Стараюся хоч раз на три тижні взимку відвідати Яблуницю, влітку — Яремче. Але відпочинок відступає на задній план — поки молодий, енергійний, треба побільше працювати. А років у тридцять, коли налагодиться система, наберуся досвіду, тоді знайдеться більше часу і на відпочинок, і на сім'ю, якої поки що немає. Нині всі ресурси — інтелектуальні, фінансові і фізичні — треба вкладати в справу.

      — Яких новацій можна від вас очікувати у найближчій перспективі?

      — До 1 квітня — це не жарт — відкриємо в Калуші сучасний великоформатний магазин побутової техніки. Далі плануємо подібні торговельні заклади обладнати в інших великих містах Прикарпаття. І у віддаленішій перспективі, дасть Бог, будемо освоювати Тернопільську та Чернівецьку області.

      — Не боїтеся, що ваші зусилля, вкладені у власний бізнес, в умовах української дійсності можуть не дати очікуваних результатів?

      — Думаю, що Україна після тривалої шарпанини та хитання вліво-вправо починає спиратися на ноги. І якщо на них ще не стоїть твердо, то принаймні відчуває грунт. Сподіваюся на стабільний розвиток нашої держави, зокрема і завдяки фірмі «Епіцентр», як одній з міцних і надійних цеглин у цій великій конструкції. Малий і середній бізнес для більшості українців, я в цьому переконаний, таки стане місцем їхньої роботи і надійним джерелом добробуту.