Простіше сказати, що кіно в Україні закінчилося в ХХ столітті, що сучасне — слабке і недолуге, пенсіонери вже не можуть, а молоді ще не вміють знiмати кiно, і піти в наворочений кінотеатр «Україна» на американську ліричну комедію. Що більшість і робить. Але є в державі люди, яким платять гроші за те, щоб вони, попри все, на згарищі, в умовах ніякої державної культурної доктрини розвивали кіно. До 2003 року 7 років поспіль кіногалуззю в Міністерстві культури і мистецтв керувала Ганна Павлівна Чміль, її апетитно «з'їла» група товаришів-кінематографістів, на її місце прийшов кандидат мистецтвознавства з дипломом режисера кіно і телебачення КДІТМ ім. Карпенка-Карого, із знаним у кінематографічних колах прізвищем — Тимофій Кохан. Тимофій Григорович каже, що поки він керував у цьому ж Міністерстві управлінням міжнародного співробітництва та протоколу, його весь час називали наступником Чміль, так воно і вийшло, бо «державний чиновник — є державний чиновник: дали доручення — виконуй». При цьому Тимофій Григорович у міністерстві ще курирує питання міжнародного співробітництва та зарубіжних зв'язків, культури етносів України та української діаспори.