Начальник кіно

31.03.2004
Начальник кіно

      Простіше сказати, що кіно в Україні закінчилося в ХХ столітті, що сучасне — слабке і недолуге, пенсіонери вже не можуть, а молоді ще не вміють знiмати кiно, і піти в наворочений кінотеатр «Україна» на американську ліричну комедію. Що більшість і робить. Але є в державі люди, яким платять гроші за те, щоб вони, попри все, на згарищі, в умовах ніякої державної культурної доктрини розвивали кіно. До 2003 року 7 років поспіль кіногалуззю в Міністерстві культури і мистецтв керувала Ганна Павлівна Чміль, її апетитно «з'їла» група товаришів-кінематографістів, на її місце прийшов кандидат мистецтвознавства з дипломом режисера кіно і телебачення КДІТМ ім. Карпенка-Карого, із знаним у кінематографічних колах прізвищем — Тимофій Кохан. Тимофій Григорович каже, що поки він керував у цьому ж Міністерстві управлінням міжнародного співробітництва та протоколу, його весь час називали наступником Чміль, так воно і вийшло, бо «державний чиновник — є державний чиновник: дали доручення — виконуй». При цьому Тимофій Григорович у міністерстві ще курирує питання міжнародного співробітництва та зарубіжних зв'язків, культури етносів України та української діаспори.

      Заступник міністра культури з питань кінематографії зізнався, що в його домашній відеотеці є й бойовики, і класика, і сучасна класика, а останній фільм, від якого він отримав неймовірну насолоду і як кінематографіст, і як глядач, — «Нашестя варварів» Дені Аркана. Купив касету та й подивився вдома, бо для походу в кінотеатр часу хронічно не вистачає.

      Пан Кохан не перестає дивуватися, що в регіонах майже немає інформації про реальний стан справ у столиці: чи правда, питають у зама на виїзді, що кіностудію Довженка купили німці, що на її місці вже супермаркет? «А скільки інтерв'ю ви дали, Тимофію Григоровичу журналістам?» — поцікавилася я. «Про кіно? І не знаю, не люблять мене чомусь журналісти». Отже, «УМ» спробувала заповнити вакуум офіційної інформації і дізнатися, в якому напрямі тепер рухається вітчизняний кінопроцес.

Календарно- постановочний план — Бiблiя для кiноманiв

      — Тимофію Григоровичу, недавно ви збирали кінодіячів і готували свої пропозиції, вимоги, побажання, які міністр культури має представити Прем'єр-міністру. Через те що в українському кінематографі склалася непроста ситуація взаємного непорозуміння і роздратування, чи дійшли ви до якоїсь спільної думки і що будете просити у Віктора Януковича?

       Зустрiч мiнiстра культури Юрiя Петровича Богуцького з кiнематографiстами тривала понад три години і проходила на диво спокійно. Ну, ви розумієте, творчі люди є творчі люди. Через об'єктивнi чи суб'єктивнi причини основний загал наших кіномитців випав із культурного процесу України. Це пов'язано в першу чергу з економічною ситуацією в країні. При всій повазі до інших видів мистецтва кіно — це складний виробничий процес, за часів Радянського Союзу у процесі кіновиробництва були задiянi понад 60 спеціальностей. Не хочеться порівнювати кіно із заводом, але виготовлення однієї картини — це повний технологічний процес: від креслення, деталей до ОТК. Коли почалися економічні негаразди, кіно отримало найбільший удар. Зараз ситуація трошки стабілізувалася — у 2003 році вперше ті невеликі кошти, які кинули на кіно, були профінансовані в повному обсязі.

      Одне з найголовніших питань, які треба вирішити на рівні держави, — це законодавство. Я зараз не буду коментувати ті закони, які були прийняті, у мене теж є свої зауваження до програми розвитку кіно. Але коли починаються крики, я кажу: шановні панове кінематографісти, ви ж самі це візували. Уже рік у Верховній Раді лежить непоганий закон про 5 відсотків, які мають давати бізнесмени від показу іноземних фільмів у кінотеатрах, від відеопрокату, від СD на розвиток національного кінематографа.

      — Ще закон про меценатство.

      — Теоретично так. Але на сьогоднішній момент найбільший наш меценат — це держава.

      — Держава має виступати хоча б гарантом.

      — Тут теж цікаво. От усі кажуть: продюсерська система. Я двома руками за продюсерську систему, але хтось має нести відповідальність. Бо в нас дають кошти, знімає митець кіно, але потім це кіно виявляється нікому не потрібним, крім нього самого. Що робити? Я, звичайно, можу зібрати декілька критиків і сказати: ви не розумієте, це не просто геніально, це надгеніально, і тільки через 100 років ви осягнете, який це шедевр. Але ж є ще глядачі, які скажуть, що це не те, на що вони очiкували. Тоді режисер каже: це творча невдача. Так не можна. Розійшлися думки стосовно доцільності чи недоцільності ради з кінематографії, тут хотіли, щоб була позиція Спілки і кінематографістів. У даному випадку ми домовилися, що розглянемо конкретні пропозиції і вже з відпрацьованою спільною думкою Юрій Петрович піде до Прем'єра.

      — Ви сказали про фінансову стабільність, вона реально «замаячила» на кіногоризонті, адже минулого року кінематографісти писали листи Президенту, Прем'єру, Голові ВР, бо фінансування припинилося на 3 місяці?

      — У минулому році, я вже казав, усі передбачені державою кошти були перераховані. В цьому році  (тут дерева немає, буду стукати по ДСП) станом на березень той ліміт, який у нас є, теж поки що виконується нормально. Я свідомий того, що кіношний бюджет, який дають зараз на рік, — це дві потужні картини, як-от у нас кажуть, «наче у Москві». Чомусь далі Москви ми не бачимо. Давайте ще говорити, що «в Москве всегда было хорошо», у Москві завжди були апельсини, «Мосфільм», і тоді порівнювати з кіностудією Довженка не можна було — це абсолютно різні студії і за рівнем технічного обладнання, і за базисом. Столиця була столицею, туди йшло все найкраще, держзамовленням керували вони, фільми приймали і категорії давали вони, основна худрада була там, а не тут.

      Стабільне фінансування дає нам можливість робити надзвичайно важливу річ — планування. Календарно-постановочний план завжди був біблією кіношників. Це була діаграма життя картини, знімальних днів для артистів, що дуже важливо. Це зараз гонорар один, а раніше за кожний знімальний день платили окремо, і тому другі режисери намагалися тим акторам, яких вони дуже любили, знайти один-два зайві знімальні дні. Народний артист СРСР, правда, тоді їх було не дуже багато, мав ставку 56 карбованців на день...

      У нас була установка: все погано, українське кіно гине, повний занепад. Давайте відверто, якщо чиновник високого рангу весь час чує, що десь погано, а у нас проблем вистачає в усіх галузях, що він подумає? Якщо погано, хай уже валиться, щоб тільки не морочили голову. І ми не могли, чесно кажучи, похвалитися якимись здобутками останнім часом, які б привернули увагу, скажімо, Міністерства фінансів. Я говорив зi своїми колегами у «грошових» міністерствах, вони кажуть: так, ну  добре, а що ви зробили? Під що вам давати гроші? Тоді починаєш розповідати, що державне замовлення в кіно не може приносити прибутки, ну немає в європейській практиці такого, кіно неприбуткове. Я розмовляв із міністром культури Польщі, він надсучасна людина, молода, і два рази в уряді Польщі, ще до міністерського крісла, займався проблемами кіно. Він каже: те, що робить держава, вона не має з цього отримувати прибуток, вона на те налаштована, щоб розвивати, давати можливість творити.

      — Але колишнiй мiнiстр культури РФ Михайло Швидкой недавно сказав російському інформаційному агентству, що в минулому році російська культура почала приносити прибутки.

      — Культура буде приносити те, що в неї вкладатимуть. Нам не треба винаходити велосипед, усе вже придумано до нас. Кому заважали школи естетичного виховання? Вони є зараз, але держава не взмозі їх утримувати в повному обсязі, тому вони платні. Потім, згадайте, були кінолекції, кінопокази в школах, дітей привчали до культури. Я не за те, щоб вони дивилися зранку до вечора тільки українське кіно. До речі, ми не робимо ще й вікового аналізу, не робимо поправку на час.

      Але люди повертаються в кінотеатри. У нас практично немає європейського кіно, це правда, іде американське. Але це скрізь так. І це байки, що вся Франція дивиться французьке кіно, були ми у Франції, усе це ми знаємо. І не треба казати, що Голлівуд — це тільки погане. Я думаю, що «Хрещений батько» — це не так погано.

Фестивальний фільм має щось із фестивалів привозити

      — Опоненти Ганни Павлівни Чміль «били» її за те, що вона зробила ставку на авторське, фестивальне кіно, казали, що потрiбнi масові картини, прокатні, глядацькі. Якому кіно ви віддаєте перевагу?

      — Що таке фестивальне кіно? Є авторське кіно, воно починалося з французької «нової хвилі», і той же Трюффо знімав і авторське кіно, і детективи. Чарлі Чаплін, між іншим, — це теж авторське кіно. Я пішов іншим шляхом: «больше песен, хороших и разных». Хоч у мене буде мільйон опонентів, але я все ж таки запущу Андрія Жолдака у цьому році, і я думаю, що це буде експериментальний фільм. Буде фестивальний — ну слава Богу, фестивальний фільм має щось із фестивалів привозити. Фільм Степана Коваля «Йшов трамвай дев'ятий номер» — це не фестивальне кіно, це просто хороша, добра історія. А ті фільми, які ми називали фестивальними, щось я не пригадую, щоб вони привезли хоч один приз із фестивалів. У цьому році ми запускаємо «Татарський триптих» Олександра Муратова за оповіданнями Коцюбинського, який фінансує держава. Мені вже починають дещо закидати з цього приводу, але  я вважаю, ми маємо зробити цей фільм для кримськотатарського народу і для нас самих, і ніхто не переконає мене в протилежному. Ви не думайте, що кримські татари — це тільки ті, що сидять у Криму, бідненькі. Це потужна нація з дуже сильною культурою.  Улітку запускається Олесь Янчук із фільмом «Владика Андрій» про Андрія Шептицького. Мені дуже імпонує Янчук як режисер і як продюсер, це та людина, яка замість того, щоб плакати, працює. У Янчука — 60 відсотків державного фінансування, 40 відсотків дає Конгресовий комітет українців Америки, це дуже велика сума. Із цікавих повнометражних проектів ще буде дитяча казка «Як Мелана долю шукала», яку зніматиме Юрій Одинокий.

      У цьому році будемо відновлювати роботу творчого об'єднання «Дебют», чотири дебюти запустимо на кіностудії імені Довженка, на «Анімафільмі», два дебюти  — в Кінематеці і два — на Одеській кіностудії, щоб на цю «Молодість» ми хоч щось представили. Причому два дебюти — на Довженка, на Одеській кіностудії — будуть повнометражні.

      Я намагаюся максимально залучити позабюджетні кошти. Про проект Янчука я вже казав, ще будуть дві спільні телесеріали з «1+1» — чотирисерійний телевізійний фільм Андрія Дончика і двосерійний фільм Галі Шигаєвої — тепла, романтична історія до Різдва. І нічого страшного в цьому немає, тому що телефільми на сьогоднішній день — це найкращий спосіб показати, що є українське кіно, є марка кіностудії Довженка, є Міністерство культури, є наші актори і режисери.

Нові «мітли» на Одеській і кіностудії iм. Довженка

      — Прокоментуйте постфактум історію з Одеською кіностудією (нагадаю, що наприкінці 2003 року співробітники Одеської кіностудії протестували проти призначення нового директора. — Авт.).

      — Наскільки я знаю, «протестанти» ввійшли в комісію з розгляду наболілих питань кіностудії. Принаймні там іде робота. Не може так бути, щоб усі були задоволені, завжди є революціонер, якого щось не влаштовує. Я знаю що багатьох не влаштовує те, що Кохан тут. Повірте мені, якщо завтра тут буде хтось інший, проблеми залишаться ті самі. У кожного свій підхід, тому дуже складно знайти якусь золоту середину, митець тільки тоді й митець, коли він протестує, це його спосіб життя. Уявіть собi Леся Подерв'янського, який би ходив у краватці строєм або зранку до вечора сидів би у цьому кріслі. На Одеській кіностудії не все так тихо і гладко, там є питання. Є люди, яких не задовольняє директор, але я завжди кажу: хай людина зробить хоч щось, будемо судити її по справах. І якщо не вистачає в нас розуму, то, може, є ще над нами хтось розумніший — виправлять ситуацію. Але поки студія працює, картини будуть запускатися, нова директорка шукає гроші. Людина має десь себе проявити. Як той-таки Віктор Приходько.

      — До речі, про Приходька...

      — Він прийшов, коли студія гинула, і це всі визнають. Він прийшов із телебачення, специфіка якого вимагає дуже швидкої реакції і певної агресії. Приходько почав активно за все братися, а тут, знаєте, як старі колеса — вони скриплять. Починають про цю випивку казати. Ну не в випивці діло, це анекдот. Таке враження, що вся студія п'яна лежала, чи вся студія так переживає, що їм не дають випити сто грам, але все одно: як це так? Це виробництво, і чомусь кажуть, що кіношники без алкоголю не можуть кіно знімати. Брехня, завжди на майданчику режисер із директором боролися, щоб не пили, і кіношники менше пили, ніж інші люди мистецтва — не будемо називати галузі. І коли кажуть, що кіношники приїжджали на зйомки, як якась банда Махна, то це неправда, мене це завжди дратує й ображає. Але, дійсно, Приходько — нова людина, він прийшов з іншого світу, і дії його надактивні. Теоретично він усе робить правильно.

      — Тобто ви його підтримуєте?

      — Поки підтримую, бо поганого він нічого не зробив.

      — Проте він устиг нажити ворогів і в Спілці кінематографістів, і на студії. І головні звинувачення — ви їх, напевне, теж знаєте — що Приходько хоче переобладнати кіностудію для того, щоб знімати тут телесеріали, причому російські, і взагалі він — людина Сивковича і хоче кіностудію підім'яти під нього.

      — Якщо керуватися всім оцим негативом, тоді треба взагалі не довіряти Приходьку, все забороняти. Зараз телесеріали і для виробництва, і для тих, хто їх пригріє, — це вже бізнес. Я не здивуюся, якщо завтра ці телесеріали розвернуться, проiгнорують кіностудію Довженка, Одеську, Міністерство культури і підуть собі. Не так складно сьогодні поставити 4-5 павільйонів, де зніматимуть  телесеріали, люди з кіностудії підуть туди, бо там гроші платять, і все буде нормально. А ми будемо сидіти, чекати і казати, що хтось там поганий нам не дає грошей. Треба дивитися реально: в тому обсязі, в якому сьогодні потрібні кошти на запуск фільмів, на переобладнання, держава не в змозі профінансувати. Завдяки тому, що я запустив два проекти спільно з «1+1», у мене вивільнилися кошти, які я можу дати на дебют. Чим це погано? Кому це заважає? Проте я знаю, що даю кошти на телесеріал, і там немає проблем ні з працівниками, ні з планом, ні з технікою, і в мене на середину і на кінець року буде два українські проекти. Хто бачив цих людей, які купують чи вже викупили павільйони студiї Довженка? Зрозумійте, що Приходько — це не якийсь удільний князьок, який наробив хтозна-що на кіностудії, а ми завтра прокинемось і побачимо, що студія вже під прапором Російської Федерації, білорусів чи узбеків.

      — Віктор Приходько з минулої осені працює директором кіностудії ім. Довженка. Які ви можете відзначити перші подвижки, перші кроки, успіхи?

      — Позитивні кроки — тільки те, що він дуже жорстко почав розбиратися з орендарями, бо, вибачайте, з 90 орендарів студії — тiльки 3-4 більш-менш мають відношення до кіно. «Фільмотехніка», тут питань нема, — це потужна організація, яка працює, і слава Богу, телеканали теж там давно сидять, на сьогоднішній день вони не заважають. Коли буде стояти черга зі знімальних груп, тоді подивимось. Принаймні він бореться зараз із зупинкою будівництва на кіностудії Довженка житлових будинків. Багато говорили, але тільки Приходько подав звернення в КМДА про перейменування метро з «Шулявської» на «Олександра Довженка». Це трошки, але головне, що він почав розбурхувати. Хай будуть опоненти, але в суперечці народжується істина. Складно, люди не звикли — хтось там трошки працює, хтось узагалі не ходить на студію, хтось приходить випити чашку кави. Сказати б, що за 2-3 місяці з того часу, як працює Приходько, все змінилося і стало просто супер? Ні, я цього не бачу. Поки у мене суцільні проблеми, бо всі приходять, скаржаться, пишуть листи.

      — Коли ви прийшли на цю посаду, казали, що Кохан займається міжнародним відділом Міністерства, а на кіно він прийшов тимчасово. Якщо ви займаєтеся обома галузями, де копродукція з іноземними державами?

      — У нас буде копродукція з росіянами. Але це при умові, якщо не казатимуть, що я прийшов тимчасово. Бо варто мені було поїхати на два дні у відрядження, як пiшли чутки, що Кохана звільнили з посади заступника міністра по кіно.

      — Чому ж ви не користуєтеся своїм службовим становищем «міжнародника» у Мінкульті, щоб лобіювати інтереси кіно в напрямi копродукції?

      — Проштовхуємо потихеньку. Можна багато і красиво говорити, але краще показати, що ти зробив. Дайте трошки часу — ви побачите. Звичайно, я вже використовую своє «міжнародне становище» в інтересах українського кіно і буду використовувати.

      — У світі всі галузеві проблеми вирішують через лобістів. Поки що я чула розмови про лобістів тільки у книговидавців, чому б кінематографістам не створити своє лобі в парламенті?

      — Бачте, щоб працювати з грошовими міністерствами, треба їм щось показувати. Не дадуть під Кохана гроші, за те, що він такий хороший. У нас іде нормальна співпраця, у нас непогані відносини з деякими нашими депутатами від культури. Але не вони мають за нас думати, ми повиннi дати їм чітку програму і сказати: Лесю Степановичу, чи Павле Миколайовичу,  чи Іване Ярославовичу, оце ми вам даємо, просувайте, будь ласка. Але ж у них там теж вистачає, а ми ще й собі — ну, зробіть за нас...