Альтернатива Сухіна

      Він обіцяє через три-п'ять років зробити Україну енергетично незалежною державою. Він вірить у те, що мала енергетика порятує країну.

      Такі люди незручні. Декому, можливо, просто неприємно чути про можливі енергетичні кризи, зношеність обладнання теплоелектростанцій і обтяжливість витрат на російський газ. На доповідні записки цього автора у вищих інстанціях вже не реагують. А втім цей чоловік оголосив про створення  відкритого акціонерного товариства, яке має на меті акумулювати кредитні кошти під його винахід і  побудувати в країні мережу теплових електростанцій.

      Ідеться про  кандидата технічних наук, керівника спеціального конструкторського бюро, яке запатентувало унікальну технологію виробництва синтетичного газу, Євгена Сухіна. Він є президентом закритого акціонерного товариства «Енерготрансінвест». А до того було «ходіння  у владу», де Євген Сухін побував на досить високих щаблях — обіймав посаду першого заступника голови Держкомнафтогазу України, очолював НАК «Нафтогаз України», керував компанією «Ітера Україна». З певного часу ця людина  відмовилася займати будь-які офіційні посади в урядовому менеджменті і зголошується винятково на громадські  пости. На останніх Євгена Сухіна терплять, цінуючи його альтернативну думку.  Він є віце-президентом Української спілки промисловців і підприємців з питань паливно-енергетичного комплексу і членом Ради підприємців при Кабінеті Міністрів.

      Утім для бізнесової розкрутки цього виявилося замало. Принаймні на теренах України. А от за кордоном  установку Сухіна  готові викупити. В Австралії, зокрема. Але першість у впровадженні його розробок повинна належати Україні, вважає керівник СКБ. Тим більше що  вдалося пустити корінці своєї справи на рідних теренах. Це сталося завдяки підтримці місцевих органів самоврядування. Там він знайшов розуміння, що й не дивно, адже на прикладі малих і великих котелень показав, як можна з відходів мати щось. А це «щось» у масштабах району  вимірюється у відчутних сумах. Місцеві бюджети завдяки газосинтезуючим міні-станціям Сухіна економлять купу грошей. За іншого розкладу з київським винахідником у глибинці ніхто б не розмовляв.

      Дискомфорт створює підприємство Сухіна  й законодавцям. Уся практика його діяльності  красномовно засвідчує, що Закон України «Про енергозбереження» практично нічого не дає. Тобто він страшенно застарiлий. Хочеш — займайся енергозбереженням, хочеш — ні. Ніхто не засудить. Не те, що в Австралії, де кожного виробника зобов'язують виробляти 2 відсотки  електроенергії, якою він користується, з нетрадиційних джерел. А якщо ні — то принаймні купувати таку енергію в іншої фірми, інвестуючи  це  виробництво. Таким чином у тамтешніх Кулібіних узагалі не виникає ніяких проблем з оборотними коштами. Ще краще з цим справи в Австрії, де 26 відсотків електроенергії виробляють із біомаси, причому держава компенсує 40 відсотків витрат генеруючим станціям.

      Звичайно, в кожного з нас є певне уявлення про можливості малої енергетики. Пригадуєте? Енергія вітру, сонця, води...Утім після знайомства з Євгеном Сухіним це уявлення  кардинально змінюється на користь такого виду поновлювального джерела енергії, як біомаса. Пан Сухін вважає, що коли йому вдасться «перехрестити» у свою віру більшість українських енергетиків, то в людей узагалі зміниться менталітет. Справа в тім, що вітрова та інші нетрадиційні види енергії є  лише частковим вирішенням проблеми, пояснює він. А от енергія біомаси, судячи з його слів, є безконечною і безмежною, як саме життя, ще й у початковій фазі майже нічого не коштує. СКБ Сухіна виходить із того, що енергетичний еквівалент відновлюваних джерел в Україні дорівнює енергії шестидесяти Київських ГРЕС, які працюють на повну потужність цілий рік.

      Що ж до самої установки, то вона недорога в порівнянні із закордонними аналогами — 200-250 тисяч доларів, і виготовити її може будь-який  машинобудівний завод. На відміну від імпортних установок ця працює при нормальному атмосферному тиску. Уявіть: на одному кінці виробничого конвеєра —  органічні відходи, на «виході» —  кіловати електроенергії, гігакалорії та рідкі вуглеводні  у вигляді дизельного палива, бензину (цю продукцію вже отримано завдяки установці СКБ Сухіна). Біомаси завжди достатньо, а при потребі її можна виростити, як це роблять, скажімо, в Австрії. Кожний регіон України має свою вже готову базу: у Придніпров'ї та  Прикарпатті — родовища бурого вугілля, на Поліссі — відходи деревини, торф, у південних областях — лушпиння, солома, відходи тваринництва, на Донбасі — шлами. І скрізь є побутові відходи життєдіяльності людини.

      Найбільший попит виявився на гігакалорії, вироблені з біомаси. На них і повелося Шаргородське райвно, що на Вінниччині. Там уже другий опалювальний сезон працюють установки Сухіна, виготовлені на заводі «Агромаш». Вони виробляють тепло для сімох шкіл, сировиною служить тирса з місцевої лісопильні. Нічого не довелося переобладнувати — агрегати просто підключили до існуючої системи опалення, після чого температура в класах піднялася з 14 до 20 градусів тепла. А водночас зекономили вугілля, зменшили штат працівників котелень і позбулися проблеми вивезення шлаку (від тонни спаленої тирси  всього 50 кілограмів відходів). Облвно тепер, при підтримці облради, планує встановити такі газосинтезуючі міні-станції в десятках інших шкіл області.

      Інженерно-конструкторська думка сягнула далі — тепер ідеться про забезпечення власною електроенергією цілого підприємства. Євген Сухін звернув увагу на найбільш енергомістке підприємство Київщини — станцію аерації у Бортничах. Вона споживає 450 тисяч кіловат-годин електроенергії на добу. Станція очищує стічні каналізаційні води, що надходять з усього Києва. Поки що СКБ Сухіна змонтувало у Бортничах установку, яка виробляє дешеве тепло з твердих органічних відходів, які залишаються після очищення каналізаційних стоків. Далі мають намір встановити тут невеличку газодизельну електростанцію потужністю 20 мегават-годин. Таким чином, Бортницьку аераційну станцію забезпечать електроенергією власного виробництва.