Космос і мікрокосм

09.10.2009

«Помаранчева» революція на київському Майдані певною мірою сприяла переоцінці персони столичного голови. Мало–помалу склався міф про те, що київський правитель (ким би він не був) мав реальну можливість впливати на події. Омельченко, мовляв, був «хорошим» і повівся мудро, бо вже не намагався «навести лад» у той спосіб, у який він робив це в 2001–му — під час «України без Кучми». Я суджу про цей міф із запитань, які колеги з інших видань ставлять експертам: як проявить себе Черновецький у випадку, якщо в столиці після президентських виборів почнеться друга революція? На чиєму він тоді буде боці? Відповідаю замість політологів: на своєму. Безумовно, кандидати в президенти це прекрасно розуміють. Але все одно заграватимуть із Черновецьким, бо київський плацдарм є для них надзвичайно важливим, а Черновецький його диригент. Тішить те, що, на думку опитаних «Україною молодою» коментаторів, після виборів Льоні–«Космосу» буде непереливки: переможець і переможені в той чи інший спосіб поквитаються з ним за подвійну чи навіть потрійну гру.

 

Батьківщина мух і слона

Погано, що Київ не виростив політиків регіонального рівня, які були б бодай трохи впізнаваними. З депутатів Київради обиватель знає хіба що Віталія Кличка — та й то не завдяки політичній роботі. Решта зі 119 осіб (при всій моїй повазі до декого з них) є потоком облич та імен, які ні про що не говорять середньостатистичному городянину. На цьому сірому тлі постать Черновецького набуває рис хай і негативного, але героя. Чи принаймні персони, на яку треба зважати.

Тож усе, що відбувається і відбуватиметься у місті (до, під час чи після президентських перегонів), автоматично пов’язуватиметься з Леонідом Черновецьким. З людиною, в якої начисто відсутній модний нині додаток — харизма, а розум та інтелект замінює у кращому випадку містечкова хитрість. Протиставити Черновецькому фактично нікого, адже столичні діячі ще не доросли до того, аби впливати не те що на велику, а бодай на київську політику.

«Політика міста робиться не у Київраді, а у трикутнику «Черновецький — Партія регіонів — Блок Юлії Тимошенко», — зазначає в коментарях «УМ» директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. — Можливо, є ще додатковий кут — Президент… Але Київрада не є чинником впливу. Вона — це структура, яка займається перерозподілом коштів та легітимізацією рішень, прийнятих кулуарно». «Київраду більше цікавить бізнес. Більшість депутатів у велику політику не лізе. Хіба що можуть дозволити собою покористуватися», — повторює колегу очільник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Думку щодо бізнес–орієнтації столичних депутатів підхоплює і директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв. «Вони зосереджуються на окремих питаннях — галузевих, бюджетних. Тому й опиняються у різних політичних «солянках». А закріпити за собою статус лідерів громади київські політики так і не змогли». У тому, що депутати «бовтаються» в окремих «солянках», чи то пак укладають один з одним ситуативні союзи в залежності від того, яке питання треба «розрулити», керівник соціологічної фірми «Український барометр» Віктор Небоженко винуватить законодавство.

«Київрада — це взагалі вкрай неприємна річ, — обурюється він. — Вона мала б бути прикладом для інших міст. Але якщо вимкнути звук і прибрати антураж, то різниці між трансляцією з Харківської, Львівської та Київської радами нема. Столична рада у нас більш провінційна, ніж ради інших міст. І це вже проблема парламенту — що нам робити з Київрадою та законом про столицю». Утім, додає Небоженко, Верховна Рада України сама подає настільки поганий приклад, що органи місцевого врядування мимоволі наслідують її байдикування, лобізм та вкрай низьку культуру.

Отже, за умов, коли регіональна еліта знаходиться у зародковому стані, одному з її представників не складно вибитися в удавані лідери. Хай навіть його моральні якості не кращі за характеристики колег. Саме у такий спосіб вага Леоніда Черновецького набрала розмірів його уявного друга — «слона Васі».

Кум королю, кум королеві

Отже, саме з Черновецьким матимуть справу кандидати в президенти України. Усі опитані нами експерти солідарні в тому, що нині для столичного голови настає золотий час. На період кампанії він матиме імунітет: ніхто більше не порушуватиме питання про відсторонення Черновецького з посади мера. По–перше, кандидатам не до цього, а по–друге, дружба з Черновецьким стає нагальною потребою. «Він потрібен політичним силам для підстраховки — щоб не пішов підтримувати конкурента», — зауважує Карасьов. І тут же додає, що Черновецький таки піде до конкурентів. «Він буде гратися з усіма, бо потрібен усім. Відкрито він підтримає будь–кого, хоча насправді підтримуватиме всіх або тільки тих, хто реально може претендувати на посаду Президента».

На сьогодні Черновецький підтримує Януковича. Подейкують, що виборчу кампанію лідера «регіоналів» доручили команді Черновецького, перед якою навіть поставлено конкретну вимогу: набрати у Києві не менше 30 відсотків голосів. Тобто стільки, скільки Черновецький отримав на виборах мера. «Янукович — його гарантія на майбутнє. Хоча була інформація і про співпрацю з Яценюком та Ющенком. Але основна увага приділена Януковичу», — каже Володимир Фесенко.

А от Андрій Єрмолаєв вважає, що мер Києва буде «демонструвати свою рівновіддаленість. Черновецький грає на меркантильних настроях консервативних киян. Використовує свій імідж самостійного київського політика. Ні з ким не підтримує тісних стосунків. Має критичну налаштованість щодо уряду, демонструє дистанційованість від Президента. Чекати відвертої кампанії на користь якогось кандидата немає сенсу. Але непублічна підтримка може бути надана широкому спектру гравців».

Під «критичною налаштованістю щодо уряду» Єрмолаєв має на увазі постійне розігрування Черновецьким бюджетної карти. Вимогу повернути в бюджет столиці «вкрадені у міста» 7,4 мільярда гривень, які перейшли в державну скарбницю, постійно педалюють також київські «регіонали», тож у цьому прийоми Черновецького та Януковича збігаються. Хоча як би ми не оцінювали зараз дії уряду, справедливості заради слід зазначити, що Тимошенко нічого у киян не крала. Такі відрахування передбачені законодавством, а розмір їх є прямо пропорційним до розміру дохідної частини київського бюджету. Тож думати слід було Черновецькому — згадаємо, як, говорячи про бюджет–2009, він розкидався цілковито ідіотськими цифрами, обіцяючи дохідну частину мало чи не у 50 мільярдів.

Утім складно було не помітити, наскільки змінилась останнім часом риторика Черновецького щодо Тимошенко. Тепер мер віддає належне її політичним якостям, а також жіночим принадам. До речі, наприкінці вересня Тимошенко вперше провела разом із Черновецьким спільну робочу нараду, а також побувала в Феофанії — на будівництві Центру радіохірургії. Прем’єр–міністр навіть пообіцяла виділити 70 мільйонів гривень на завершення першої черги цього закладу.

«Публічного союзу Черновецького та Тимошенко не буде, — переконаний Володимир Фесенко. — Хоча не секрет, що у фракції Тимошенко в Київраді є прихильники «конструктивної співпраці» з блоком Черновецького, що також сприяє встановленню контактів». Водночас експерти зазначають, що «президентська кампанія — це останні спокійні хвилини для Черновецького. Після виборів переможець і переможений не пробачать йому подвійної гри — і на Януковича, і на Тимошенко. Тому перше, чим займеться переможець, це видавлюванням Черновецького з посади мера», — переконаний Віктор Небоженко.

В Багдаді все спокійно?

Насолодитися відносним благополуччям може і Київ. Це також останні «мирні» місяці у столиці. Після обрання глави держави, коли вся президентська рать не буде вже зацікавлена ані в Черновецькому, ані в тому, щоб виглядати комільфо в очах столичних виборців, на наші бідні голови може впасти чергова порція неприємностей. У першу чергу — тарифних, а також комунально–житлових. Знову виходитимуть із ладу труби та каналізації, знову ЖЕКи вигадуватимуть нові платні послуги... Зміни можливі тільки в тому випадку, якщо переможець, як пророкує Небоженко, «вичавить» Черновецького з Києва. Гіпотетично парламент може знову проголосувати за дострокові вибори до Київради та переобрання мера.

А поки що кандидатам у президенти «не вигідно доводити столицю до кризи», зауважує Фесенко. Власне в першу чергу це стосується Юлії Володимирівни, адже саме в її руках і знамениті сім з половиною мільярдів, і інші чинники впливу. «Зараз усі політичні гравці дбатимуть про Київ, щоб київська «площадка» не була для них ворожою», — говорить політолог. А що далі — час покаже. Ясно тільки одне — другого Майдану не буде, додає він. Якщо тільки під «Майданом» розуміти той колосальний порив, емоційне піднесення і щирість намірів багатьох тисяч людей, які брали участь у Помаранчевій революції.

Що ж до суто політичних дійств у центрі Києва, то якраз вони проходитимуть обов’язково. Ба навіть більше: претенденти ще й битимуться за кожний клаптик асфальту, де можна поставити агітаційний намет чи увіткнути мікрофон. І тут Черновецький може стати в нагоді — коли кандидат Ікс та кандидат Ігрек сперечатимуться за дозвіл на проведення масових акцій — роль рефері виявиться дуже актуальною. Тож Черновецький, який звик мати зиск з усього (і навіть зі смерті киян, підвищуючи для них вартість ритуальних послуг), скористається нагодою і заробить ще й на цьому.

Єдине ж, що може спровокувати якщо не Майдан–2004, то бодай його прообраз, це «ситуація з погіршенням житлово–комунальних послуг. Якщо київська влада допустить холодні квартири і перебої з водою — це серйозно схвилює місто», — говорить Андрій Єрмолаєв. «Майдан як національну подію я виключаю, але промахи місцевої влади можуть спровокувати акції протесту», — додає він.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>