Змова за стінкою

30.09.2009
Змова за стінкою

Ажіотаж на вулиці Кутузова вчора був даремним. (Фото Івана ЛЮБИША-КІРДЕЯ.)

Скандальний продаж Одеського припортового заводу закінчився нічим. Намагання Прем’єра продати завод усупереч усім можливим перепонам — указу Президента, рішенню судів — та вкрай несподівана розв’язка цієї історії породили дуже багато запитань.

 

Під прикриттям суду

...Протестувальники з білими і державними прапорами, яким тільки охорона завадила підійти впритул до будівлі Фонду держмайна, розташованої на вулиці Кутузова — через стінку з одним зі штабів БЮТ, вигукували: «Одесити не пробачать продажу ОПЗ!» Торги ще не починалися, а присутні були щиро переконані, що підприємство намагаються продати «не тому» інвестору і не «за ті» гроші.

Натомість у залі, де проходив аукціон, панував діловий спокій: в.о. голови ФДМУ Дмитро Парфененко звернувся із пафосною промовою до присутніх. «Опоненти зробили все, щоб відштовхнути інвесторів, щоб чесна приватизація не відбулася. Водночас уряд і ФДМ зробили все, щоб розчистити це поле... і провести чесні торги», — сказав він. За словами Парфененка, уряд обрав просто–таки ідеальний час, аби передати флагман хімічної промисловості у приватні руки. У руках у Парфененка був єдиний козир, який мав Кабмін: лист із Конституційного Суду, у якому говорилося, що судді відмовили у порушенні справи за поданням глави держави. Натомість рішення двох інших судів виконувач обов’язків головного приватизатора держави вирішив просто зігнорувати — мовляв, вони не завадять запланованому дійству.

Натомість член конкурсної комісії, представник президентського секретаріату Євген Капінос, висунув новий аргумент — проведення конкурсу неможливе, оскільки не існує відповідної постанови уряду! Після секундної розгубленості присутні звернулися до головуючого, представника ФДМУ Ігоря Білоцерківця. Але і цей представник урядової команди рішуче заявив, що такі нюанси справі не завадять, і ОПЗ продадуть, незважаючи ні на що.

Двоє на безцінь

Тим часом градус дискусії підвищувався. Президент Віктор Ющенко попередив Кабінет Міністрів про відповідальність за «всі згубні наслідки поспішної і незаконної приватизації Одеського припортового заводу». Про це на брифінгу заявила його прес–секретар Ірина Ванникова. Аргументи глави держави: заявлена стартова ціна конкурсу в 4 млрд. гривень «не витримує критики — адже ще рік тому за підприємство пропонували понад 2 млрд. доларів». При цьому Ванникова прозоро натякнула: так, всі ми розуміємо, що продають Припортовий, аби закрити дірки у бюджеті, але для цього, мовляв, існують інші, менш згубні для економіки держави методи.

Та потенційним покупцям було байдуже до цих гострих коментарів. Схоже, кожен із них грав свою гру: одночасно між собою та із ініціатором продажу, Прем’єр–міністром України. Власне кажучи, покупців було лише троє: компанія «Азот–Сервіс», пов’язана з російським «Сибуром» (афільована з «Газпромом»), компанія російського бізнесмена Костянтина Григоришина «Фрунзе–Флора», а також фірма «Нортіма», контрольована Ігорем Коломойським і Олександром Ярославським. «Азот–Сервіс» вважали безперечним фаворитом аукціону, одним з елементів домовленості між Юлією Тимошенко та її російським візаві Володимиром Путіним про сфери впливу тамтешнього капіталу в нашій державі. Не сумнівалася у такому сценарії і Банкова. Речниця глави держави навіть заявила: «Зрештою, найбільш вірогідним покупцем є компанія, афільована з «Газпромом» — фактично держпідприємством сусідньої країни. А це викликає запитання і щодо дотримання українського законодавства про приватизацію, і щодо міркувань національної безпеки».

Як Юля викручувалася

Але коли ліцитатор підняв свій молоток, з’ясувалося, що присутні стали свідками зов­сім іншого сценарію. Переможцем, після нетривалих торгів, стала «Нортіма» — дітище Ігоря Коломойського, який у різні періоди був то партнером, то завзятим опонентом Леді Ю. Суперники відмовилися конкурувати з переможцем на цифрі 5 млрд. грн. Сума була, звичайно ж, явно замалою як для такого підприємства — експерти оцінювали, що навіть у час кризи ОПЗ продадуть щонайменше за 8—10 мільярдів.

«Молодець Юля, — прокоментував один із знавців чиновницьких схем. — А решту «роздерибанить» навпіл!».

Проте невдовзі трапилася подія, яка могла означати одне з двох: або Припортовий і справді готували для «Газпрому», або високі чиновники не домовилися з бізнесменами про «відкат». Комісія ФДМУ не визнала результатів конкурсу. Втім існує й третя версія: Юлія Володимирівна розуміла, що приватизації не буде, адже кожен переможець автоматично загрузав на тривалий час у судах. Але й відмовитися від власної ідеї — аби не виглядати слабкою — вона не могла. Таким чином, придумала доволі дивний компроміс.

Власне, обмін думками у дорадчій кімнаті після закінчення торгів зазвичай є формальним процесом: комісія офіційно затверджує переможця. Але не цього разу! Втомлений Ігор Білоцерківець повідомив: у дорадчій кімнаті лунали висловлювання представників підприємства, що результати конкурсу «не є адекватними стану підприємства і розвитку ринку, на якому діє підприємство». Іншими словами, ініціатори конкурсу повторили застереження, які до початку торгів висловлювали їхні опоненти.

Пан Парфененко зробив ще одне сенсаційне повідомлення: «У поведінці покупців прослідковувалися елементи змови». «На тлі ажіотажу, тиску, окремих думок результати конкурсу неадекватні. Покупці побоялися вкладати гроші, побоялися торгуватися», — в. о. голови ФДМУ фактично заперечив те, що він говорив до початку аукціону. Згодом Парфененко додав, що адекватною ціною за ОПЗ є 8–9 млрд. грн., а завод варто продавати тоді, коли буде «Єдина політична воля, єдине бачення процесів приватизації».

Представник президентського секретаріату Євген Капінос зберігав спокій. «Усе, що сьогодні відбулося, є нелегітимним», — прокоментував він.

Прем’єрка була, м’яко кажучи, невдоволена. Її версія подій значною мірою збігалася із висновком Парфененка. «Зараз у простому ефірі було видно, як відбувалася змова трьох запланованих учасників для того, щоб за безцінь купити Одеський припортовий завод. Я такого не дозволю зробити, — пристрасно звинувачувала вона і перевела мову на передвиборчу колію. — Уже приблизно десь через чотири з половиною місяця здатні будемо будувати країну, а не збіговисько кланів».

...Наступна спроба продати завод, як пояснили у ФДМУ, може трапитися не раніше наступного року.

 

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ
«Уряд ішов на злочин»

«Рішення судів, які не втратили чинність, мають виконуватись всіма фізичними та юридичними особами в Україні. В іншому випадку країну чекає анархія та кримінальний «бєспредєл», — написав у своєму блозі на сайті «Українська правда» економіст Борис Кушнірук. — Очевидно, що, здійснюючи проведення конкурсу всупереч судовому рішенню, керівництво уряду свідомо пішло на скоєння кримінального злочину, за яке хтось конкретно, враховуючи нещодавні заяви пані Тимошенко про рівність усіх перед законом, мав би понести кримінальну відповідальність. Я не знаю, які ще кримінальні злочини мають бути здійснені нинішнім главою уряду, щоб вона почала нести кримінальну відповідальність за це. Але схоже, що, поставивши під свій власний контроль діяльність Генеральної прокуратури, пані Тимошенко впевнена, що б вона не коїла, їй за це нічого не буде».