«Дядя Ваня» з Прорізної проти «Дяді Вані» з Подолу

30.03.2004
«Дядя Ваня» з Прорізної проти «Дяді Вані» з Подолу

Цi люди зробили «Дядю Ваню» на Подолi. («Прес-KIT».)

       «Из тени в свет перелетая», «Київська пектораль» цьогоріч призначила зустріч замість дев'ятнадцятої на 16:00. Міжнародний день театру припав на суботу, тож можна було дозволити такий несподівано ранній час для церемонії нагородження. Та й практичних позитивів у такому рішенні було предосить. По-перше, актори, які того вечора грали спектаклі, могли і «відпекторалити спокійно», і до театру свого встигнути. По-друге, актори, які в суботу ввечері мали вихідний, — та й не тільки актори, а й представники інших театральних професій — мали більше часу для неформального святкування, і ризик бігти за останньою електричкою метро помітно знижувався. 

      Але якщо хтось із організаторів планував у такий спосіб хоч якось протистояти традиції ігнорувати свято винуватцями торжества, то доводиться визнати, що, на жаль,  ця ідея у результаті обзавелася прикладкою «фікс». Як і в попередні роки, лауреатів, яким того вечора аплодували заочно, вистачало.

       Почали, як завжди, з офіціозу, найприємнішими моментами якого були — перепрошую авторів вітальних промов — кілька звань, грамот, відзнак і квартир. Ведучі Ольга Сумська та Олексій Богданович люб'язно запросили на сцену міністра культури Юрія Богуцького, голову СТД Леся Танюка та начальника управління культури Київської держадміністрації Олександра Биструшкіна. (Юрій Петрович та Олександр Павлович того вечора свої компліменти з приємністю продублювали ще й дипломами, годинниками та квадратними метрами, Лесь Степанович — така у нього «нематеріальна» посада — обмежився лише щирими словами і повідомленням про те, що напередодні Верховна Рада нарешті прийняла Закон «Про театр» ). Орденом княгині Ольги ІІ ступеня була нагороджена солістка Національної опери Світлана Добронравова, заслуженими артистами України стали Віталій Лінецький, Олег Стальчук, режисеру Петру Ільченку  присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України... Місто відзначило почесними грамотами худрука Молодого театру Станіслава Мойсеєва, художника Ярослава Нірода, подяками — «лівобережців» Олега Масленникова, Миколу Боклана, Анатолія Ященка... Кілька акторів та працівників театру стали щасливими власниками ордерів на квартири, серед них — Оксана Архангельська з Театру драми і комедії та народний артист України Борис Вознюк, рідний театр якого, Російська драма, саму «Пектораль» ігнорує давно і затято.
 

Андрiй Бiлоус, пектораленосний дебютант.

      На фінішну, номінаційну, пряму вийшли сімнадцять театрів, і всі вони, як неодноразово і наполегливо підкреслювали під час спілкування з пресою члени експертної ради, між собою конкурували гідно, відставання при підрахунку голосів цього року було мінімальним. Щоправда, беззаперечним винятком стала номінація «За кращий режисерський дебют», де Андрій Білоус («Веселіться, все гаразд!», Театр драми і комедії) був одним у полі воїном, тож від перемоги нікуди не подівся. В «Акторському дебюті» перемогла Олена Свиріна, і саме з її першої в житті  «Пекторалі» розпочався того вечора тріумф вистави «Дядя Ваня» Театру на Подолі. Цей спектакль Віталія Малахова, у компліментах якому, що трапляється досить рідко,  голоси критиків та глядачів злилися воєдино, став абсолютним рекордсменом ХІІ «Київської пекторалі». «Краща  вистава» — «Дядя Ваня», «Режисерська робота» — Віталій Малахов, «Дядя Ваня», «За краще виконання чоловічої ролі» — Сергій Бойко, Астров, «Дядя Ваня». Чотири заслужені «Пекторалі» і ... невеличкий відрив від іншого «Дяді Вані», з Молодого театру, що на Прорізній, у постановці Станіслава Мойсеєва. Тут від лірично-аналітичного відступу утриматися просто неможливо. Світова драматургія — вона досить продуктивна, різноманітна і часом навіть якісна. Ми зацікавлено слідкуємо за тим, як народжуються зірки серед продовжувачів справи Едіпа та Софокла, захоплено обговорюємо нові формати і прийоми, смакуємо геніальні образи  і ... знову й знову перечитуємо Антона Павловича Чехова. Без нього — ну ніяк. У ньому — те, що, як казала Леся Українка, не згасає, вабить і гіпнотизує щоразу, наче вперше. Він писав про небо в алмазах — а хто відмовиться його побачити, або хоча б повірити в те, що це колись неодмінно станеться?..

      Дві надзвичайно цікаві і не схожі одна на одну вистави за п'єсою Чехова «Дядя Ваня» фігурували ледь не в усіх номінаціях «Київської пекторалі». «Дядя Ваня» з Молодого  «узяв» номінації «За кращу сценографію» (художник Андрій Александрович-Дочевський) та «Жіноча роль другого плану» (Римма Зюбіна у ролі Соні).

Олеся Власова — краща актриса року.

      Другу після Білоуса «Пектораль» у скарбничку Театру драми і комедії опустив Лев Сомов — експерти відзначили його Мішу з вистави «Море... Ніч... Свічі...», а у номінації «Чоловіча роль другого плану» з Сомовим конкурував Олексій Богданович (Людовiк та Маска, «Ех, мушкетери, мушкетери...»). По одній «Пекторалі» отримали театр «Сузір'я» («Парнас дибки», номінація «Краща вистава камерної сцени»), Національна опера («Турандот», номінація «За кращу виставу музичного театру»), Дитячий музичний театр («Мауглі», номінація «Краща вистава для дітей») та Театр імені Франка (у номінації «Краща музична концепція вистави» перемогли «Цар Едіп» та Гія Канчелі). Цього року експерти чи не вперше звернули увагу на так звані арт-проекти, які театрали-сноби безапеляційно називають попсою. Мюзикл «Екватор» номінувався двічі, але не переміг, а от «Вашавська мелодія-2» завдяки Олесі Власовій може вписати до своєї афіші перемогу у номінації «Краще виконання жіночої ролі». Лауреатами номінації «За вагомий внесок y театральне мистецтво» стали народні артисти України Євген Балієв та Юлія Ткаченко і заслужений артист України Шарль Фоєрберг.

      Лауреати наступних премій вже готові зійтися між собою у чесному і безкомпромісному протистоянні за право називатися найкращим — театральна весна обіцяє прем'єри-події, над останніми штрихами яких нині працюють наші провідні режисери. «Нація збирається не в парламенті — нація збирається в партері», — процитував Вольтера на «Пекторалі» Лесь Танюк. І якщо до драматичних подій у парламенті ми всі давно звикли й навіть дозволяємо собі критикувати нардепів за те, що у своїх бійках-блокуваннях вони повторюються, то здатність театру дивувати — це його рушійна сила. На тому і стоїмо.