Як вода на сонці...

24.09.2009
Як вода на сонці...

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

За право бути «використаним» у колонтитулі пан Яструбинський змагався з Сергієм Міхалковим. У підсумку науковий фантаст із КМДА переміг популярного радянського поета. Яструбинський змалював такий нереально–прекрасний Київ, що в авторки статті просто слинка покотилася. Виявляється, у нас найнижча платня за комірне і найвищий дохід на душу населення. А ще течуть молочні ріки вздовж хлібобулочних берегів, а в кранах та батареях — цілодобово тепло та гаряча вода. А те, що сталося минулої зими (коли городяни у сильні морози сиділи без обігріву), відбувалося, мабуть, десь на Марсі.

Але йдеться зараз про інше. «УМ» уже писала, що ціна на гаряче водопостачання може зрости вдвічі (і це лише тому, що подачу води і її підігрів можуть «потрактувати» як дві окремі послуги). У ігрищах, які затівають «Київенерго» та «Київводоканал», і намагалась розібратись «Україна молода», використовуючи свої джерела інформації. Ось тут нам і стала б у нагоді стара дитяча класика: «А у нас в квартире газ. А у вас? А у нас водопровод. Вот!». Адже головна проблема в тому, що у київського майна — сім няньок, а газ із водою знаходиться в різних руках. До того ж у руках монополістів. Словом, для київського обивателя ситуація патова. Хочеш чи ні, а за новими правилами грати доведеться.

 

Розберемось з дефініціями

По–перше, зауважимо, що називати «Київенерго» і «Київводоканал» комунальними підприємствами не є правильним. У лінгвістиці це називається метонімією — переносом значення за аналогією. Згадані компанії виробляють продукт, який належить до житлово–комунального господарства, тому їх автоматично записують до цієї ж сфери. «Київводоканал» — це відкрите акціонерне товариство, а «Київенерго» час від часу змінює статус (останнє актуальне визначення — ВАТ), хоча найчастіше його назву супроводжує абревіатура АК — акціонерна компанія. Факт той, що обидва підприємства є, як–то кажуть, самостійно господарюючими суб’єктами, на які не має впливу ані Київрада, ані громада міста.

Щоправда, частина акцій «Київводоканалу» таки належить територіальній громаді Києва, але їхня кількість (близько 20 відсотків) не дозволяє мати на процеси вирішального впливу. Колись 12,7 відсотка акцій «Київенерго» також належали «комуні», але з часом вони просто... загубились. Зникли невідомо де — розводять руками у Київраді. Столичні депутати точно пам’ятають, що вони не приймали рішення про відчуження цієї частки акцій, але куди в такому разі зникли цінні папери, ніхто не знає. І прокуратура, і депутат–«кличкіст» Іван Плачков досі розбираються у цьому питанні. Наразі — безуспішно.

Що ж стосується державної частки в акціях «Київенерго», то на даний момент вона дорівнює 50 відсоткам плюс одна акція. Проте не так давно Прем’єр–міністр України видала розпорядження про приватизацію низки обленерго. Компанія «Київенерго» потрапила у їх число. Тож, згідно з наказом Тимошенко, до 1 грудня державний пакет акцій «Київ­енерго» має бути виставлений на продаж. Хоча у більшості країн подібні об’єкти вважають стратегічними і зберігають у власності міста чи держави. Аби в екстремальній ситуації хтось не заволодів, умовно кажучи, рубильником і не завдав шкоди громадянам, шантажуючи їх відключенням води чи тепла.

Водночас відомі на весь Київ ТЕЦ–5 і ТЕЦ–6 є комунальною власністю. Як і більшість бойлерів. Те саме стосується і насосних та водонапірних станцій. Експерти кажуть, що місто цілком може обійтися взагалі без «Київенерго» та «Київводоканалу». Останні буцімто виступають лише перешкодою між містом та його майном. Без «Київенерго» паливо від «Нафтогазу» цілком могло б надходити безпосередньо на теплоелектростанції. Але це вже умовний спосіб дієслова, розглядати який немає особливого сенсу.

Тепленька не пішла

Отже, 50 відсотків плюс одна акція «Київенерго» — нині у власності держави. Решта, відповідно, — у приватній власності. Акціонери «Київенерго» та «Київводоканалу» ніяк не можуть дійти між собою згоди у виробничих питаннях. В ідеалі власники обох підприємств мали б сісти за стіл переговорів та з’ясувати раз і назавжди: або «Київенерго» закуповує воду, підігріває її та відпускає споживачам, а відтак, отримавши плату згідно з встановленими тарифами, розраховується зі своїм партнером за отриманий товар. Або ж підігрівом займається «Київводоканал» і платить «Київенерго» за використану електроенергію.

Нас, споживачів, подібні домовленості мають хвилювати взагалі в останню чергу. Хай два монополісти розв’язують свої проблеми, як їм заманеться — ми вже виконали свою частину угоди, пішовши до ощадбанку та сплативши за комірне. Проте біда якраз у тому, що саме пересічного киянина і хочуть використати в ролі офірного ягняти, якого зжирають двічі. Перший раз — «Київводоканал», який змушує нас платити за воду, а вдруге — «Київ­енерго», яке вимагає своєї частки за підігрів.

Свого часу було прийняте, мабуть, правильне рішення про створення так званого «Київ­енергохолдингу». Це була спроба зібрати в одному флаконі всіх подателів основних комунальних благ. Тож до «Київ­енергохолдингу» ввійшли акції «Київводоканалу» та відкритого акціонерного товариства «Київгаз». Туди ж мали бути залучені й 12,7 відсотка акцій «Київенерго», які належали територіальній громаді і згодом випарувались невідомо куди. У підсумку — ідея, можна сказати, зазнала фіаско.

І холодненька застопорилась...

Коли ж державні акції «Київ­енерго» пустять із молотка, ситуація аж ніяк не покращиться. Цей продаж матиме значення хіба що для поповнення казни в масштабах усієї країни. Адже кошти від приватизації підуть у держбюджет. Місто ж нічого не виграє.

Якщо говорити про аналогічний досвід на теренах СНД, то приватизація кишинівського обленерго обернулась для жителів молдавської столиці на саму лише неприємність. Іспанська компанія, яка придбала контрольний пакет акцій, була налаштована на витискання максимуму зі своєї «покупки». Боржників безжально відрізали від енергопостачання, а Кишинів жив у режимі суворої економії та суцільній темряві.

Цікаво також, яким чином та на яких засадах новий приватний власник більшості акцій «Київенерго» будуватиме стосунки з «Київводоканалом»? До речі, коли цей матеріал готували до друку, надійшло повідомлення про нову ініціативу «Київводоканалу». Вона стосується холодної води, задля отримання якої «Київводоканал» пропонує укладати три­сторонні договори. Згідно з цими договорами, «Київводоканал» виступає постачальником послуги, кияни — споживачами, а ЖЕКи — посередниками.

Воістину, у нас що не день — то радість. Яке відношення мають ЖЕКи до водовідведення — таємниця з таємниць. Хіба житлово–експлуатаційні контори можуть впливати на якість води? На її колір, запах чи хімічні якості? Чим допоможе ЖЕК, якщо рівень води не відповідатиме санітарно–гігієнічним нормам? Пришле водопровідника з вантузом? У нашому місті так багато нісенітниць, що ще одній ми майже не дивуємось. От тільки за посередництво ЖЕКи також захочуть грошей.

Тож вихід один — копати криниці й розводити багаття. Дешево, сердито й екологічно чисто...

 

ДО РЕЧІ

Поки що теплий вересень проганяє неприємні думки про дощову осінь, епідемії грипу та ледь теплі батареї. Але все це незабаром прийде до Києва. І осінь, і грип (не дай Боже!), і, звісно ж, проблеми з температурою батарей. Про них, власне, і йдеться. Точніше — про опалювальний сезон.

Столичний депутат від фракції БЮТ Владислав Ярцев розповів на останній сесії журналістам, що вперше за тривалий час міська влада не передбачила на проведення опалювального сезону жодної копійки. На ремонт та перевірку комунікацій не виділено ні гроша, зате 100 мільйонів гривень поглине... моніторинг зелених насаджень та інформаційні технології у громадському транспорті, обурювався Ярцев.

Минулого року на ремонт житлового фонду в столиці пішло понад 200 мільйонів гривень, іще 45 мільйонів були перераховані на підготовчі роботи в період опалювального сезону. Цьогоріч столичні пріоритети визначені зовсім інакше.

Якщо ж адміністрація міста вирішила перекласти турботи про опалення на районну владу, то це — програшний варіант. «Більшість районів міста не в змозі самостійно виконати відповідні роботи. Тому перебої з гарячою та холодною водою, електропостачанням, опаленням можуть стати звичним явищем», — вважає Ярцев.

До речі, депутат підкреслив, що підготовка до зими — це не лише теплі помешкання, замінені вчасно трубопроводи та засклені вікна. Це також і відремонтовані дороги. Адже через неналежний стан вулично–шляхового господарства перший же снігопад призведе (як це буває майже кожного року) до повної зупинки транспортної інфраструктури.

Нагадаємо, що станом на 14 вересня акти про готовність до опалювального сезону отримав лише один відсоток (!) споживачів теплової енергії.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>