Ностальгія за дитинством

11.09.2009
Ностальгія за дитинством

Скільки себе пам’ятаю – завжди любила дивитися мультики та всілякі дитячі передачі. «Катрусин кінозал», «Мультфільм на замовлення», котрі у 80–ті роки транслювалися на каналі УТ–1, неодмінно були промарковані в домашній телепрограмі червоним фломастером, і я з нетерпінням чекала вихідних, аби на цілу годину (!) зануритися у казковий світ улюблених героїв. Відтоді перегляд мультиплікаційних фільмів увійшов у звичку, і навіть в теперішньому, дорослому віці, радію гарним і добрим мультикам, як дитина. Проте з’явилося суттєве «але».

Сьогодні, проглядаючи телевізійні програми та окремі канали, розраховані на дітлахів, починаєш серйозно замислюватися про систему світоглядних і моральних координат, котрі закладають у дитячі голови із телеекрана. На те є дві вагомі причини. По–перше, засилля зарубіжної анімаційної продукції, яка в процентному співвідношенні значно перевищує вітчизняну (якщо повністю не витісняє її), по–друге, якість пропонованого «товару».

Приміром, вчорашня вітчизняна мультиплікація нині стала незатребуваною сучасними телеканалами. А звідси, фактично, недоступною й маловідомою широкому загалу. Бо на відміну від «Ну, постривай» чи «Пригод кота Леопольда», котрі час від часу з’являються на телебаченні та існують на DVD, «Капітошку», «Зачарований колодязь», «Петрика П’яточкіна», «Колосок» та інших треба ще пошукати. Покладати ж надію на інтернет – марна справа (якість бажає кращого). Втім, наразі останній — чи не єдине джерело для перегляду перевіреного часом вітчизняного анімаційного продукту. Й, зважте, давнього зразка, про свіженьке сучасне навіть не йдеться.

Рятує, здається, тільки PIXAR. Загальновідомі широкоформатні мультики цієї студії — «Історії іграшок», «Корпорація монстрів», «У пошуках Немо», «Суперсімейка», «Рататуй», «Воллі» та цьогорічний «Вперед та вгору» — не залишили байдужими ні дітей, ні дорослих. Вони є чи не в кожній домашній відеоколекції. Вітчизняні мультфільми не гірші з точки зору анімації, виховного значення, етичного наповнення чи музичного оформлення. За логікою речей, сьогодні вони б мусили розповсюджуватися в форматі DVD, а не припадати пилом в архівах Національної телерадіокомпанії на старезних плівках, стиратися з пам’яті та йти у забуття. Про збереження національного анімаційного надбання наразі не йдеться.

Телебачення, яке диктує моду на попит, здебільшого виконує функцію «товарного збуту» переважно іноземної продукції низького штибу. Це також стосується телепродукції для дітей. Абсолютний несмак, естетично спотворені ідеали та неприхована жорстокість мультфільмів, що заполонили окремо взяті кабельні телеканали, ні в якому разі не можна вважати альтернативою, зокрема старим, добрим українським мультикам. Утім, жодна відповідна інстанція на це не зважає. Бо мораль та духовність, котрі останнім часом цілковито заангажовані як поняття у вітчизняному соціокультурному просторі, шукають в інших «нішах».

Виховання починається змалечку. І бажання наслідувати улюблених казкових героїв — також. І якщо цими героями за взірець — як еталон краси, ввічливості, порядності, співчутливості, відповідальності, сміливості (перелік чеснот можна продовжувати) — будуть потворні мон­стри (не плутати з персонажами «Корпорації Монстрів»), зухвалі дівчиська чи жорстокі космічні прибульці, то моральне обличчя наступних поколінь цілковито різнитиметься з теперішнім. І як не прикро, не в кращий бік.

Безсумнівно, часи й ідеали змінюються. Проте життєві цінності, як і потяг до прекрасного, залишаються сталими. Позаяк народні казки, літературна дитяча класика, добірки пісень з улюблених «Бременських музикантів», «Крихітки Єнота» чи «Крокодила Гени» й дотепер подобаються дітлахам. Про це свідчить наповнення спеціалізованих яток та полиць у книгарнях. Така доля мала б чекати й на вітчизняну мультиплікацію (разом із її пісенним репертуаром). Проте «не так сталося, як гадалося».

Тетяна САЧЕВА
  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>