Українці в Криму

09.09.2009
Українці в Криму

Хассекі–Хуррем — Роксолана.

Історія українців у Криму — одне з малодосліджених питань. Необізнаність або навіть наївне бажання створити «свою» історію, підрихтувати якісь небажані події призводить до міфотворчості. Тоді доводиться розвінчувати вигадку. Сучасні історики сперечаються про те, коли саме українці оселилися у Криму. Ускладнює дискусію те, що будь–яких слов’ян на півострові сьогодні намагаються ототожнити з українцями, навіть якщо нашого етносу на той час іще не існувало. Цікаво, що багато племен, які мешкали на території сучасної України, римляни називали одним словом — «сармати», навіть якщо племена не були спорідненими. Греки називали «скіфами» усі племена України. Про предків нашого народу вже достатньо написано, тому варто дослідити історію власне кримських українців.

 

«Мала Україна»

Слов’яни з’явилися на пів­острові близько ІV століття. За два століття їх значно побільшало. Поворотною датою стало здобуття Володимиром Великим Херсонеса (Корсуня) в 989 р. Тоді Крим став посередником між Україною та Візантією, а східна частина пів­острова ввійшла в Х — ХІІ ст. до складу Тмутороканського князівства, яке було частиною Київської держави. Є версія, що на час хрещення Києва вже існувала не залежна від Константинопольського патріарха Тмутороканська архієпархія.

Відомо, що сам Володимир прийняв християнство близько 988 р. Донедавна був хрестоматійним факт, що князь охрестився у Корсуні — Херсонесі. Проте є версії, що князь хрестився ще до свого походу на Крим — у Києві або ж під Києвом. Утім саме Крим пов’язаний із формуванням давньоукраїнської релігійної самосвідомості (священиків князь привозив із Корсуня). У 996 р. була побудована знаменита Десятинна церква; настоятелем храму був призначений корсунянин Настас (Анастасій).

У Криму були свої пам’ятки, у тому числі алфавітні. Але які — кириличні чи глаголичні? Сучасний історик Микола Галичанець, автор книги «Наш український Крим: Життя українців на півострові», наполягає, що глаголиця, запроваджена братами Кирилом і Мефодієм — це українське письмо. Графічне зображення літер цієї абетки, на відміну від кирилиці, нагадує шифр. Та й писати нею було не так зручно (хоча заради справедливості слід визнати, що є й українські глаголичні пам’ятки). Глаголицею послуговувалися переважно західні слов’яни, серед яких Мефодій провадив просвітництво. Пізніше, в середньовічну добу, глаголицю як таємне письмо використовували хорвати–католики. Таким чином, Криму та українців глаголиця стосувалася мало. Предки нашого народу користувалися іншими таємними шрифтами, не зрозумілими для непосвячених. У 860 році Кирило (Костянтин) відвідав Херсонес і побачив у тамтешнього мешканця — за походженням слов’янина — Євангеліє і Псалтир, написані невідомим алфавітом «руською мовою» (знаки якої лягли в основу кирилиці). Це не могла бути глаголиця, достатньо подивитися на саму кирилицю, щоб переконатися, що базою для неї став грецький алфавіт. Утім Кирило міг узяти певні елементи зі слов’янського письма. Варто сподіватися, що хоча б з однією історичною фальсифікацією буде покінчено.

Кримські таємниці Роксолани

Нова доба почалася з виникненням Кримського ханства, пов’язаного з династією Ґіреїв (кримськотатарський автонім — Ґераї). Її заснував хан Хаджі–Ґірей (правив 1427 — 1466), який проголосив незалежність ханства від Золотої Орди. У 1432 р. була заснована ханська столиця — Бахчисарай. Син хана, Менґлі–Ґірей (1468 — 1515), почав набіги на українські землі. Саме тоді до Криму почали привозити тисячі бранців–християн. Самі того не бажаючи, ханські слуги збільшували християнську спільноту Криму. Частину українців продавали в Туреччину, а решта залишалася в Криму. Ті, хто отримував свободу, могли молитися у грецьких церквах, але й існували так звані потурнаки, тобто українці, що прийняли іслам.

ХVІ сторіччя — доба козацтва — ще один поворотний момент. Відомо, що сама Запорізька Січ проіснувала 375 років — з 1400 по 1775. І, звичайно, історія Січі невіддільна від кримських походів, а життя українців — від поселень на півострові, ясиру й перетворення на потурнаків, плати податків ханству. Але замало відомо про українських жінок у Криму. Одна з найпопулярніших жіночих постатей ХVІ ст., пов’язаних із Кримом, — Роксолана. Як не дивно, достовірних фактів про неї відомо менше, ніж про неукраїнських жінок–політиків — скажімо, про Катерину Медичі.

Навіть ім’я Анастасії Гаврилівни Лісовської, на думку деяких сучасних істориків, вимагає підтвердження, як і чимало моментів біографії Насті–Хуррем–Хассекі. Наприклад, чи справді вона народилася в Рогатині. Зв’язок Роксолани з Кримом зазвичай обмежується згадками про Кримське ханство, засноване в ХV ст. Простежити її шлях до Криму неважко — від Південної України до Перекопа. Але чомусь саме про цей період — ясир — відомо найменше, зазвичай історики обмежуються даними, що Настина доля була звичайною, як у всіх рабинь. Тоді незрозуміло, звідки юна українка могла ще до гарему сформувати політичний світогляд. Насправді це пояснюється просто: Кафа (Кефе), тобто сучасна Феодосія, була відома не тільки невільничим ринком, де продали Роксолану. Цей порт був і політичним центром. Туди приїздили як купці–мусульмани, так і європейці — переважно італійці. Крим часто згадується у зв’язку з генуезцями (свою роль тут зіграла Генуезька фортеця), які оселилися на півострові з 1206 р., також були контакти з венеціанцями. Про венеціансько–кримський зв’язок свідчать документи, зокрема середньовічна книга «Кодекс».

Крим прищепив Роксолані не стільки ісламські, скільки венеціанські принципи. Утім на тлі тодішніх політиків Роксолана не вирізнялась особливою жор­стокістю. «Розвеселена» українка не відзначалася садизмом, скоріше, таким чином забезпечувала реалізацію своєї політики. Інакше б знищили її саму. Про особливу жорстокість «усміхненої» говорили у зв’язку зі стереотипом: жінка повинна бути ніжною та коритися сильним. Саме тому вчинки Роксолани привертали таку увагу. Можливо, венеціанські принципи нагадали Роксолані отримане на батьківщині єзуїтське виховання, одне з правил якого: «Треба опанувати серця всіх».

«Малоруси і русини»

Кримсько–українське спілкування зміцнювалося. У 1624 р. запорожці допомогли Магомет–Ґірею та його брату Шагін–Ґірею розбити турецькі загони. Під час звільнення хана з облоги в Бахчисараї загинув гетьман Михайло Дорошенко. Угода Богдана Хмельницького з Кримським ханством у спільній боротьбі проти Речі Посполитої (яка чотири роки не сплачувала Іслам–Ґірею ІІІ традиційної данини) ще більше підкреслила, що Крим пов’язаний з Україною. Наприкінці січня 1648 р. гетьман послав до Бахчисарая дипломатів — Бурлая, Клишу та Джалалія, давши дипломатичне завдання: домовитися з ханом про воєнний союз проти Польщі. Як відомо, місію українці виконали.

Міжусобиці в Кримському ханстві та ослаблення Отто­манської Порти в ХVІІ столітті відкрили півострів для військ інших держав. Московська цариця Софія Олексіївна (старша сестра Петра І) під час війни з Туреччиною у спілці з Австрією, Польщею та Венецією наказала князю Голіцину піти війною на Крим. Походів було два — спочатку з гетьманом Самойловичем, а потім із Мазепою. Незважаючи на те, що ці походи були невдалими, Мазепу тоді помітили як здібного політика. Відомо, що у 1674 році він за наказом гетьмана Петра Дорошенка тричі їздив до Криму. Там потрапив як шпигун до запорізького полону і познайомився з кошовим отаманом Іваном Сірком. До речі, саме в Криму майбутній гетьман вивчив татарську мову, якою, за свідченням Пилипа Орлика, володів «досить міцно».

Після Полтавської битви, коли стало зрозуміло, що перемога за московитами, війська Мазепи відійшли до Криму. Із 1783 року, коли Крим завоювала Росія, за закликом цариці Катерини ІІ на півострів почали стікатися колоністи різних національностей. Серед них і українці.

У статистиці був такий пункт, як «малоруссы» або «малоруссы и русины». До початку ХХ століття кримські українці не забули рідної мови та не змішувалися з іншими народами. У 1860–х рр. почали підраховувати національний склад різних губерній. Було з’ясовано, що в Таврійській губернії українці складали до 42, 2 відсотка, тобто менше, ніж, скажімо, у Херсонській губернії, де «малоруссов» було 53, 5 відсотка.

Найбільше росіян («великороссов») було в Сімферополі й у Керчі, де 66 відсотків становили росіяни, а українці — лише вісім відсотків. Натомість національна карта Євпаторійського повіту до початку ХХ століття була такою: найбільший відсоток складали татари (понад 42 відсотки), потім українці (21 відсоток) і на третьому місці — росіяни (понад 17 відсотків); далі — німці, караїми, євреї, греки та інші. Найбільше було сільського населення, міщан — тільки 25 відсотків.

Крим став батьківщиною багатьох видатних українців. Скажімо, лікаря і письменника Івана Липи (батько Юрія Липи), який народився в Керчі, відома співачка Оксана Петрусенко (Ксенія Андріївна Бородавкіна, 1900 — 1940) — у Севастополі (зберігся документ про хрещення). Відомо, що родом із Бахчисарая був предок Агатангела Кримського — мулла–емігрант (звідси й пішло прізвище). І сьогодні кримське коріння багатьох українців вимагає осмислення, заповнення білих плям.

Ольга СМОЛЬНИЦЬКА

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>