Країна пихатих рекордів

Люди люблять рекорди. Здавалося б, з якого це дива на стадіоні беруть шлюб одночасно 20 тисяч молодих пар, 25 осіб втискаються до машини–малолітражки чи відчайдух здійснює смертельно небезпечний стрибок із мосту? Врешті, є така річ, як спорт, який далеко не завжди додає здоров’я та краси тілу, а став гонитвою за голами та секундами ціною здоров’я. Відповідь проста: одна особа прагне вивищитися над іншими, одна країна бажає видаватися кращою від інших — за рахунок футболу чи кількості виготовлених на душу населення тракторів. Деяким державам особливо поталанило за кількістю рекордів, наприклад, Швейцарії.

Тут більше гірських вершин понад чотири тисячі метрів і вище, ніж у будь–якій іншій країні Європи, на території їхньої країни знаходиться найвищий і найбільший водоспади Європи та найдовший на континенті льодовик (Алетш). До інших рекордів Швейцарії самі доклали рук: вони прокладають найдовший у світі тунель, звели найбільше в Європі шале — будинок у горах, вони попрацювали на найкомфортніше для проживання місто — Цюріх. Швейцарці мають найкращу у світі систему громадського транспорту, а вдома у них із кранів тече найчистіша у світі питна вода. Швейцарці виготовили найдорожчий у світі наручний годинник і збудували перший у Європі вегетаріанський ресторан. Усі ці рекорди слугують як чудові маркетингові інструменти.

Ножик–рекордсмен доводив свою вищість понад 100 років

Складний ножик із лезом, штопором та іншим довільним набором корисних у дорозі та на відпочинку інструментів у всьому світі відомий як «швейцарський ножик». І швейцарці пишаються цим своїм винаходом, який більше ста років тому знайшов застосування спочатку в армії, а потім і в побуті, не менше, ніж своїми годинниками, сирами та шоколадом.

Не знаю, чи швейцарці складають оди своєму ножику, але музейні експозиції влаштовують регулярно. Одна з них нині демонструється в Музеї швейцарської історії в містечку Швиц (до речі, назва країни походить від назви цього міста). Інша відкриється 20 листопада у Національному музеї в Берні. Обидві присвячені 125–й річниці появи першого «швейцарського ножика». На обох відвідувачі зможуть побачити ножик, який занесено до Книги рекордів Гіннесса. Він має аж 314 лез різноманітного призначення і при цьому вміщується на долоні.

«Звичайно ж, що він був виготовлений саме з такою метою — потрапити до Книги рекордів», — говорить куратор виставки у Швиці Пія Шубігер. Але наголошує, що швейцарські майстри продемонстрували точність, яка не поступається точності при виготовленні годинників.

Лоза, що тягнеться до неба

Західна — франкомовна — частина Швейцарії займається переважно виноградарством та виноробством. Тут у селі Віспертермінен у кантоні Вале знаходиться найвищий у Європі виноградник: пролягає з висоти 650 метрів до 1150 метрів над рівнем моря. Археологи встановили, що ще древні кельти вирощували лозу в цих регіонах. Хоча Віспертермінен вважає себе рекордсменом континенту, але відомо, що на Канарських островах є виноградник на висоті 1600 метрів, а на Кіпрі — на висоті 1500. Але ж то на островах! Найвищий виноградник світу — Ель–Ареналь — розташований в аргентинських Андах на висоті понад 3000 метрів.

Уряд Швейцарії займає дещо дивну позицію стосовно сільськогосподарських виробників, заявляє тваринникам приблизно таке: «Вирощуйте стільки корів та надоюйте стільки молока, скільки спроможні — ми гарантуємо викуп усієї продукції». А виноробам: «Вирощуйте стільки завгодно винограду та виробляйте стільки завгодно вина, але ми не допоможемо у збуті жодного літра». Тож мешканці виноробних регіонів ще зовсім донедавна жили дуже бідно, виготовляючи вино винятково для власного вжитку. Але поступово набрали вправності в конкуренції з італійцями та французами за рахунок як дешевих, так і дорогих ексклюзивних вин.

Автору цих рядків удалося побувати на двох виноградарських фермах у районі Женевського озера. Привітні господарі пригощали добірним вином і пресмачними домашніми закусками та розповідали про своє життя–буття. Сучасні винороби вже стали на ноги — експортують свою продукцію в різних напрямках: від Скандинавії до Росії та Японії. Власник одного з цих виноградників розповів, що його сусід вирощує виноград на схилі з нахилом 60 градусів, тож наймає для збирання винограду... альпіністів, а для вивезення врожаю — гелікоптер!

Найвищі єврейський готель та кошерний ресторан

«Обраний народ обирає Швейцарію!» — жартують швейцарці. Це і натяк на те, що Перший сіоністський з’їзд відбувся в 1897 році у швейцарському місті Базель. Фактично, рішення про створення держави Ізраїль також прийняли у Швейцарії. А віддалене село в Швейцарських Альпах Шуоль ось уже три роки є одним із найпопулярніших центрів відпочинку світового ортодоксального єврейства.

Завдяки термальним джерелам туризм тут зародився ще 150 років тому. Три роки тому колишній офіцер ізраїльської армії Абрахам Фрідман та його дружина Зіпора викупили найкращий місцевий готель «Шуоль Пелес» та влаштували в його 120 кімнатах готель винятково для гостей із пейсами; при ньому — кошерний ресторан. А поруч — три синагоги та міква, ритуальна купальня. Це найвищі й найбільші подібні заклади в усій Європі.

Спочатку між 2300 мешканцями села та екзотичними гостями відчувалася ворожнеча і відбувалися спорадичні сутички. Гості поводяться зверхньо і нахабно, вітатися не звикли, скрізь смітили. У ті басейни та термальні джерела, де вони купаються, заборонено вступати іновірцям. Люди залишилися без роботи, бо кошерну їжу не дозволено готувати неєвреям. Євреї зайняли найкращі місця курорту, і туристи інших національностей перестали їздити на цей курорт.

Найстаріший дерев’яний будинок Європи

1287 року в уже згаданій місцевості Швиц між Люцернським озером та меншим озером Лоєрц певна заможна місцева родина, прізвища якої історія не зберегла, вирішила збудувати солідний будинок зі зрубаних у сусідньому лісі дерев. «Будинок Віфлеєму», як його назвали, є ровесником собору Паризької Богоматері й стоїть уже понад 700 років, а з 80–х років ХХ століття у ньому розташовується музей. Він встояв під час пожежі XVII століття, коли згоріла більша частина села, і пережив збудовану раніше від нього, в 1176 році, першу в цьому селі кам’яницю — «Нідерьост Хауз». 2001 року «Будинок Віфлеєму» опинився на межі руйнації і його розібрали.

У Швиці є ще 12 дерев’яних будинків, вік яких обраховується кількома століттями. У сусідньому селі Штайнен зберігся дерев’яний будинок, зведений 1320 року. Будували практично всім селом упродовж короткого літа. Будівлі не дуже комфортні й просякли димом. Вікна дуже маленькі, як за сучасними стандартами — лише 40 на 15 сантиметрів, а висота стелі — 190 сантиметрів. Димарів немає: дим виходив через вікна та отвори у стелі. Саме завдяки диму хати вистояли, бо під його постійним впливом дерево з часом стає міцним, як камінь. У таких будинках мешкали від 15 до 20 осіб. Удень, коли готувалася їжа, більшість із них перебували на роботах, а поверталися лише на ніч, коли дим уже вивітрювався.

Перший «кінотеатр» світу

У місті Тун, що приблизно за 50 кілометрів на південний схід від Берна, в червні цього року урочисто відсвяткували 200–ту річницю місцевого «кінотеатру» — найстарішого у світі. Читачі можуть заперечити, що брати Люм’єри винайшли кінематограф лише якісь 110 років тому. То що ж демонстрували в «кінотеатрі» Туна? Також «рухомі картинки», як і брати Люм’єри. Вірніше, одну рухому картину — панораму цього міста, яка відтворює сонячний день літа 1809 року.

Панораму розміром 7,5х38,3 метра малював упродовж шести років уродженець Німеччини, а пізніше мешканець цього міста Маркуард Вохер. До речі, він помер 1828 року у злиднях. Панораму встановили на рухомій платформі в ротонді місцевого парку Шадау на березі Тунського озера. «Картина» досі перебуває в хорошому стані, тому все нові й нові глядачі переглядають один і той самий «фільм» ось уже 200 років поспіль. Відмінність цієї панорами від решти 20 існуючих у світі в тому, що на ній зображена сонна ідилія літнього дня, а не різноманітні битви. Тепер вона має ще й історичну цінність, бо зафіксувала всі подробиці життя того часу.

ДО РЕЧІ

Найменший у світі банк та найдорожчий годинник

Світова фінансово–економічна криза зачепила і Швейцарію. Громадяни перестали довіряти великим банкам, які займалися ризикованими, а то й шахрайськими фінансовими операціями. З цього скористався мешканець села Леук у південно–західній частині країни Флавіан Кіппель, який організував ощадну касу (Spar und Leihkasse), в якій є і директором, і єдиним працівником. Клієнти довіряють йому більше, ніж великим банкам.

Швейцарці пишаються як своїми годинниками, які вважають найкращими у світі, так, зокрема, й тим, що найдорожчий годинник світу також виготовила родинна фірма з Женеви (заснована 1839 року) Patek Philippe SA. Золотий чоловічий наручний годинник цієї фірми виробництва 1933 року був проданий на аукціоні «Сотбіс» 1999 року за 11 млн. доларів.