Вогонь, вода та каналізаційні труби

27.08.2009
Вогонь, вода та каналізаційні труби

Малюнок Володимира Солонька.

«Свистопляска» із комунальними послугами у столиці триває. Що не день — то радість: то гарячу воду відключать, то холодну пообіцюють перекрити, то електрику нібито ось–ось «відріжуть», то ліфти зупинять. Сказати, що у постійній напрузі жити остогиділо — це не сказати нічого. Набридло накопичувати свічки, сірники, бутилі з питною водою, чутки, плітки, газетні вирізки, валідол та корвалол. Хочеться бігти зі стольного града Києва у тридев’яте царство, у тридесяте комунальне господарство, де все, як у людей. Де вода — у крані, газ — у плиті, гроші (якщо вже вони проплачені) — у скарбниці міста, а не в кишені злого і жадібного дяді. А найбільш прикрим є те, що ніхто не володіє повною інформацією і не чує всієї правди.
Затяті опоненти чинного Прем’єр–міністра твердять, що до нинішньої ситуації в місті значною мірою докладає рук сама Тимошенко. Вона, мовляв, розігрує сценарій «купи козу — продай козу». Спочатку нібито дає вказівку «Нафтогазу» притримати паливо для «Київенерго», а потім, зачувши плач киян, оперативно втручається у проблему і повертає містянам гарячу воду. Решта ж звинувачує в усьому Черновецького, який остаточно усунувся від вирішення усіх важливих питань. Правда ж, очевидно, лежить десь посередині. Тобто невинних немає. Можновладці різних рівнів по–своєму причетні до великої київської біди: перетворення столиці на місто, де неможливо жити. Щось на кшталт Прип’яті, але з кількомами мільйонами ще живих душ.
До речі, стосовно живих. Інтернетом гуляє «прикол» — імітація оголошення від середньостатичного ЖЕКу з його зашкарублою мовою та канцеляризмами: «Шановні мешканці! З технічних причин завтра буде відключена гаряча вода, електрика та газ. Ваші двері та вікна будуть вибиті, а вас самих виведуть у двір та розстріляють. З повагою — адміністрація». Ми вже сміємось, а отже, дійшли до тієї самої «ручки», якою нам підписують вирок. І все ж «УМ» вирішила розібратися у тому, що говорить з приводу усіх київських «страшилок» закон.

Маразм не повинен «крєпчать»

«УМ» завжди було цікаво, до якого рівня свинства здатен дійти Черновецький і його маленька, але нахабна команда. Приміром, без гарячої води прожити можна? Теоретично — так. А без гарячої і холодної (якщо остання подається по годинах)? Складно, але так–сяк викрутимось. А зовсім без ніякої? Ну, не будемо митися і зливати за собою у нужнику, а питну воду купуватимемо у супермаркетах — тож якось проживемо. А якщо без води і без електрики, та ще й без побутового газу? І це здолаємо: їстимемо сиру їжу, перейдемо на підніжний корм, відростимо шерсть, хвости і ратиці та якось перезимуємо. Головне, аби справно працювали ощадкаси, адже ми все одно, весело порохкуючи, побіжимо платити за комунальні послуги, чи не так?

А ось і ні. Існує все ж таки Закон «Про житлово–комунальні послуги», де прописане поняття «мінімальних норм» житлово–комунальних послуг, які встановлюються «з метою забезпечення санітарно–гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування у приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем». Ці мінімальні норми саме і зумовлюють перелік «мінімальних вимог до кількості та якості житлово–комунальних послуг». Норми і вимоги (загалом це типовий перелік послуг, яких існує понад 20 найменувань) затверджує — увага! — Кабінет Міністрів України. Не Черновецький і не Голубченко, не «Київенерго» чи «Київводоканал», а саме уряд нашої держави. Тож жодне комунальне або акціонерне підприємство не має права брати на себе сміливість (чи то пак зухвалість) оголошувати, що, починаючи з енного числа енного місяця, води в Києві через несплату боргів не буде.

Щоправда, ніде в законодавстві не прописаний форс–мажор, подібний до нинішніх київських проблем. Коли гроші за газ чи воду потрібні сьогодні на вчора, а взяти їх просто ніде. Законом не врегульовано екстремальні обставини, коли «Київенерго» заявляє, що не платитиме «Нафтогазу», бо з ним не розрахувалася КМДА. З іншого боку, існує, приміром, Закон «Про питну воду та питне водопостачання», в якому йдеться про встановлення «екологічної броні питного водопостачання» для підприємств, тобто про мінімальний рівень використання питної води з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в разі несплати підприємствами коштів за використану ними питну воду. Для населення, виходячи з норм чинного законодавства, холодне водопостачання, водовідведення, освітлення місць загального користування та підкачування води, енергопостачання ліфтів є тим мінімальним переліком послуг, які мають надавати за будь–яких умов.

За себе й за того «парня»? Ні, тільки за себе

Проявивши максимум співчуття та людинолюбства, ми ще можемо нашкребти в собі крихти розуміння щодо тієї ситуації, в якій опинилось, приміром, «Київенерго». Якщо їм не платять — вони вимушені захищати свої бізнес–інтереси. Спрацьовує закон урбаністичних джунглів: сильні поїдають смачних. Але, з іншого боку, чому ці розборки мають обходити пересічного споживача комунальних послуг, який, припустимо, усе своє свідоме життя чесно сплачував за квартиру? Так, технічно не є можливим розділити всі квартири на «ягнят» та «козлищ»: першим давати воду, а другим (за несплату) — дулю. Так само неможливо взимку подавати тепло у 34–ту квартиру, оминаючи «нехороші» 33–ту та 35–ту. Відтак страждатимуть усі. З надією, очевидно, що багаті сусіди заплатять за бідних або влаштують їм суд Лінча.

«Україна молода» нагадує: кожен із нас (з тих, хто платить за квартиру та комунальні послуги) є суб’єктом договору з ЖЕКом. Ми утримаємо рідного спиногриза, щомісяця відраховуючи «конторам» кровно зароблені гроші. Тож, якщо він, ЖЕК, починає комизитися і позбавляти нас частини проплачених послуг, нам лишається тільки одне: звертатися із позовом до суду. Бо інакше все виглядатиме так, нібито ми «пробили» на касі супермаркету ковбасу, а на виході в нас її відібрали. І юридичною, і людською мовою це називається однаково — крадіжка. Злочин, вчинений з особливим цинізмом, враховуючи те, як сильно настраждалися кияни від дурощів місцевих можновладців.

До речі, ми маємо маленьку пораду для підприємств–монополістів. Навіть дві поради: почати заощаджувати та... зменшити тарифи. Саме так діють в усьому світі бізнесмени під час економічної кризи: пропонують клієнтам бонуси. Щоправда, в цивілізованому світі діє конкуренція, а такі важливі об’єкти, як теплові електростанції, перебувають у власності держави, а не спілки акціонерів. У нас же не склалося ані з конкуренцією, ані з цивілізованістю. Проте замислитися ми все–таки радимо. Бо на кожну дію знайдеться протидія. А гірше відтак стане усім.

І вкотре про тарифи

Розмова про київські проблеми без згадування нових тарифів — як шлюбна ніч без нареченої. Тож для повноти відчуттів «УМ» ще раз наголошує: розпорядження КМДА про підвищення цін на житлово–комунальні послуги видане з порушенням Конституції та законів України. Адже, згідно із Законом «Про житлово–комунальні послуги», встановлення тарифів на сферу ЖКГ віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування (пункт 2 статті 7), а КМДА таким органом не є.

До повноважень Київ­ської міської держадміністрації належить лише «здійснення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово–комунальних послуг та регулювання тарифів, контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово–комунальних послуг (пункти 4 і 6 статті 6)». Простіше кажучи, розпоряджатися цінами має право Київрада (оскільки ми вже за неї голосували), а не «риба–прилипала» КМДА. Остання свої повноваження перевищила, чого не повинна була робити.

Але й це ще не все. Говорячи мовою юрис­пруденції, розпорядження КМДА не враховує базові принципи державної політики у сфері ЖКГ, передбачені статтями 2 та 30 Закону «Про житлово–комунальні послуги» щодо встановлення тарифів з урахуванням доступності (Nota bene! ДОСТУПНОСТІ!) житлово–комунальних послуг для всіх споживачів (NB! ДЛЯ ВСІХ!) та рівності правових гарантій, досягнутого рівня соціально–економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону, технічних можливостей, а також випередження зростання доходів населення над зростанням тарифів на житлово–комунальні послуги».

І де, скажіть на милість, ця доступність цін, ця рівність прав, відповідність соціально–економічному розвитку та превалювання доходів над видатками?! Як і у випадку з ЖЕКами, які не надають послуги у повному обсязі, наголосимо: має місце злочин, вчинений чиновниками, котрі, хочеться сподіватися, є досить добре юридично «підкованими», а отже, чудово усвідомлюють правові наслідки своїх діянь.

Зрештою, київськаміськдержадміністрація не врахувала також вимоги частини 2 статті 5 Закону «Про ціни і ціноутворення», згідно з якою «в разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат забороняється до погашення такої заборгованості підвищення тарифів на житлово–комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України». А згідно з даними Держкомстату, у Києві існує така заборгованість. При цьому реальні доходи населення в умовах фінансової кризи не збільшуються, що не дає підстав для ескалації цін.

На сьогодні незаконність та необґрунтованість підвищення тарифів на ЖКП підтвер­джена рішеннями низки судів. Зокрема, минулого тижня з цього приводу висловився Київський окружний адміністративний суд. Тож допоки в цьо­му питанні не поставлено остаточної крапки, заборгованість городян буде лише зростати. Місцева влада повинна мобілізувати всі зусилля та в максимально короткий термін прийняти рішення, яке зможе відновити надходження коштів від киян за отримані послуги. Але з поправкою: аби ціни та тарифи існували в розумних межах.

Утім, на жаль, розум і КМДА — поняття, здається, не сумісні.

Ярослав ЦИГАНИН (юридична консультація)

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>