Іпотечний БУМеранг

18.08.2009
Іпотечний БУМеранг

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Легкість, з якою ще рік тому, в період кредитного буму, роздавали іпотечні позики, не в одного шахрая викликала думку: а чи не крутонути на «лохотроні» самі банківські установи, що поспішають заробити на високих відсотках? Як встановили співробітники Вінницького УБОЗу, таку схему спритники не тільки придумали, а й зуміли неодноразово втілити на практиці.

 

Задум полягав у тому, що працівники агентства нерухомості зв’язувалися з продавцем, який хотів продати будинок за реальною ринковою ціною — наприклад, за 95 тисяч доларів, і пропонували: «А давайте ми допоможемо його продати за 100 тисяч». Хто ж відмовиться від такої пропозиції? Та ще більша заковика полягала в тому, що договір купівлі–продажу оформляли аж на 120 тисяч! Отримавши всю суму і заробивши зайву «п’ятірку», щасливий продавець різницю віддавав агентам–посередникам.

Хто ж купував будинок за явно завищеною ціною? Ось тут — найцікавіша деталь оборудки. Агенти знаходили простачка (якому врешті–решт доведеться стати потерпілим) і пропонували заробити кілька тисяч «баксів» на тому, що він дозволить на своє ім’я та документи оформити іпотечний кредит. Чоловіка переконували, що позику виплачувати не потрібно — все це зроблять за нього, а коли будинок із вигодою перепродадуть, то він заробить ще більше. І знаходилися люди, які в розставлені тенета потрапляли. Потім (певно ж, не за гарні очі) домовлялися з оцінювачем, який давав висновок, ніби будинок коштує набагато більше, ніж насправді. А тоді оформлювати банківський кредит — заставою під нього і слугував будинок.

Щоб завчасно не викликати підозр, два–три місяці шахраї добросовісно розраховувалися з банком, а потім зникали. І довірливий громадянин опинявся один на один із необхідністю повертати непідйомну для нього позику. Здавалось би, за таких обставин потерпілий нічого не втрачає. На будинок він грошей не витрачав — нехай банк собі його забирає і розпоряджається як завгодно, та й поготів. А про те, що ринкова кон’юнктура сьогодні невигідна і нерухомість коштує набагато нижче заставної вартості, то, мовляв, голова нехай болить у банкірів.

Мабуть, так і було б, якби банківські установи, служби безпеки яких проґавили «кидок», діяли грубо і прямолінійно. Але на практиці вони чинять тонше й елегантніше: нерухомість не відбирають, а починають через суд із крайнього учасника шахрайської оборудки, тобто згаданого простачка, стягувати лише відсотки на кредит та пеню за їхню невчасну сплату. І тоді чоловік хапається за голову, бо виконавча служба на законних підставах накладає арешт уже на його власні гроші та майно.

Нині вінницькі убозівці розслідують кілька епізодів описаної оборудки, за якими порушено кримінальні справи, а скільки їх може бути взагалі — сказати важко. А от притягнути до відповідальності спритників буде дуже складно, бо самі вони в жодній угоді офіційно не фігурували, жодних документів не підписували...