Січ для дівчат

14.08.2009
Січ для дівчат

Лучниця з Холодного Яру.

На Смілянщині у приватному дитячому січовому таборі носять вишиванки і шаровари, вивчають бойове мистецтво, ціляться з пневматичних рушниць, метають ножі та зірочки, керують маленькими хиткими човнами–довбанками... Є лише одне «але»... Козацька таборова громада, включно зі старшиною, — дівчата...

 

Табір виглядає цілком відірваним від цивілізації, хоч найближчий населений пункт — всього за кілометр: через специфічний рельєф видно тільки лісисті схили. Цю місцину, що за 30 кілометрів від Холодного Яру, недарма називають «маленькою українською Швейцарією». Сама «фортеця» розміщена на пагорбі, але з підніжжя схилу її зовсім не видно. Хвойний ліс, озеро — все поруч. Півколом виструнчилися намети, майорять прапори, стоїть колісна гармата.

Усього в таборі близько чотирьох десятків дівчаток віком 7–15 років, що приїхали із різних куточків України. Живуть вони у великих військових наметах і вважають себе справжніми козачками. Дівочий табір на Смілянщині, напевне, не випадковість, адже цей край навіть на своєму гербі має зображення красуні–українки з луком та стрілою у руках.

Тут дівчат навчають не лише козацької бойової майстерності, а й усього, що, на думку організаторів, повинна вміти кожна справжня українка: куховарити, вишивати, виготовляти народні іграшки, збирати лікарські трави і навіть плести коси та прикрашати їх квітами.

— «Козацька фортеця» раніше таборувала винятково хлопців, але цьогоріч наважилася на експеримент, зробила дівочу зміну. З приємністю виявили, що «амазонок» у нас дуже багато», — розповідає бунчужна табору Вікторія Безверха (тут меншими опікуються саме бунчужні, хорунжі, курінні, а не вожаті, як у таборах радянського зразка). — Наша мета — не лише організувати дівчатам цікаве дозвілля з іграми, а й дати нові знання. Розповідаємо про жінок–героїнь, амазонок, поляниць, дружин отаманів, січовичок.

На питання, чому табір суто дівочий, Вікторія лише посміхається: «А ви спитайте у будь–якої шкільної вчительки, чи товаришують хлопці з дівчатками? Чи охоче сидять за однією партою класу до восьмого–дев’ятого? На нашу думку, виховання з урахуванням статі, відокремлене навчання хлопців та дівчат, яке практикувалося до 1917 року, не такий уже й пережиток минувшини».

Наймолодші «амазонки» Єва та Яна лише закінчили перший клас. Приїхали у табір з улюбленими ляльками, а повертаються звідси ще й із власноруч зробленими мотанками. Та й спати з такою м’якенькою Ганнусею чи Дарусею, набитою запашним сіном, затишніше, ніж з пластмасовою китайською Барбі, кажуть.

Маргарита Голубнича — найкраща вишивальниця табору. Показує свої вишивки: «Це восьмикутна зірка–алатир, центр світу, з якого проросло дерево життя. Ми вивчали символіку давньої вишивки, тож тепер розумію, чому жіноча сорочка відрізняється від чоловічої, що таке «безконечник» і з якими думками треба вишивати».

У кожному наметі під стелею сушаться пучечки звіробою, ромашки, чебрецю. Їх назбирали в лузі під час занять із травознавства.

Рукоділля чергується з «бойовими» заняттями. Бунчужна Вікторія навчає дівчат самозахисту. «На опанування бойового мистецтва йдуть роки, а прийоми звільнення від захватів, удушень, зачеп, використовуючи все, що є під рукою: шалик, пасок, шпильку для волосся, навіть власну косу, — можна відпрацювати досить швидко. Але набагато важливіше пояснити, як себе треба поводити, щоб максимально убезпечитися від таких ситуацій».

Організатори, порівнюючи табори для хлопців та дівчат, говорять, що їхні вихованки так само, як хлопці, не бояться напівекстремальних умов, ранкової побудки, тренувань та муштри, швидше реагують на зауваження, а на деяких заняттях, таких як верхова їзда, навіть перевершують хлопців. Єдиний іспит, який «завалили» дівчатка, — традиційне козацьке харчування. І кількох днів не витримали без цукерок. Тож для них зробили поблажку і включили солодощі до раціону.

— Я вперше в такому таборі, — ділиться своїми враженнями 14–річна Ірина Бушміна. — Важко було лише прокидатися зранку, але звикла, бо вважаю себе амазонкою. Дуже сподобалися заняття у лісі, де ми будували курені–укриття з гілок і трави, а ще тут я вперше в житті скуштувала справжній гетьманський куліш, навчилася фехтувати палицею, багато дізналася про жінок–воячок, козаків, характерників, на уроках з історії такого не розповідають.

Наталка Приступ