Валерій Асадчев: Якщо до влади прийде банда «донецьких» чи «дніпропетровських», піду в дисиденти

Головою Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев став три роки тому. І, попри те, що прийшов на цю посаду вже знаним політиком, спочатку задекларував свій «відхід» від тієї ж Політики. Щоб не заважала виконанню безпосередніх «губернаторських» функцій, пов’язаних насамперед з економікою. Задля цього на певний час навіть фактично призупиняв своє перебування в Українській народній партії. Однак згадана надокучлива пані сама «знайшла» Валерія Михайловича. Власне, не могла не знайти людину, яка називає себе «старим рухівцем» і, на відміну від багатьох колег–посадовців такого рівня, не боїться називати речі своїми іменами та не готує «запасних аеродромів» чи «парашутів» із прицілом на майбутню політичну кон’юнктуру. І все ж спочатку — про милішу його серцю економіку.

«Допікає» не тільки сонце

— Валерію Михайловичу, жнива в нас тільки наближаються до екватора, з уст ваших підлеглих уже довелося почути, що область і в цьому році «замахнулася» зібрати не менше трьох мільйонів тонн зерна. Такий ужинок донедавна вважався майже рекордним. З огляду ж на нинішню економічну кризу та примхи погоди — чи не надто оптимістичний прогноз?

— То вже не прогноз, а тверезий розрахунок. Підґрунтя для нього — насамперед у стабільній роботі нашого аграрного комплексу. Бо якщо вже говорити про рекорди, то абсолютний для Полтавщини встановлено в минулому році, коли хлібороби краю зібрали чотири з половиною мільйони тонн зерна. Хтось скаже: сприятливий збіг обставин. Але ж і позаминулого року область вийшла практично на тримільйонний показник. Отже, це зовсім не випадковість і не цифри «зі стелі». Навіть за умов, коли вперше на моїй пам’яті (а я відстежую ситуацію з 1998 року, тобто з часу своєї роботи у Бюджетному комітеті Верховної Ради) наші селяни вийшли в поле без жодної копійки державних дотацій. За таких умов, якби аграрний сектор Полтавщини у своєму розвитку зупинився десь на рівні 2005—2006 років, наслідки мали б плачевні. Однак саме останніми роками завдяки потужній капіталізації агрокомплексу наші господарства піднялися принаймні до того рівня, що дозволяє провести жнивну кампанію за рахунок власних ресурсів. Хоча, якщо на подібному «голодному пайку» уряд триматиме аграріїв і далі, серйозного спаду в АПК не уникнути.

Криза, що твориться в Україні

— Про середньостатистичну температуру по «промисловій палаті» можна судити хоча б по тому, що в бюджеті індустріальної «столиці» краю — міста Кременчука — за підсумками першого півріччя, з’явилася майже десятимільйонна «дірка»...

— Хоча саме Кременчук завжди був донором, одним із головних наповнювачів і обласного, і державного бюджетів.

— Отже, так вплинула на ситуацію світова економічна криза?

— Переконаний: жоден зовнішній фактор не мав на нашу економіку такого впливу, як неграмотне керівництво нею «рідним» урядом. Без сумніву, багато проблем накопичилося ще з перших років Незалежності. Та чи помудрішали ми бодай останнім часом?

Судіть самі. У минулому «передкризовому» році на колосальний негатив спрацювало те, що уряд фактично «вийняв» з економіки 6 мільярдів гривень і пустив їх на так зване відшкодування заощаджень громадян. Це ж лише розпорошило кошти, спровокувало серйозну інфляцію, тож громадяни від такого популістського «подарунка» не виграли. Водночас, якби згадані гроші ввели в економічний обіг, то разом із власними коштами підприємств, кредитними, інвестиційними та іншими ресурсами в нашу промисловість, аграрний сектор, енергозберігаючі технології реально надійшло б десь приблизно 20 мільярдів гривень. З таким «запасом» ми б зовсім по–іншому переживали цю кризу.

А що дав нашій економіці сформований урядом бюджет 2009 року з його 97 відсотками видатків на споживання, тобто фактично на проїдання? За таких умов на колінах опинилися потужні підприємства Полтавщини, прив’язані, скажімо, до «Укрзалізниці» — насамперед Крюківський вагонобудівний і Полтавський тепловозоремонтний заводи. Перший поставив державному монополісту свої вагони, а заплатити за них десь близько 200 мільйонів гривень держава «забула». Зрозуміло, що «Укрзалізниця» після суттєвого скорочення обсягу вантажних перевезень також не жирує. Та якби уряд «розшив» її борги перед виробниками, витративши для цього, за моїми підрахунками, приблизно мільярд гривень, то подібні до згаданих підприємства ожили б.

Додайте до цього ще й свідоме затягування урядовцями відшкодування ПДВ тим підприємствам, які працюють переважно на експорт, — і ви одержите віддзеркалення ситуації, коли нестримний популізм не тільки з’їдає кошти (а значить, і зарплати, і соціальні відрахування) багатьох тисяч виробничників, а й, по суті, руйнує фундамент нашої економіки.

Бюджетний кодекс «від Юлі» — для «купівлі» голів сільрад

— Якщо вже зайшла мова про бюджетні наповнення й видатки, запитую вас як колишнього заступника голови Бюджетного комітету ВР. Президент Ющенко недавно заветував подану урядом до парламенту нову редакцію Бюджетного кодексу і, звісно, наразився на різку критику з боку Юлії Тимошенко. А які плюси і мінуси в цьому оновленому кодексі побачили ви особисто?

— Можу сказати з певністю: ніяких плюсів у відхиленому Президентом кодексі немає! Розробляли його суто під політичну ситуацію, власне, під виборчу кампанію. Говорячи зрозумілою мовою, Прем’єр–міністр і водночас претендентка на президентську посаду вирішила просто «купити» голів сільських рад. Адже жодного нового джерела доходів цей Бюджетний кодекс не передбачає. В ньому йдеться тільки про перерозподіл фінансових ресурсів, які належить забрати з обласного та районного рівнів і передати на сільський. І що з того вийде?

Давайте згадаємо, що ж фінансується з обласного бюджету. Ні, не ОДА, яка одержує гроші з державної скарбниці. Йдеться насамперед про утримання інтернатів для хворих дітей, лікарень, закладів культури. От, скажімо, в цьому році у Полтаві нарешті почали робити найскладніші операції на серці. Якби ми на обласному рівні не закумулювали кошти для закупівлі вартісного медичного обладнання, підготовки фахівців, про подібні операції на Полтавщині й досі тільки мріяли б. Візьмемо для прикладу іншу сферу — «дорожний» фонд. Гаразд, розтягнемо його по сотнях «комірок», роздамо по сільрадах, де кинуть на «свої» дороги по десятку лопат асфальту — а далі що? Як за таких умов назбирати кошти на об’їзні дороги навколо Лохвиці, яку зробили минулого року, чи Котельви, що її хоча б потроху продовжуємо «тягнути»?

— Але ж саме через цей законопроект керівництво уряду декларує прагнення дійти до «низів» і нарешті з Печерських пагорбів побачити проблеми кожного села...

— Керуючи при цьому через Міністерство фінансів одразу 12 тисячами бюджетів! Хоча зараз звідти з величезним скрипом управляють близько 700.

Як уряд «опікується», скажімо, проблемами шкіл у Чутівському чи Хорольському районах, ми вже бачили, коли у пошуку грошей для їхнього термінового ремонту з обласного бюджету доводиться постійно вигадувати якісь програми і «героїчно» долати труднощі, які самі собі ж і створюємо. Ось буквально днями одержали з Києва листа, в якому нам дорікають за те, що не надали повної інформації стосовно точної кількості жителів у кожній сільраді. Уряду така статистика потрібна вочевидь для «розкидання» коштів на місця. Але ж, даруйте, для того, щоб домогтися статистичної точності в цій справі, нам треба влаштувати щонайменше перепис населення в окремо взятій області!

Новітні баталії з політичними шулерами

— Ще однією гарячою темою останнього часу на Полтавщині стало жорстке протистояння між очолюваною вами облдержадміністрацією і мерією Полтави, яке загострилося при підготовці до відзначення 300–річчя відомої битви та встановлення пам’ятника гетьману Мазепі. Читачі нашої газети поінформовані про перебіг цих новітніх політичних баталій, тож дозволю собі лише повторити їхні запитання, що лунають у полтавському корпункті «УМ». Якщо вже ОДА має справу з політичним шулерством українофобів «комсомольського розливу», котрі говорять одне, а діють зовсім по–іншому, то чи не забагато було з вашого боку компромісів? І чи не варто представникам президентської владної вертикалі у подібних випадках діяти рішучіше, наполегливіше, можливо, навіть хитріше?

— Те, що в особі нинішніх керівників міста маємо справу з політичними шулерами, я цілком підтверджую. Переконувався в цьому неодноразово. Та люди повинні зрозуміти й інше: ми ж — не шулери. І не можемо діяти їхніми методами. Тому, коли тільки–но зайшла мова про 300–річчя Полтавської битви, в ОДА усвідомлювали, що на карту поставлена не проблема наших стосунків із мером Андрієм Матковським чи міською владою в цілому. Як кажуть, на кону був престиж держави Україна.

— У мерії стверджують, що про нього, як і про імідж самої Полтави, дбала винятково міська влада, а «президентські» структури їй у цьому лише заважали.

— Говорити можна що завгодно. Від реальних же фактів нікуди не подінешся. А вони такі: левову частку коштів, необхідних для впорядкування поля Полтавської битви, реставрації найвизначніших пам’яток, спорудження Ротонди вшанування пам’яті всіх полеглих, ремонту доріг тощо було виділено з державного та обласного бюджетів, а також із гаманців спонсорів, до пошуків яких ОДА також долучалася найактивніше. Причому все те «закрутилося» після указу нібито «нелояльного» до переможців битви Президента Ющенка. Того самого, котрий іще раніше, у 2005 році, під час робочої поїздки відвідав музей Полтавської битви і після зустрічі з його працівниками особисто поклопотався про виділення для ремонту цього комунального (!) закладу двох мільйонів гривень. Тож музей не соромно було показати численним гостям з–за кордону. Як і нарешті звільнене з «полону» військової частини історичне поле.

Інша справа, що у згаданому президентському указі вперше чітко простежувалася українська складова відзначення 300–річчя тих подій. Саме це й наполохало українофобів усіх мастей. Але то вже, як кажуть, їхні проблеми.

Мазепу «замовили» не в Полтаві

— І все ж той пункт зі згаданого вами указу Президента, в якому йдеться про встановлення у Полтаві пам’ятника Івану Мазепі, залишається невиконаним. БЮТівська влада міста заблокувала його спорудження у визначений термін. До запланованого на 24 серпня відкриття залишається вже менше місяця, а на Соборному майдані зараз можна побачити лише найнятих мерією «чорнорубашечників» з охоронної фірми, які пильнують, аби будівництво пам’ятника не почалося. То чи з’явиться Мазепа у Полтаві взагалі? І що робить сьогодні для його появи обладміністрація?

— На моє переконання, брудна антимазепинська суєта полтавської мерії має замовний політичний характер. Замовлена вона не в Полтаві й спрямована проти України і українців. Так, ці діячі хочуть принизити видатного гетьмана, котрий керував нашою державою більше двадцяти років. За таких умов питання можна поставити й по–іншому: а чи достойний мер Матковський того, щоб при його керівництві містом тут з’явився пам’ятник Івану Мазепі?

Та це, так би мовити, моральний бік справи. Тепер — щодо конкретики. Облдержадміністрація вже направила подання до прокуратури області з проханням зупинити дію сумнозвісного рішення Полтавської міськради як незаконного. Сподіваємося на оперативне реагування правоохоронців. Якщо ж депутати відхилятимуть прокурорський протест, будемо звертатися до суду. Думаю, подадуть судовий позов і автори пам’ятника, котрі свого часу перемогли у відкритому всеукраїнському конкурсі й уже фактично втілили свій проект у життя. Міськрада брутально знехтувала їхнє авторське право.

Якщо ці абсурдні, незаконні перепони з боку мерії будуть зняті, пам’ятник на Соборному майдані можна встановити за два–три тижні.

— Кажуть, про ці перепони ви особисто інформували зверхницю пана Матковського Юлію Тимошенко. Якщо це так, то якою була її реакція?

— Так, це правда. 14 липня вона сама зателефонувала мені, щоб привітати з днем народження. Нагадаю: саме в цей день БЮТівські депутати міськради вдалися навіть до рукоприкладства, виштовхуючи із Соборного майдану робітників, які приїхали туди ставити будівельний паркан. Тоді ж міськрада у поспіху готувала позачергову «антимазепинську» сесію, що відбулася наступного дня. Про все те я, звісно, не міг не поінформувати Юлію Володимирівну. Вона сказала, що відмежовується від таких дій мера Матковського, що сама — за встановлення пам’ятника Мазепі в Полтаві, тим паче, що з цього приводу є й урядове рішення. Тоді я попросив її особисто передзвонити пану Матковському і взагалі якось визначитися з позицією очолюваної нею політичної сили, представники якої прийшли до влади на патріотичних гаслах, та й тепер показово вдягають українські вишиванки і водночас так затято «воюють» із видатним українським гетьманом.

Як БЮТівці «визначаються», ми зараз бачимо по їхніх діях...

«Аргументів на користь діючого Президента більш ніж достатньо»

— Валерію Михайловичу, ви приїхали на Полтавщину в 2004 році, щоб тоді ще, звісно, без «губернаторської» посади — очолити виборчий штаб Віктора Ющенка. Сьогодні фактично розпочалася нова виборча кампанія. Чи погодитеся знову стати тут головним «штабістом» того ж кандидата? І чи знайдете аргументи для переконання скептиків, які згадують і про невисокий рейтинг діючого Президента, і про невиконані обіцянки?

— Якщо така пропозиція — очолити обласний виборчий штаб Ющенка — справді надійде, вважатиму це за велику честь для себе. Аргументів же на користь діючого Президента, повірте, більш ніж достатньо. Хоча б тому, що він виконав свою найголовнішу обіцянку — став українським Президентом. Не американським, як пророкували «доброзичливці», не російським чи ще якимось — саме українським. Він не здає інтереси Української держави, як здавали його попередники, як зовсім недавно здала їх Юлія Володимирівна на газових переговорах із Росією. І навіть після того, як політичні опоненти відібрали у нашого Президента владні важелі впливу, йому вдалося зробити багато. Згадаймо принципово нові підходи до вирішення проблем освіти, народжуваності, сім’ї, до відтворення українських святинь; Ющенко фактично врятував українську банківську систему. Поступ же держави до реальної демократії виявився таким, що Україна часів Кучми і часів Ющенка — це вже, по суті, дві різні країни.

Зрештою, всі ті, хто пішов за Ющенком тільки задля доступу до владної годівниці, від нього вже відійшли. У БЮТі чи в «Регіонах» їм справді комфортніше. Бо ж є фактично дві велетенські банди — «донецька» і «дніпропетровська», які вже проявили себе у всій красі. Якщо вони прийдуть до влади, то можна буде забути про якісь моральні принципи і закони — почнеться суцільний «дерибан» землі, майна й усього іншого.

— У 2004 році мені довелося стати свідком вашої розмови з тодішнім заступником начальника обласної міліції. Останній на підвищених тонах говорив про те, що у випадку поразки Ющенка на виборах вам доведеться залишити не тільки Полтавщину, а й Україну. Сьогодні бажаючих вручити вам «квиток в один кінець», здається, не поменшало.

— Подібні «кадри», звісно ж, нікуди не поділись. Як і їхнє прагнення реваншу. Подивіться на галасливі відозви містечкових політиканів, спрямовані проти Асадчева. Щоб відволікти увагу від своїх темних справ і за будь–яку ціну не дати «губернаторові» працюватим на повну силу, вони зі шкіри пнуться. Та... не дочекаються. Я — українець, живу на своїй землі й навіть у відпустці за кордоном не витримую більше тижня. І Полтавщина за ці роки стала мені вже рідною. А якщо до влади прийде банда «донецьких» чи «дніпропетровських», — що ж, піду в дисиденти. Тим паче що маю досвід боротьби ще з комуністичною владою, яка здавалася нездоланною.

Хоча, думаю, цього не станеться. Бо ж люди повинні зрозуміти, з ким мають справу.

ДОСЬЄ «УМ»

Асадчев Валерій Михайлович

Голова Полтавської облдержадміністрації з травня 2006 р.

Народився 14 липня 1953 р. в Києві.

Має три вищі освіти (КПІ — інженер–технолог; консерваторія ім. Чайковського — хоровий диригент; КНУ ім. Шевченка — юрист). Кандидат економічних наук.

Працював інженером із космічної техніки на дослідному заводі інституту електрозварювання ім. Патона, викладачем у Славістичному університеті. Із 1990 по 1998 р. — депутат Московської райради Києва, заступник голови ради, голова райадміністрації.

Був народним депутатом ІІІ і IV скликань.

Був членом Народного руху, з 1999 р. — член Української народної партії.

Одружений, має дочку.