Іван і Степан — найсильніші «звірі» світу

14.07.2009
Іван і Степан — найсильніші «звірі» світу

Іван Катань та Степан Козак народилися в Україні. Перший — у 1901 році, в Чернівцях, другий — у 1915–му, місце народження не відоме. Обидва ще в малому віці разом із батьками виїхали на чужину, до Канади. Обидва згодом змінили імена. Іван став називатися Джоном, Степан — Стівом. Але найбільше їх об’єднує інший факт: обидва у 1930–50–х роках були серед найсильніших борців–реслерів західного світу. Катань двічі вигравав звання чемпіона Британської імперії, Козак кілька разів здобував інші чемпіонські титули.

 

Від кривавого спорту до шоу

У ті часи реслінг дуже відрізнявся від нинішнього. Тоді це був кривавий спорт практично без правил, а тепер — циркове шоу. Наприкінці 1950–х років так звана гуманістична громадськість здійняла неабиякий ґвалт: мовляв, люди, подивіться, вони ж убивають один одного. І справді — десятки смертельних випадків на рингах, кров, каліцтво. Гуманісти домоглися свого: реслінг у його первозданному вигляді фактично став забороненим видом спорту. Тому функціонери були змушені переписати правила по–новому, заборонити переважну більшість прийомів, які могли призвести до небажаних наслідків. Реслінг виродився.

У результаті ми сьогодні іноді бачимо по телевізору патлатих чоловіків, які ревуть, глузують один з одного, штовхаються, виконують постановочні, псевдонебезпечні «прийомчики». Навіть невтаємничені в тонкощі цього дійства глядачі відмахуються: це все не по–справжньому, це не цікаво. Сучасні реслери й не приховують, що вони не спортсмени, а шоумени, циркачі.

Інша справа — реслінгісти 1930–40–х рр. І тоді їхні виступи мали деякі ознаки розважального шоу, але все ж за своїм спортивним статусом вони дорівнювали боксерам; бої реслерів були не передбачувані й ніким не режисовані. Це було жорстоке, гладіаторське заняття. Але випадкових людей у цьому колі не траплялося — кожен був готовим до того, що рано чи пізно його хтось «зламає».

Власне, що таке реслінг тих часів? Суміш боротьби та боксу з трьома заборонами завдавати удари — в очі, район серця і пах. Але й ці обмеження були доволі умовними. Реслінгісти підписували «папір», у якому погоджувалися, що у випадку каліцтва чи смерті ані вони, ані їхні рідні не висловлюватимуть жодних претензій...

Катань: із шахти — на ринг

Малий Катань залишив свою батьківщину в чотирирічному віці. Його родина іммігрувала до Канади й оселилася в місті Летбрідж. У 17 років Джон пішов працювати на тамтешні копальні. Щодня він тягав центнери вугілля та кам’яної породи. Бугай був ще той. При зрості 181 см важив близько 90 кг (згодом він ще підріс на 4 см й добрав ваги зо 20 кг).

Одного дня, орієнтовно у 1918 чи 1919 році, Іван став місцевим «стахановцем»: за восьмигодинний робочий день відвантажив близько 58 тисяч фунтів породи. Це був рекорд для Західної Канади, і Катаня відзначили грошовою премією — 28,13 долара. Гроші дуже непогані для шахтаря тих часів.

Іван почав займатися боротьбою в шахтарському спортклубі. Відтак долучився до участі в різних змаганнях — спочатку на місцевому чи відомчому (шахтарському) рівні, згодом роз­ширив географію. За три з лишком роки Катань провів на любительському рівні близько 150 боїв, виграв одну за одною першості Західної Канади у середній вазі, напівважкій та, нарешті, важкій ваговій категорії.

Свій перший професійний бій Катань провів 1 липня 1928–го. Його промоутером тривалий час був росіянин–сибіряк Іван Михайлов.

За всю свою професійну кар’єру, яка тривала 21 рік (до 1949–го), Катань провів загалом 5985 (!) боїв, у середньому виходячи на ринг кожного третього–четвертого дня. Грошей реслери заробляли небагато, тому–то й змушені були битися фактично через день. Витримати таке навантаження могли лише одиниці.

Катань виграв близько 90 відсотків двобоїв і зажив слави як один із найсильніших реслерів–важковаговиків. Йо­го професійні псевдо: Чесний Джон, Пантера Полермо і — не зовсім зрозуміле, радше поетичне — «Той, що розплющив очі місту Калгарі» (Calgary Eyeopener, мабуть, мається на увазі, показав, що таке сила).

У 1940 році в Новій Зеландії Катань здобув титул чемпіона Британської імперії у надважкій вазі. Слід зазначити, що до війни у складі цієї імперії були і Південна Африка (ПАР), Індія, Пакистан, інші дрібніші країни та острови, плюс, звичайно ж, Канада, Австралія, Нова Зеландія і сама Велика Британія. Отож мало не півсвіту. Аби мати право змагатися за титул чемпіона імперії, треба було «засвітитися» на різних щаблях змагань, у різних країнах, бути знаним у світі реслінгу.

У Новій Зеландії Катань переміг іншого канадця — важковаговика Ерла Маккреді. Більше того, вони й раніше кілька разів товкли один одного за звання чемпіона імперії, але Маккреді виявлявся сильнішим. Та того разу Катань Ерла таки «завалив».

Згодом вони ще не раз змагалися один проти одного з перемінним успіхом, відвойовуючи у суперника титул. У 1942 році Катань удруге виборов цей пояс.

А за рік Катань у бою з Морісом Тилетом виборов титул «міжнародного чемпіона світу».

Козак — «Маленький велетень»

Степан Козак почав займатися боротьбою у 1930–му в Асоціації молодих християн у канадському Вінніпезі. Рік у рік він зростав як реслер, провів багато поєдинків і так дістався до звання чемпіона канадської аматорської першості. У середині 1940–х років Козак вийшов на професійний ринг.

При зрості 168 см він важив 98 кг. За невисокий зріст Степана–Стівена прозвали «Маленьким велетнем». Брак зросту у двобоях зі справжніми гігантами він компенсував спритністю та вмінням вислизнути з будь–якої пастки. Козак перемагав реслерів із промовистими прізвиськами: Колорадська Комета Томмі Бредлі, Кінг–Конг Ейб Кеші (у 1946 році це був один із найкривавіших боїв в історії реслінгу, а Кінг–Конг мав репутацію найжорстокішого реслера світу).

В одному з боїв за титул чемпіона світу проти Кена Феналона Козак зазнав струсу мозку й вибув із боротьби. Але невдовзі відбувся матч–реванш. 20 березня 1947 року українець знову вийшов на ринг проти Феналона. За тим боєм у Вінніпезі спостерігало 4 500 глядачів. Для них Козак був своїм, бо ж починав кар’єру реслера в цьому місті. Трибуни гаряче підтримували Степана, і він таки переміг.

Бій тривав 51 хвилину. Жоден із борців не здавався, але в якийсь момент Козакові вдалося застосувати свій «козирний» прийом — headlock (дослівно — «замок для голови»). Тримаючи однією рукою суперника за шию в «замку» в районі ліктя, а другою — підтримуючи хватку, Козак жбурнув Феналона на ринг. Потім знову зводився, тримаючи Кена в цьому ж «замку», і знову кидав із гучним плесканням напівоголеного тіла об мати на рингу. І так — тричі. Видовищно, чітко. Судді, не чекаючи, доки Феналон підведеться, віддали перемогу Козакові. Так він став чемпіоном світу у надважкій категорії.

За кілька місяців вони знову вийшли на ринг один проти одного. І знову у Вінніпезі, але вже за присутності 6 тисяч глядачів. Цього разу Козакові для втримання титулу чемпіона світу і перемоги знадобилася 31 хвилина.

Потім були інші бої. Найпринциповішим суперником для Козака був такий собі Джон Пазандак. Вони п’ять разів виходили один проти одного з перемінним успіхом. Їхні бої були дуже емоційними й тривалими.

У 1948–му Козак кинув виклик ще одному чемпіонові світу (але за іншою версією) — важковаговику Шандору Сабо. Під час бою здавалося, що Козак ось–ось візьме гору над угорцем: він провів кілька карколомних захватів та кидків, але в якусь мить Сабо вирвався з обіймів Козака і жбурнув його з такою силою в куток рингу, що українець вилетів за його межі...

Близько трьох місяців Степан вилежувався, лікував зламану ключицю й інші переломи та ушкодження. А за півроку — звісно, повернувся на ринг.

Попри те, що Козак ще дев’ять років займався професійним реслінгом, тогочасні експерти відзначали, що Сабо його добряче «вирубив», тож Степан так і не зміг відновити свою бойову форму. Хоча непогано бився з такими, як сам, «звірами» не один рік.

Загалом Козак провів близько 200 титульних професійних боїв (на різні звання, але рангом нижче за звання чемпіона світу), з них програв — тільки чотири.

До речі, їхні шляхи з Катанем на рингу ніколи не перетиналися.

Северин СІРЕНКО

У статті використано матеріли книги Their Sporting Legacy. The Participation Of Canadians Of Ukrainian Descent In Sport, 1891–1991, Всеволода Соколика, «Базиліан пресс», 2002, а також біографія Козака авторів Рассела Лача й Уолтера Уїльямса, написана ними для Музею слави реслінгістів Канади.

 

ЖИТТЯ ПОЗА РИНГОМ

У воєнні роки Іван Катань працював інструктором із рукопашного бою з канадськими офіцерами. По війні був тренером канадських борців–олімпійців. У 1947–му став промоутером, жив у Гамільтоні. Повністю відійшов від реслінгу в 1958–му.

Помер Джон Катань у віці 67 років (1968 рік).

Степан Козак теж створив власну промоутерську агенцію — було це вже в середині 1950–х.

Помер Стів Козак у 1975 році.