Верхня і Нижня лавра (або, як їх іще називають, Дальня і Ближня) — це, власне, два різні світи. Верхня — це заповідник (музей), Нижня — монастир. Заповідником керує його директор Сергій Кролевець, монастирем — настоятель архієпископ Павло. До музею вхід платний, до монастиря — вільний. Для туристів Верхньої лаври не існує дрес–коду, для паломників Нижньої діють обмеження в одязі: жінкам не можна «дефілювати» в штанях, коротких спідницях та з обширним, як інфаркт, декольте. Попередження про табуйовані зони жіночого тіла висить на вході. Досі все зрозуміло. А далі починається спростування традиційних уявлень. У монастирі — завізно шурхотять шинами чорні «мерседеси» та гримлять будмайданчики. Робочі посилають у повітря смачну нецензурщину. Це замість молитовної тиші та розпродажу німбів. Хто забудовує лавру? «УМ» спробувала у цьому розібратись.