250 днів із життя солдатів

20.06.2009

Спершу ніхто не думав, що цікавий творчий проект «Один день війни», започаткований з ініціативи журналістів облтелерадіокомпанії Світлани Бусілкової та Володимира Грицика, не тільки протримається в ефірі сім років, а й набуватиме дедалі більшого масштабу і значення. Замисел був не складний: зустрітися з ветеранами Другої світової і попросити їх розповісти про найяскравіший день із чотирьох воєнних років, який запам’ятався найбільше. Заодно автори ставили перед собою завдання намалювати цілісні образи співбесідників, стисло розповісти про те, як склались їхні долі у воєнний і мирний часи.

І ось тут вони зіткнулися з «несправедливістю» професії. Одна готова серія мала бути не більше семи хвилин, тоді як матеріали робочої зйомки зазвичай тривали не менше години, а іноді й набагато більше. За кадром залишалися надзвичайно цікаві факти. Тоді й вирішили створювати власний архів, причому не тільки всіх передач, а й робочих матеріалів. А всього через рік, коли телерадіокомпанія спробувала зібрати героїв серіалу і привітати зі святом Перемоги, з’ясувалося, що декого з них уже немає. Відзнятий матеріал раптом набув неоціненної ваги: його вже не можна було повторити.

Згодом до проекту долучилися інші колеги, які об’їздили майже всі райони Вінниччини, — і на сьогодні в ефір уже вийшло 250 серій «Одного дня війни», а на десятках касет зберігаються невикористані кадри, які буде передано в державні архіви, і вони стануть документальною базою для роботи істориків.

А наступним кроком стало створення нової передачі під назвою «Я пам’ятатиму», яка вже дванадцять разів вийшла в ефір. У студії люди молодшого покоління на основі старих фотографій, документів та сімейних реліквій розповідають про своїх дідів, які пройшли фронтами Другої світової, але недожили до сьогоднішнього дня. Поки що перші розповіді про учасників війни зі своєї родини пролунали з вуст самих тележурналістів, але надалі планують запрошувати інших гостей, які мають цікаві матеріали в домашніх архівах.