Помарки нашої марки

Кому заважає «Видавництво «Марка України»?

Перед розформуванням «Марки України» звільнили директора цього видавництва Валентину Худолій.

Знаю її з осені 1998 року і смію стверджувати, що пані Худолій разом з очолюваним нею колективом пройшла непростий шлях становлення й розвитку «Марки України». Під її керівництвом україн­ські маловиразні поштові мініатюри видозмінилися й із «попелюшок» стали «царівнами». Зацікавлення українською філателією у світі зростало рік у рік, завойовуючи нових прихильників серед світової філателістичної братії. Через нашу поштову марку зростав і авторитет України у світі, пропагувалася її історія, культура, науково–технічні здобутки тощо. Адже можна без перебільшення констатувати, що поштова марка кожної країни посідає чільне місце в шерензі державних атрибутів після герба, прапора, національного гімну і грошей.

Під керівництвом п. Худолій видавництво «Марка України» стало вже світовим брендом, а українські марки на різних конкурсах здобули чимало престижних нагород. Однак із часом, після приходу нового керівництва «Укрпошти» в особі гендиректора Таїсії Замкової, «Марку України» почало чимраз більше лихоманити. Численні перевірки зовсім не сприяли нормальній роботі колективу, серед якого поповзли слухи, що для когось хочуть звільнити директорське крісло. Після тривалого лікування й тиску керівництва Валентина Худолій добровільно склала свої повноваження.

Не знаю, можливо, й були якісь причини для дисциплінарних стягнень та покарань кон­кретної особи, але ж чи потрібно було рубати під корінь і ліквідовувати все «Держвидавництво «Марка України» разом із фахівцями, яке приносило чималі фінансові дивіденди?

Пишу про це, бо від непродуманих рішень «Укрпошти» безумовно постраждали і ще постраждають філателісти.

«Укрпошта» б’є по комеморативу

В усіх цивілізованих країнах пошти всіляко сприяють збільшенню кількості філателістів, бо від них залежать прямі прибутки поштових відомств. Адже що таке поштова марка в «приземленому» розумінні цього слова? Це є квитанція наперед оплаченої послуги пошти. Тобто купуючи марку чи маркований конверт (а філателісти колекціонують і такі речі), ми вже заздалегідь оплатили гіпотетичну доставку листа до одержувача. Залишаючись у колекціях філателістів, маркована продукція не вимагає надання поштових послуг. То хіба та вагома лепта, яку вкладають філателісти в загальну скарбницю прибутків поштового відом­ства, є зайвою?

Варто зупинитися на одному «технічному» нюансі маркорозповсюдження. В Україні є в обігу загальновживані (інакше кажучи, стандартні) і комеморативні марки. Перші з названих друкуються мільйонними тиражами в аркушах по 90 штук, і тиражі час від часу повторюються. Собівартість однієї такої марки в аркуші становить лише 0,012 грн. При цьому номінальний ряд загальновживаних марок охоплює діапазон вартості від 1 копійки до 15,4 грн. Тому кожен може порахувати собівартість друку цих марок.

Собівартість друку комеморативних марок значно вища, але — далеко не збиткова. Можливо, саме тому, щоб заробити значно більше коштів, «Укрпошта» останнім часом скоротила випуск комеморативних марок. Подейкують, що безпідставно вже скорочено затверджений ще торік тематичний план випуску всієї продукції 2009 року. І, мовляв, на одній із селекторних нарад керівництво авторитетно заявило, що в Україні можна скоротити випуск комеморативу до мінімуму.

Уже тепер у поштових віконцях важко придбати не тільки комеморативні марки, там немає деяких номіналів загальновживаних марок! У чому ж причина такого безладу? Чи нема в цьому якоїсь політичної складової? Хтозна. Ся таємниця «Укрпошти» та її урядових зверхників велика є...

Пропорції і спекуляції

В Україні тепер на кожному кроці і в різних сферах життєдіяльності спостерігаються анормальні явища, то чому «Укрпошта» має стояти осторонь? Від жовтня 2005–го до грудня 2008 року тарифи на пересилання звичайних листів для населення зросли від 45 копійок до 1,5 грн.,тобто в 3,22 раза. Чи настільки зросли наші пенсії і мінімальні зарплати? Чому «Укрпошта» все глибше залазить у кишеню посполитого люду, переводячи наш шматок хліба на свій шматок масла? До речі, ситуація з тарифами на розповсюдження газет і журналів — так само спекулятивна.

У 1960–х роках, за радянських часів, вартість пересилання простого листа вагою до 20 г в межах країни площею 1/6 земної кулі становила 4 коп. Водночас буханець сірого хліба коштував 16 коп., тобто — в пропорції 1:4. Тепер тариф такого самого листа піднято до 1,5 грн., а вартість аналогічного буханця становить 2,5 грн.,тобто співвідношення цін змінилося до 1:1,66. Поштові листи відчутно подорожчали, і частина наших громадян залишилися практично без спілкування зі своїми рідними і знайомими в інших місцевостях. Багатьом — особливо в селі, особливо пенсіонерам — доводиться добре поміркувати: послати листа чи купити хліба.

У верхах скажуть, що виною всьому є світова економічна криза. Для порівняння повідомляю, що пошта США (країни, звідки й стартувала фінансова криза) своїх поштових тарифів не піднімала. Дивно, але факт.

Потрібен єдиний перспективний план

Добру справу започаткувало «Видавництво «Марка України» в 2007 році, почавши 15–річний цикл ушанування Кобзаря випуском марок шевченківської тематики до 200–річчя від дня народження Тараса Григоровича. Позаторік і торік шевченківські марки були введені в обіг ще заздалегідь, наприкінці лютого. Цьогоріч Шевченківське свято 9 березня в регіонах України пройшло для філателістів без Шевченка, бо того дня нову шевченківську серію з трьох марок можна було придбати тільки в столиці. А в областях довгоочікувані марки з’явилися в продажу 23 березня, а подекуди — і значно пізніше. Як тут не пригадати керівництву «Укрпошти» відоме прислів’я: дорога ложка до обіду. Адже колекціонери–філателісти, в тому числі закордонні колеги, звикли «вихоплювати» марки, як гарячі пиріжки, до конкретних знаменних і пам’ятних, раніше заанонсованих дат.

Є помітна проблема і з затвердженням щорічних тематичних планів із випуску поштових марок, блоків і маркованих конвертів. У художній раді, що розглядає пропозиції обласних представництв, серед кільканадцяти членів у різні роки було хіба два–три активні і знаючі філателісти. Відтак із багатьох областей, де чиновники перебувають у летаргійному сні, до центру надходять пропозиції щодо вшанування ювілеїв зовсім не українських особистостей або ж третьорядних подій, які не варті навіть немаркованого конверта.

Для прикладу: досі вітчизняна філателія не хоче помічати 125–ліття від дня народження Григорія Голоскевича, видатного українського лінгвіста, уродженця Хмельниччини, який у 1928 році уклав унікальний перший український правописний словник і згодом був за це репресований. Однак справу ще можна виправити: ювілей цього, на жаль, призабутого подвижника припадає на 4 жовтня 2009 року.

В «Укрпошті» взагалі повинен бути складений на 10—15 років наперед перспективний план поштових емісій і відзначень іншими засобами філателії всіх ювілейних дат, подій тощо та занесений у базу даних комп’ютерів. Щоб не траплялися непродумані дублювання на місцях одних і тих самих подій, як це, наприклад, сталося з композитором Станіславом Людкевичем: його ювілейні дати відзначили в 1999–му (конвертом з оригінальною маркою), 2004–му (комеморативною маркою) і в 2009 році (художнім маркованим конвертом). Найкращим прикладом для «Укрпошти» тут може служити Національний банк України, який дуже продумано здійснює щорічну емісію пам’ятних і ювілейних монет, що залучило до колекціювання українських монет велику когорту небайдужих людей як в Україні, так і у світі.

На противагу ж зростанню кількості нумізматів, кількість філателістів в Україні катастрофічно зменшується.

«Філателія України»? Викреслюємо!»

Дуже сумно розпочався для українських філателістів 2009 рік. Найперше підтвердився намір «Укрпошти» припинити видання журналу «Філателія України», який ще минулого року не включили в каталог передплатних видань. Хтозна, чи не спричинило це передчасну смерть багаторічного керманича наших філателістів Володимира Бехтіра, адже він був незмінним редактором цього вкрай потрібного видання.

Потім надійшло повідомлення про скасування 12–ї Національної філателістичної виставки, яка планувалася в Сімферополі.

Залишається тільки мріяти, коли Україна запросить до себе в гості на Міжнародну філателістичну виставку під егідою Європейської федерації філателістичних асоціацій. За 17 років нашої незалежності ми не спромоглися провести жодного філателістичного форуму високого рангу. А для прикладу, наша сусідка Словаччина, яка стала незалежною на два роки пізніше від України, вже двічі провела європейські філателістичні виставки. Нам теж є що показати. Адже українські філателісти за свої експонати здобули вже чимало престижних нагород, включно з великими золотими медалями на різних європейських і світових виставках. Потрібна тільки дер­жавна підтримка в цій справі. Утім, теперішня ситуація говорить про інше. Маємо повне збайдужіння, щоб не сказати — ворожість поштового керівництва до філателістів. Такого ставлення ми не заслужили!