«Матриця» смерті

09.04.2009
«Матриця» смерті

Остання мандрівка... Оля (ліворуч) з подругою у потязі до Харкова.

Вона була легка і світла, щира і доброзичлива, і біля неї затишно почувалися всі: друзі, рідні, навіть випадкові знайомі. Успішно закінчивши Львівський фізико–математичний ліцей, Оля Жагаляк без проблем стала студенткою Львівського національного університету ім. Франка. Свою першу сесію склала на «відмінно». Не курила і не вживала спиртного, кожної неділі з батьками і сестрою відвідувала церкву. Будувала плани на майбутнє, мала багато мрій. Але їх усі перекреслив фатальний квітень 2008–го. Трагедія у харківському Парку відпочинку, де шалений атракціон раптом вийшов із ладу, обірвала життя красивої молодої людини. Залишивши в серцях друзів і рідних біль, який із плином часу не минає...

 

«Благали: зупиніть — вони ж натомість лише збільшували швидкість»

Нагадаємо хронологію тих страшних подій. До Харкова Оля поїхала разом із групою студентів Львівського національного університету імені Франка на запрошення тамтешніх студентів–фізиків. У Харківському національному університеті імені Каразіна мало відбутися святкування Дня фізика, але дівчина на нього так і не потрапила. 8 квітня, під час катання на атракціоні «Матриця» (Matrix) у парку відпочинку ім. Горького, Оля випала з каруселі...

Свідок трагедії — молодий хлопець — пригадує, як того дня разом із львівськими гостями гуляв парком і вирішив покататися на новому атракціоні. Якби ж знаття, до чого це призведе... Майбутні фізики вже потім вирахують, що кріплення каруселі просто не могло витримати навантажень. «Матриця» набирала швидкість, молоді люди відчули: щось негаразд і почали благати про зупинку. Однак персонал сприйняв це як вияв захоплення. Відтак ще піддали швидкості тій пекельній каруселі. За інструкцією, каже Іван Жагаляк, швидкість каруселі має складати 20 обертів на хвилину. Експерти зафіксували 30, а потім, за даними слідства, ввімкнули другий двигун, і швидкість зросла. Це була смертельна небезпека. Хлопців утримували в кріслах тільки вага і ширші плечі. Тендітна Оля просто вилетіла з сидіння... Потім, нарешті, хтось побачив, що з атракціону випала людина, і карусель зупинили. Коли підбігли до дівчини, вона ще була жива. Шоковані студенти викликали «швидку», накрили Олю курткою.

Карета «швидкої» приїхала через 40 хвилин. Увесь цей час дівчина лежала на сирій землі. Ще хвилин 20 машина стояла перед шлагбаумом, потім шукали інший проїзд, і, нарешті, медики підійшли до потерпілої. Ці хвилини могли врятувати Олі життя. А скільки дорогоцінного часу було втрачено в лікарні! Міліціонери і загін «Беркута» прибули в парк раніше за «швидку», та вони навіть не підходили до дівчини, що стікала кров’ю. А працівники атракціону просто ганебно втекли...

Харківські лікарі зробили три операції, після яких дівчина кілька днів перебувала у критичному стані. Однак від отриманих численних травм 10 квітня о 22–й годині Оля померла.

Життям — за чужу захланність

Кримінальну справу за ч. 2 ст. 367 КК («Недбалість, що призвела до тяжких наслідків») порушили вже наступного дня. Звинувачення було пред’явлено головному інженерові приватного підприємства «Акопян Г. В.» Герасиму Акопяну.

22 січня 2009 року Дзержинський районний суд Харкова оголосив вирок у цій справі. За словами судді Руслана Гетьмана, атракціон «Матриця» є об’єктом підвищеної небезпеки — як для відвідувачів, так і для обслуговуючого персоналу. Для його експлуатації необхідний допуск Держгірпромнагляду, якого приватне підприємство «Акопян Г. В.» не мало. «Без проведення експертизи після монтажу конструкції і допуску територіального відділення Держгірпромнагляду головний інженер, який відповідає за безпеку, почав експлуатацію атракціону», — наголосив суддя. За його словами, перед запуском «Матриці» Герасим Акопян не переконався у надійності фіксуючих пристроїв на кріслах, які, за словами свідків, було пошкоджено. Суддя також зазначив, що підсудний «не заперечує доказів, які зібрано у цій справі, і повністю визнає свою провину».

Суд визнав Герасима Акопяна винним і засудив його до максимальної міри покарання, яку передбачено ч. 2 ст. 367 КК, — п’яти років позбавлення волі. Однак, з огляду на щиросердне розкаяння, відсутність судимості, позитивну характеристику за місцем проживання та наявність постійної роботи підсудного, суд призначив винуватцю трагедії три «умовних» роки покарання. Саме стільки, виходить, вартує життя невинної жертви чужої захланності?

Донька наснилась у весільній сукні...

Іван Жагаляк показує фотографію доньки. «З нею їжджу на всі засідання судів. Олю, кажу, час збиратися в дорогу... Вона мені завжди допомагає...» Вдома кожна річ нагадує батькам про доньку. Куточок з іконками, які дівчина сама збирала, колекція плакатів із птахами.

Іван Петрович провів власне розслідування трагедії, зібрав кричущі факти, має великі теки з документами. Просить відправити справу на додаткове розслідування, але — безрезультатно. У квітні має відбутися засідання Апеляційного суду, і батько сподівається, що справу, в якій то «губляться», то з’являються не існуючі досі документи, кардинально змінюються покази, все ж таки розглянуть належним чином.

...Коли чоловік пригадує ті страшні дні, йому досі зраджує голос. Як кожен батько, пан Іван мріяв про щастя своєї дитини, сподівався побачити доню у весільній сукні. І він побачив, але... уві сні, напередодні трагедії. Кажуть, це лихий знак.

Перед тим Оля наполегливо просила батьків відпустити її до Харкова. Ніби передчуваючи біду, батько довго не піддавався на вмовляння... Зрештою, поступився. А потім — та страшна звістка... Менш як за добу батьки перетнули Україну, діставшись зі Львова до Харкова, і за кілька годин молоді люди повністю посивіли... Мама Олі потрапила до кардіології — серце не витримало. Студенти, викладачі, друзі Олі здавали кров, збирали гроші на ліки. Усі до останнього вірили в краще, запалювали свічки в храмах, зверталися з молитвами до Бога...

Ні вибачень, ні компенсацій

Трагічні випадки на атракціонах нині, на жаль, не поодинокі. І кожного разу «стрілочники» відбуваються легким переляком. І надто багато питань залишаються без відповіді. Яким чином у центральних парках великих і малих міст функціонують поламані атракціони без жодних дозволів? Чому продовжують безкарно калічити дітей і дорослих горе–підприємці? Як могли цинічно заявляти деякі ЗМІ у ті жахливі дні, коли Оля помирала від кровотечі і страшних травм, що дівчина, буцімто, була в момент катастрофи не тверезою? Родина Олі Жагаляк так і не отримала ні просто людського співчуття, ні навіть вибачення від винуватців трагедії. Іван Жагаляк у розмові з журналістами зізнався: «Я не хочу ні грошей, ні покарання для когось. Прагну лише, аби подібне більше не повторилося».

Не отримала Олина родина і жодної компенсації, немає грошей на пам’ятник. Батько знайшов священика, щоб відправити на місці трагедії панахиду. Привозить до Харкова лампадки і ставить там, де втратив доньку. Але за кілька днів хтось викидає і лампадки, і квіти. «Матриця» продовжує функціонувати, виконавча служба навіть не наклала на неї арешт.

Якби той злощасний атракціон не зупинили, смертей могло б бути набагато більше, переконані і батьки, й очевидці трагедії. Виходить, що ціною власного життя Оля зупинила «карусель смерті», попередивши не одну трагедію. Харківські студенти постійно приносять квіти на місце трагедії, згадують з теплотою ровесницю, яку заледве знали, хоча вона залишилась у їхній пам’яті донині.

Безліч гірких риторичних питань терзають душі тих, хто любив Олю. Невже у наших високих чільників, у депутатів немає дітей? — запитують батьки дівчини. Хіба вони не так само відчувають біль і тривогу за долю власних синів і доньок? Чому ж тоді продовжують гинути наші діти під колесами дорогих автомобілів, на несправних атракціонах, від некомпетентності, байдужості, а часом і цинічної корисливості лікарів, дешевого алкоголю і наркотиків?

Олександра РУРКА

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>